top of page

На допомогу кураторові

33.jpg

25.11.2024

«Голод 1932-1933 років в Україні:
очима істориків, мовою документів»

У День пам'яті жертв Голодомору ми згадуємо жахливий геноцид радянської влади

День пам’яті жертв Голодомору 2024

 

Щороку наприкінці листопада в Україні проводиться День пам'яті жертв Голодомору. На жаль, історія повторюється. У 2024 році День пам’яті жертв Голодомору має особливе значення.

​

В четверту суботу листопада 2024 року, у третій рік розв’язаної росією масштабної кровопролитної війни проти України, виповнюється 91 рік від організованого сталінським режимом Голодомору 1932–33 років.

​

Через десятиліття Росія знову повторює страшні злочини проти українців, руйнуючи цивільну інфраструктуру, школи, лікарні, житлові будинки, вбиваючи та катуючи мирних жителів.

​

Російський режим штучно обмежує доступ мільйонів людей до українського збіжжя та загострює продовольчу ситуацію у світі.

​

Українці пройшли через дуже страшні речі. І попри все зберегли свою волелюбність та здатність не підкорюватися.

​

Колись нас хотіли знищити голодом, тепер – темрявою та холодом, – говорив у зверненні торік президент України Володимир Зеленський.

​​

Сучасна трагедія українського народу наочно демонструє, що ніколи не можна пробачати та забувати злочини проти людства. Геноцид має бути засуджений усім світом, а невинні жертви – вшановані.

​

День пам'яті жертв Голодомору 2024 року настав 23 листопада. Пам'ятну дату встановлено 1998 року за указом президента Леоніда Кучми. У цю скорботну дату ми вшановували пам'ять мільйонів українців, які померли через влаштований радянською владою штучний голод. 31 країна світу визнала Голодомор актом геноциду проти українського народу.

​

Масовий голод 1932-33 років зачепив більшість українських регіонів. Майже в кожній родині є старші члени родини, які зберегли пам'ять про страшну трагедію. А завдання сучасних українців – передати знання про Голодомор майбутнім поколінням.

​

Хто влаштував Голодомор в Україні

Штучний голод на території УРСР був влаштований радянською владою. У 1931 році керівництво СРСР висунуло завищені плани хлібозаготівель. Саме за рахунок України планувалося створити великі запаси зерна.

У результаті хлібозаготівель у господарств вилучалися всі запаси їжі, а селяни почали голодувати. Сталінська влада складала список "боржників", які не виконували план, і застосовувала до них каральні санкції. Людям заборонялося ховати і купувати продукти харчування, переїжджати в інші регіони СРСР. Населенню перестали постачати продовольство.

​

Пік смертності припав на весну 1933 року. Щодоби від голоду помирали тисячі українських селян. При цьому сталінський режим заперечував Голодомор і відмовлявся від допомоги міжнародних організацій.

Точну кількість жертв Голодомору встановити неможливо. Радянська влада не збирала інформацію про загиблих і всіляко приховувала трагедію. Дослідники називають числа від 3,5 до 10 мільйонів

 

Україна внаслідок геноциду 1932–1933 років, масових штучних голодів 1921–1923 та 1946–1947 років втратила мільйони людських життів. У 2006 році Законом України Голодомор 1932–1933 років був визнаний геноцидом Українського народу. У 2010 році Апеляційний суд міста Києва назвав винних в організації Голодомору та кваліфікував Голодомор 1932–1933 років як акт геноциду частини української національної групи.

Голодомор – геноцид проти Українського народу, результат спеціально організованого комуністичним керівництвом штучного голоду в 1932–1933 роках, що спричинив загибель мільйонів людей. Згідно з Конвенцією ООН “Про запобігання злочину геноциду і покарання за нього”, геноцидом вважаються умисні дії, спрямовані на цілковите або часткове знищення національних, етнічних, расових або релігійних груп шляхом вбивства членів цієї групи; нанесення їм тяжких тілесних або психічних ушкоджень; навмисне створення життєвих умов, розрахованих на повне або часткове знищення групи; дії, розраховані на унеможливлення народження дітей в середовищі групи; насильницька передача дітей цієї групи іншій групі.

Упокорення голодом стало інструментом закріплення влади сталінського режиму, ліквідації верстви українських селян-господарів і перетворення їх у безправних колгоспників, а разом з тим, – викорінення в Україні соціяльних основ незалежництва, тобто соціяльної основи української нації. Цей злочин був ретельно продуманий, задіяні численні механізми його реалізації: через чисельні податки і збори, нереальні хлібозаготівельні плани та обшуки в українських селян відбирали харчі, заборона виїзду із населеного пункту з листопада 1932 року (так званий режим “чорних дошок”) і загалом з охопленої голодом республіки від початку 1933-го їх позбавляла останніх надій на порятунок.

Голодомор спричинив загибель мільйонів українців на території України та Кубані, завдав непоправного удару по ментальності та культурі, перервав зв’язок поколінь. Найвразливішою категорією жертв Голодомору стали діти. Згідно із дослідженнями українських демографів, у той час померло понад 1.5 млн. хлопчиків і дівчаток віком до 10 років.

Моральний обов’язок держави та суспільства перед минулими та наступними поколіннями – пам’ятати про кожного, хто загинув від голоду, і передати пам’ять про цю трагедію.

​

Історична довідка

Українська революція 1917–1921 років стала переломним моментом нашої історії. Вона прискорила становлення української політичної нації та національної еліти. Національне відродження періоду Української революції було настільки сильним, що більшовики попри її поразку не могли його ігнорувати. Вони змушені були піти на створення у 1919 році квазідержави УСРР і певні поступки українському національному рухові – українізацію та НЕП. Українізація швидко досягла вражаючого успіху – розпочався український культурний ренесанс.

Проте до кінця 1920-х років в СРСР утвердився тоталітарний комуністичний режим із жорстоким придушуванням і покаранням будь-якої незгоди.

Селяни з їхньою природженою повагою до приватної власності не сприйняли суцільної колективізації. Коли розпочалася конфіскація землі, майна та збіжжя, а людей силою примушували вступати до колгоспів, село повстало. У 1930 році відбулося близько 4 тис. масових виступів, в яких взяло участь близько 1,2 мільйона селян. За перші 7 місяців 1932 року, тобто вже в умовах голоду, ҐПУ зафіксувала в УСРР понад 900 виступів. Незважаючи на тиск партійних і державних органів, майже 500 сільських рад в Україні відмовилися приймати нереальні плани хлібозаготівель.

Улітку 1932 року через наростання спротиву Йосип Сталін із оточенням прийняв рішення про організацію в Україні штучного голоду, щоб шляхом винищення частини населення залякати інших і не “втратити Україну”.

Голодомор став результатом чітко спланованої політики Кремля. Безпосередньо до Голодомору призвело посилення попередньої політики визиску та введення в дію нових механізмів геноциду наприкінці 1932 року.

Головними із яких стало масове вилучення всього продовольства, на відміну від попереднього часу, коли забирали переважно зерно. Конфіскація вимагала мобілізації репресивного апарату, залучення робітників, державних службовців, співробітників компартійного апарату. Для вилучення продовольства створювали спеціальні загони з активістів, які обшукували сільські садиби. Від початку 1933 року ці спеціально навчені активісти забрали все їстівне у мільйонів людей, прирікши їх на смерть.

Люди почали втікати з уражених голодом територій. У відповідь влада намагалася ізолювати їх у межах окремих територій за допомогою режиму “чорних дошок”. Села, занесені на “чорні дошки”, оточували збройні загони міліції та радянських спецслужб. Звідти вивозили всі запаси їжі. Заборонялася торгівля та ввезення будь-яких товарів.

У січні 1933 року заборонили виїзд селян із території України та Кубані, заселеної переважно українцями. Втікачам не продавали квитки на поїзди. Блокували дороги до міст. Тих, хто встиг виїхати, заарештовували і повертали назад.

Так режим створив для значної частини населення України несумісні із життям умови. Голодуючі опинилися в замкнутому колі, повністю залежні від волі державного та партійного апарату. Жертвами Голодомору стали мільйони українців.

Навколо теми Голодомору комуністи встановили повну інформаційну блокаду, яка тривала фактично до відновлення Україною незалежності в 1991 році. Приховування інформації про злочин Голодомору може вважатися однією з ознак геноциду. Крім приховування доказів злочину та унеможливлення надання допомоги голодуючим, інформаційний вакуум переслідував й іншу мету. СРСР налагоджував за кордоном активні торговельні зв’язки, і розголос про голод в Україні міг мати негативні наслідки для налагодження міжнародних контактів та підписання контрактів. Однак окремі західні журналісти, які побували за залізною завісою тоталітаризму, публікували репортажі про злочин, доносили світові про те, що там діється насправді.

Постановою Апеляційного суду міста Києва від 13 січня 2010 року Йосипа Сталіна, В’ячеслава Молотова, Лазаря Кагановича, Павла Постишева, Станіслава Косіора, Власа Чубаря, Менделя Хатаєвича визнано винними в організації Голодомору: «..з метою придушення національно-визвольного руху в Україні та недопущення побудови і утвердження незалежної української держави, шляхом створення життєвих умов, розрахованих на фізичне винищення частини українців спланованим ними Голодомором 1932–1933 років, умисно організували геноцид частини української національної групи, внаслідок чого було знищено 3 млн. 941 тис. осіб, тобто безпосередньо вчинили злочин, передбачений ч. 1 ст. 442 Кримінального кодексу України».

 

Доля дітей в часи Голодомору

В історії Голодомору доля дітей – це психологічно найскладніша тема як для дослідників, так і для пересічних громадян. Cтраждання та смерть дітей не залишають нікого байдужим.

Очевидно, що незміцнілому дитячому організму необхідна їжа, щоб рости і розвиватися. Без адекватного харчування діти стають ще більш сприйнятливими до хвороб. Брак поживних речовин призводить до незворотної шкоди для дитячого фізичного і розумового розвитку, а то й до смерті.

Голодуючи самі, батьки ставали безсилими свідками мук синів і дочок. Намагаючись врятувати їх, дорослі йшли на різні кроки – приховували від бригад-реквізиторів продукти, продавали й обмінювали цінні речі та одяг, вивозили дітей у міста, просили родичів їх тимчасово прихистити. Аби хоч чимось годувати родину, готували затирухи, коржі, маторженики та мамалигу – застосовували різні сурогати.

Проте голодне виснаження по різному впливало на психічний стан батьків. Не всім вдавалося зберегти здатність виявляти жертовність і відмовлятися від їжі на користь дітей, аби якомога довше підтримати їхнє життя. Свідчення очевидців переповнені згадок про мертвих жінок з ще живими немовлятами на їхніх грудях.

“Я часто спостерігала, як мати, прийшовши до міста, шукала людну вулицю. Розстеляла на тротуарі хустку, садовила на ній дитину …відходила недалеко і спостерігала, чи не забере хтось. Через деякий час вона поверталася, забирала дитину, йшла до іншої вулиці і робила те саме. Я ніколи не бачила, щоб хтось підбирав дітей. Попервах це були поодинокі випадки, аж потім перетворилися на сталий потік голодних селян…

Померлих і тих, хто помирав, накладали на спеціальні вантажівки, які їздили вулицями і вивозили їх за місто до сараїв. Ще живих там просто залишали помирати… Селяни думали, що вантажівки виділені для опіки над ними, і матері саджали на них дітей, сподіваючись, що їх годуватимуть… Я пам’ятаю…голодних дітей віком близько п’яти років, які поскоцюблювалися в нішах неподалік входу в театр і поволі помирали…”, – ці та інші факти надала комісії Конгресу США у 1986 році свідок тих подій Тетяна Кардиналовська, котра жила в 1932 році у Харкові.

Селяни обирали різні стратегії спасіння. Найчастіше намагалися дістатися міст, де голод лютував не настільки сильно, бо робітники та службовці отримували харчі за продовольчими картками. Там дітей залишали на вокзалах, у під’їздах житлових будинків, біля лікарень, дитсадків чи дитбудинків. До прикладу, за три тижні лютого 1933-го у Вінницькій області під сиротинцями знайшли 105 дітей. Очевидно, матері вбачали в цьому єдиний шлях порятунку.

Кількість залишенців у містах зростала катастрофічно. Тисячі їх блукали містами, організовувалися у ватаги та виживали як могли – крали, займалися розбоєм, жебракували, шукали їжу в смітниках. Жили безпритульні також де доведеться. Наприклад, у Харкові в недобудованих корпусах тракторного заводу. Особливо багато покинутих щодня з’являлося теж у Києві, Одесі, Полтаві. Щоб позбутися їх як небажаних елементів, місцеві влади організовували облави. Спійманих розподіляли по притулках або вивозили подалі, де ті, переважно, помирали з голоду.

Крім того, для них створили спеціальні розподільники. Зокрема, в Києві на станції Київ-Пасажирський функціонував вагон-приймальник безпритульних. Сюди їх доставляли, дезінфікували і відправляли до дитячих будинків, інтернатів, комун. З 1 червня до 1 серпня 1932-го через цей вагон “пройшло” 358 дітей, в основному сільських. На Харківському вокзалі лише за 25 травня 1933 року міліція затримала 2 тисячі хлопців і дівчат, хворих на тиф, дистрофію або з іншими проблемами зі здоров’ям.

Жахлива ситуація була й у самих притулках. Ще навесні 1931 року їх позбавили централізованого постачання продовольством. Поновилося воно лише у травні 1933 року, в пік голоду.

Тоді ж під заклади для утримання відловлених використовували школи, робітничі бараки, заводські клуби, навіть закинуті і непридатні для житла споруди, товарні вагони, армійські намети тощо. Часто ці сиротинці ставали справжніми таборами смерті, адже умови утримання в них не тільки не забезпечували ı̈м нормального розвитку, а й навіть не гарантували виживання.

Статистика смертності у притулках дає змогу уявити масштаби лиха. Лише із травня 1932 року до листопада 1933-го в таких установах у Запоріжжі офіційно загинуло приблизно 800 дітей від 7 днів до 8 років. А в Києві в одному дитбудинку №15 за один (!) день 7 квітня померло 15 немовлят від 1 до 8 місяців.

“Поблизу будинка, в якому я мешкала, стояла споруда ...яку перетворили у «збірний пункт» для безпритульних, яких виловлювали на вулицях і яких після санітарного огляду розсилали по сирітських будинках. Я часто бачила, як до тої споруди під’їжджали вантажівки і як міліціонери вивантажували з них брудних, обідраних дітей. Взимку я бачила, як ранком виносили на двір тіла напівголих дітей. Навантажували їх на машини і покривали брезентом. Ідучи аж до вулиці Артема, я чула як гучномовці, які висіли на кожному розі, горланили про жахливі умови, в яких жили люди в капіталістичних країнах і як чудово живуть у нашій Соціалістичній Батьківщині», – зі свідчень (№ 47) комісії Конгресу киянки Варвари Діберт.

Згідно із дослідженнями українських демографів, надсмертність дітей у віці до 15-ти років складала 1,7 мільйона дітей або 43,5% від усіх жертв Голодомору. Найпершими помирали немовлята. Так, малюків до одного року померло 740 тисяч осіб (18,7% всіх жертв).

Голодомор винищив або завдав непоправних втрат цілому поколінню українських дітей. У багатьох районах України у вересні 1933 року за шкільні парти не сіли близько двох третин учнів.

За оцінками демографів, 600 тисяч дітей в голодні роки не народилися внаслідок смерті або вибору не народжувати потенційних батьків. І в наступний період рівень дитячої смертності залишався неприродно високим через вплив на репродуктивну функцію ослаблення недоїданням у дитячі роки.

Діти, що пережили Голодомор, мали тривалі та різноманітні травматичні наслідки. Це було постгеноцидне покоління. Навіть той, хто пізніше досяг успіху, все життя відчували тягар того потрясіння. Наприклад Євгенія Сакевич-Даллас, яка в США та Європі стала відомою моделлю і громадською діячкою, пізніше згадувала, що репресувала свою травматичну пам’ять і не хотіла говорити про пережите.

​

Голодомор дитячими очима. Спогади

Переважна більшість свідків Голодомору, які наприкінці 1980-х наважилися вголос заговорити про ті страшні часи, у 1932–1933 роках були дітьми. Голод не лише забрав у них здоров’я, а й часто рідних чи друзів. Він забрав світлі барви їхнього дитинства, замінивши їх страхом і покорою, німим розпачем і зруйнованою вірою в людяність і добро. Лише наприкінці життя їм відкрилися справжні причини цього лиха і страшні його наслідки.

Представляємо розповіді про долі тих, на чиє дитинство випали такі страшні випробування, і їхні тогочасні спогади.

 

Історія 1. Олесь Бердник

Відомому письменнику-фантасту, співзасновнику Української Гельсінської групи Олесю Берднику в листопаді 1932-го ледве виповнилося шість років. На той час його родина повернулася в родове село Кийлів на Київщину, в епіцентр голоду. Тут на його очах тихо згас дід, Трохим Дадович – просто відмовився їсти, “щоб дітям більше було”. Так само голодна смерть чекала іншого діда, Василя Олександровича, який залишився на Херсонщині.

Малого Олеся та його сестру від голоду врятував батько, коваль і вправний механізатор Павло Трохимович, який знайшов роботу – в сусідньому селі голова виявився чуйною людиною і допомагав людям як міг: віддав навіть зерно, призначене для посівної, ризикуючи опинитися в таборах. Той повірив новому ковалеві і дав продуктів авансом.

Олесь Бердник чи не першим згадав про Голодомор у художній літературі незалежної України. Він оприлюднив власні спогади на початку 1990-х в автобіографічному романі “Пітьма вогнища не розпалює…”.

“…Настав страшний рік. Тридцять третій.

По хатах ходили комнезамівці на чолі з представниками «згори», забирали все, що можна було їсти: зерно, спечений хліб, борошно, картоплю, буряки, моркву. Навіть те, що варилося в печі в горшках, витягали й розбивали об землю. Відбувалося щось незбагненне, селяни падали на коліна, благали залишити бодай якусь крихту для дітей, але групи експропріаторів були невблаганні.

Наша сусідка Оксана була вагітна. Коли грабіжники з комнезаму почали розбишакувати в хаті – витягли кашу з печі та хрьопнули її об долівку, вона сховала маленький вузлик пшона під спідницю і сіла на нього. Учасниця реквізиційної групи, (до речі, Оксанина родичка) помітила це і звеліла їй встати.

Висмикнувши вузлика з-під вагітної, вона урочисто показала його представникові центру.

– Ви тільки гляньте на цей контрреволюційний елемент!

Тоді любили висловлюватися таким високим штилем.

Оксана впала на коліна, тримаючись за вузлик пшона, плакала, звертаючи увагу на свою вагітність, але родичка була невблаганна й політично стійка: експропрійоване не віддавала.

Тоді навіть «представник», змилостивившись, звелів:

– Оставь ей узелок! Все равно подохнет!...

…За кілька днів село почало перетворюватися в зборище понурих тіней. Люди напухали, вмирали. Трупи можна було знайти де завгодно: в полі, в лісі, на дорозі, на березі Дніпра.

Пам’ятаю містичні картини: плентається вулицею конячина, тягне воза. Із-під рогожі стирчать на всі боки сині ноги. Мені цікаво, куди їх везуть, я біжу вслід за підводою. Візник зупиняється біля цвинтаря, там уже викопано велику й глибоку яму. Підходять копачі, піднімають край воза. Трупи безладно падають у яму. Звідусіль набігають здичавілі, бездомні собаки, гризуть трупи. Їх відганяють, проте безуспішно...

Мені страшно, я втікаю геть...

…Батьку інколи давали трохи борошна, вівсяні колючі коржі, висівки з проса. Ми з сестрою давилися тими одвійками, вони не лізли в горло.

Приходили якісь жінки, прохали що-небудь поїсти. Мати віддавала останнє – обрізки картоплі, залишені для посадки. Одна дівчина увивалася ласкою біля матері, все обіцяла дати їй малини, коли ягоди визріють, взамін картопляних лушпайок.

Ми через кілька днів відвідали ту дівчину, котра мешкала над річищем Дніпра. Довкола – спустошені садиби, здичавілі коти. Вибиті вікна. Ніде нікого. На полу біля припічка – вже розкладений труп дівчини. Мати голосила, кликала живих ще сусідів, щоб поховати покійну, а я зацікавився книгою, листки якої перегортав вітер на підвіконні. Кожна сторінка була розділена лінією, ліворуч шрифт незрозумілий, праворуч – російською мовою. Правда – дореволюційний правопис. Я досить вільно почав учитуватися в таємничий текст. То було, як я далеко пізніше зрозумів, Євангеліє від Іоанна. На очі мені потрапив шмат, де оповідалося, як Марія Магдалина відвідала гріб, куди поклали Ісуса після страти. Вона його там не знайшла і вельми засумувала. Хтось питає її: кого шукаєш, жінко? Вона не впізнала воскреслого Учителя і благає сказати, де поділи її коханого Ісуса...

Далі мене чомусь вразило його слово: «Марія!» – а потім її захоплений вигук: «Раввуні!» – тобто ласкава форма поняття – учитель. Скільки згадую, це «раввуні» супроводжувало мене все життя. Чому – не відаю... Сліпучий спогад дитинства: лагідний голос: «Марія!» – і ніби луна над віками: «Раввуні!..»

Наблизилася мама, одірвала мене від читання. Ми залишили ту скорботну хату...

…І до нашої оселі завітав майже повний голод. Уже зацвіли акації, ми з сестрою їли солодкуваті суцвіття. Я пригасав, ледве пересував ноги. Приходила цілковита байдужість...

Одного вечора батько приніс із колгоспу кілька вівсяних коржів, із них стирчали гострі шпичаки. Мати хотіла їх передрібнити, щоб дати нам, батько благав дозволити йому з’їсти бодай один корж, але вона не дозволяла: від тих шпичаків уже вмерло кілька сусідів. Батько хряпнув дверима і, не прощаючись, пропав на кілька днів. Вернувся він на четвертий день, привіз крупи, вершків, борошна. Він найнявся працювати ковалем у колгоспі, що виник на місці комуни «Ленінка». Голова Тютюн (прекрасна, чуйна людина) дав йому трохи продуктів авансом. Це був рятунок. Мати за короткий час відходила нас із сестрою, і ми вже почали рухатися, бігати...

…Мама оповідала, що на ринках у Києві лікарі проводили лекції, пояснюючи покупцям, чим відрізняється людське м’ясо від яловичини або свинини. І сама вона ледь-ледь не потрапила під ніж «заготівельників», обманута якоюсь меткою жіночкою, котра обіцяла їй продати пшона за невелику ціну. Треба було зайти в якийсь темний підвал, але маму зупинив нездоланний жах, вона просила: «Винесіть пшоно сюди, тут розплатимося». Жіночка звивалася вужем, запрошувала: «Та тут кілька кроків, зайдіть!» Але мама вперлася – ані руш з місця. Тоді з глибини підвалу виглянув волохатий, похмурий здоровило і злобно сказав: «Догадлива, сука! Щастя твоє!». Мама кинулася стрімголов від того двору і кілька днів не могла отямитися від несусвітнього жаху…”

Із книги Олеся Бердника “Пітьма вогнища не розпалює”

​

Історія 2. Сергій Плачинда

Письменник і журналіст, автор книг “Київські фрески” та “Неопалима купина” Сергій Плачинда пережив Голодомор на Кіровоградщині, в селі Масляниківка. В червні 1933-го йому виповнилося п’ять років. Із дітей з усього села в живих лишилося двоє: він і сусідська дівчинка Оля. Від смерті їх оберігали всім селом.

“Мій батько був серед перших, хто в Україні заговорив про Голодомор, свідком якого був. Ще у 1947-му році. За спогадами батька, в газеті «Кіровоградська правда» оголосили конкурс на найкраще оповідання. Батько написав три: два про війну, а третє – про свого діда Максима. Його розкуркулили, і в 1933-му він поїхав у Єлисаветград роздобути для онука шматок хліба. Діда по дорозі зарізали і з’їли. Публікації оповідання батько не дочекався. Пішов до голови журі конкурсу Віктора Яроша. Той сказав: «Дорогий Серьожа, візьми свій рукопис, винеси його через чорний вхід, щоб ніхто не бачив. А потім спусти в клозет.

Про це батько напише лише через півстоліття. Теж – одним із перших», – згадувала його дочка, журналістка Галина Плачинда.

Сам Сергій Петрович неодноразово розповідав у численних інтерв’ю про жахливі картини, які зберегла його дитяча пам’ять. Ось фрагмент одного з них:

“…Комсомольці добре попрацювали у селі Масляниківка – вимели все до крихти. Коли настала зима, мій рідний дід Максим Митрофанович – міцний красень з вусами, аби врятувати мені життя, рушив до Єлисаветграда (нині – Кропивицький) за макухою. Та з ним трапилося те, що на ту пору вже ставало звичним явищем: його зловили людоїди, вбили, розчленували і м’ясо навіть продавали на базарі. За тим заняттям їх піймала міліція…

Пам’ятаю іншого дідуся на прізвисько Воловик (завідував сільськими волами). Коли настав голод, він їздив на волах попід хатами і гукав: «Винось!». За ту роботу совєти йому платили крихти, то він пік маленькі оладочки і віддавав мені. Аж одного ранку я вибіг до його воза і побачив, що дідусь помер…

Мама, аби врятувати мене, винесла євреям-перекупникам усі домашні розкішні українські рушники… Я плакав за однолітками, які помирали один за одним, прохаючи матерів «Лизу! Лизу!». Бо лизали пусті миски до крові, адже там зберігався запах борщу…

... У квітні 1933 року в п’ятирічному віці я мав загинути мученицькою смертю. Пригадую, як дітей зібрали в селі Масляниківці, що над річкою Сугаклея, оспіваною Карпенком-Карим. Нас було п’ятеро хлопчиків. А на вигоні – кухня, де столувалися комсомольці й комуністи. Там орудувала товста повариха Кащиха. Стіл просто неба, два хлопчики праворуч, два ліворуч, я – в торці. І вона подає нам миски із супом з кропиви. Як зараз бачу, як там плавали кропив’яні листочки. Проте я чомусь набурмосився, мабуть, вона вдарила мене. Закляк я над тією мискою і думаю: «Умру, а не буду їсти назло цій Кащисі».

Виявилося, моя уперта вдача мене врятувала. Бо ті четверо накинулись на їжу – й одразу в крик. А такі сльозини великі! Один з хлопчиків ще раз сьорбнув ложку того варива і закричав дужче. Вочевидь, від крику, і будучи знесилений голодом, я знепритомнів. Наступний «кадр», який пам’ятаю: стою, лежать ці хлопчики мертві. І тут мене якась сила піднімає вгору. Мати!!! Як вона дізналася, де я, – невідомо. Схопила мене, біжить вниз по косогору до нашої вулиці і кричить: «Не дам цій людоїдці синочка мого загубити». А мені соромно сидіти у матері на руках, бо вважаю себе дорослим. Хоча на той час вже не було перед ким соромитися: село вимерло, мертва тиша…

Коли я став студентом, готував для «Літературної України» свої перші статті і нариси, випало писати про одного кіровоградського хірурга. І перше, чим я поцікавився під час розмови, – що сталося з цими хлопчиками? Чому вони так померли? Виявляється, дитячі кишечки під час голоду стали тонесенькими, як цигарковий папір. Листя з кропиви для них було як каміння – розривало наскрізь. «Вони загинули страшною смертю. Ви врятувалися тому, що не їли», – пояснив мені хірург…

…І другий епізод. Дивовижний. Він завжди у мене перед очима. Літо 1933 року. Голоду вже нема, але люди вмирають страшною смертю: наїдаються і мають заворот кишок. Нестерпні крики. Ніякого медичного нагляду, допомоги. А мама замикає мене в хаті. Єдина моя іграшка (і зараз на балконі стоїть) – це німецька швейна машинка «Зінгер». Як вона збереглася – досі загадка. Виглядав у вікно, а на вулиці ні собака не гавкне, бо поїли собак, ані півень не заспіває. І ще мене стерегли дві «бабусі», щоб ніхто не викрав дитину (бо так загинув мій двоюрідний братик). Називав я тих жінок бабусями, а насправді то були дві молоді жінки – 27–28 років. У однієї від голоду померло двоє дітей, у другої – троє, і чоловіки. Сторожували мене добровільно. З кочергою стояли на варті мого життя…

Пам’ятаю, заглядають у вікно: «Сергієчку, ми тут». Вони вже не могли говорити, як слід, а тільки голосили. Навіки закарбувалися у пам’яті їхні страшні почорнілі обличчя-фрески… Всі діти у моєму селі вимерли. Врятувався я і ще одна дівчинка Оленка...

…Увечері приходила мама і приносила кілограм хліба: глевкий кусень з водою. Щоб його одержати, треба було у полі за день 11 кіп вив’язати (660 снопів). Я й зараз бачу грудку цього чорного хліба. Мати ставала на коліна, в одній руці я тримав кварту води, а вона давала мені по малесенькому кусочку. І приходили ці дві жінки. Вони були у білосніжних кофтинках і хустках. Мене це і досі вражає. Приносили їсти, сідали обабіч мене і щось цокотіли мені. Тільки пам’ятаю «Сергієчку» та «Сергієчку». І така урочистість була у тому всьому. Вже потім я зрозумів: їхні діти померли, і вони хотіли, щоб я жив… Якби я був художником, я б намалював тріаду тих святих жінок із хлопчиком…

…Поруч із нашим селом Масляниківкою (зараз околиця Кропивницького – ред.) було три села (вони і зараз є) Каменівка, Клинці й Покровське, де жили і живуть майже всі росіяни. Колись ще цариця Катерина Друга переселила їх туди. Там була і є російська школа, російська мова. І там голоду не було. Це я добре пам’ятаю. Бо коли мій опухлий від голоду батько пошкутильгав туди і знайшов роботу, ми з мамою теж переїхали. Там діти були ситі. А в Масляниківці навіть шкільні вчителі всі вимерли: нікуди було йти до школи. Це ще одне свідчення того, що геноцид був спрямований саме проти українців як нації…”

Із інтерв’ю газеті «Нація і держава», 16 червня 2010 року

​

Історія 3. Галина Плаксій

Родину Плаксіїв Голодомор застав у селі Маньківці на Вінниччині. Галі тоді було шість років. А ще сім’я мала дворічну Марію, одинадцятирічну Явдокію та чотирнадцятирічну Фросину.

Батьки мали землю, були дуже господаровиті. Аби вижити під час колективізації, мусили віддати у колгосп худобу і весь реманент. Нові хазяї з колгоспу навіть бляху здерли з хати і накрили нею зерносховище. Якимось дивом лишилась корова – саме вона і врятувала родину. Хоча й бідували всі дуже. Галина Плаксій прожила 80 років, виховала трьох дітей. Одна з них – відома поетка Наталка Поклад.

“Страшні були часи, сумно навіть згадувати… Була на нашій вулиці тітка Ликера, по-вуличному Халємиха, мала дівчинку. Та дівчинка заслабла без харчу, опухла. Прийшла тітка до нашої мами й просить: «Мартусю, дай хоч кілька бараболин, бо дитина голодна…». Мама й дали. Але дівчинка все одно померла. Багато тоді по хатах пухло і вмирало людей.

Дехто рятувався тим, що вдавалося зловити в Бугу чи знайти в лісі. Тато теж ходили до Бугу – ловили ракушки, і ми їх удома варили…

Весною люди обчімхували з береста молоде листя, товкли його, додавали ще щось і робили такі коржики; їх їсти не можна було – гіркі й тверді, але їли, бо голодні.

Я з тих пір не можу на буряк дивитись, так він мені тоді остогид. Хліба не було зовсім, мама зварять юшку, буцім зветься – борщ, а в тій юшці плаває бараболина і покришений буряк. Бараболі трохи мали, бо землю ще не всю забрали. А хліба не було. А нас же в хаті – шестеро! Худі, охлялі, і день до дня – впроголодь…

Ми, діти, ледь дочекалися, коли зацвіте акація та з’явиться трава «калачики», щоб на тому «пастися». Як гусінь, обносили все…

І той страшний рік перебули, бо тато якимсь чудом утримали на обійсті корівчину. Все віддали в колгосп – і реманент, і бляху з хати, і вози, і що там ще казали, – а корівчину якось зберегли.

А на сусідній вулиці жінка, Баранчиха, з’їла своє дитинча. Від голоду зійшла з розуму… Її забрала міліція… Страх Господній, що тоді було!..”.

Зі спогадів про маму Наталки Поклад

​

Згадуймо! В Україні в 1932 -1933 роках вмирало:

17 людей щохвилини,

1000 – щогодини,

25 000 – щодня.

З урахуванням непрямих жертв, за приблизними підрахунками, голодомор забрав 14 мільйонів людей.

Хай палає свіча, хай палає,

Поєднає нас вона в цей час,

хай сьогодні спогади лунають…

 

Матеріали Українського інституту національної пам’яті, присвячені темі Голодомору 1932–1933 років

Інформуємо, що на офіційному сайті Інституту розміщено інформаційні та візуальні матеріали, фотодокументальні виставки, книги-каталоги тематичних виставок, серії плакатів, відеоматеріали, які можна знайти за посиланнями:

https://www.youtube.com/playlist?list=PLitKIb_cEyqcVOam2T9FC--sUbpQTALtX;

https://www.youtube.com/playlist?list=PLitKIb_cEyqerCDPspfKWdyB7EfpWPsg0;

https://mega.nz/?fbclid=IwAR0SnDAVD8TP7hGqZaxzzEeeNCa1O4wD4HyH3uNb-t5LgYVw6l7EHYMCnjk#F!oYMRDIKb!4tcOxwczaEXVy2gSurXWMw;

 

https://mega.nz/folder/I8QhCKwZ#MalDP1rq79VVw2VdZ551Vg;

https://mega.nz/folder/p8B0mDKL#_7iBIgUjhBL-U_l7Sv3V_w;

https://mega.nz/folder/IgQCwRqb#GSYzGmBoxt6bQNTsX1I9FQ;

https://mega.nz/folder/Y1JyVQ7J#DhMZr5sVEjzzEz9aL8NSPg

​

  • Серія відеороликів “Голодомор – помста за свободу”: https://www.youtube.com/playlist?list=PLitKIb_cEyqfd-Bg3I4YfbDtkfSxgm1NO;

  • Документи іноземних країн і міжнародних організацій щодо Голодомору в Україні: goo.gl/ZcDnmf;

  • Геоінформаційна система: “Голодомор 1932–1933 років в Україні”: goo.gl/1RNSXz

  • Постанова апеляційного суду міста Києва за кримінальною справою, порушеною за фактом вчинення геноциду в Україні у 1932–1933 роках:

https://old.uinp.gov.ua/publication/postanova-apelyatsiinogo-sudu-mista-kieva-za-kriminalnoyu-spravoyu-porushenoyu-za-faktom

 

Корисні інтернет-посилання:

1. Геноцид Голодом:

www.holodomoreducation.org/

2. Електронний архів Голодомору: зведений реєстр архівних документів:

http://www.archives.gov.ua/Sections/Famine/Publicat/

3. Енциклопедія голодомору 1932-1933 років в Україні:

www.history.org.ua/?discussion&nazva=enhld

4. Національний музей «Меморіал жертв Голодомору»:

www.memorialholodomor.org.ua

5. Пам’ятники жертвам Голодомору в Україні:

www.holodomor-monuments.org

6. Розділ порталу Державного комітету архівів України, присвячений Голодомору:

www.archives.gov.ua/Sections/Famine/index.php

7. Сайт Українського інституту національної пам’яті:

www.memory.gov.ua/holodomor-commemoration-news

8. Спецпроект «Історичної правди» – «Голодомор 1932-1933»:

http://www.istpravda.com.ua/themes/holodomor/

9. Український науковий інститут Гарвардського університету. Проект. Мапа. Великий голод:

www.gis.huri.harvard.edu/the-great-famine/about-the-great-famine-project.html

 

Перелік художніх і документальних фільмів про Голодомор

Художні фільми:

  • «Голод-33», реж. О.Янчук, 1991, кіностудія імені О.Довженка, Україна.

  • «Поводир», реж. О.Санін, 2014, студія «Prontofilm», Україна.

  • «Маленьке життя», реж. О.Жовна, 2008, кінокомпанія «Група компаній Фокстрот», Україна.

  • Документальні фільми:

  • «Жнива розпачу», реж. С.Новицький, Ю.Луговий, 1984, Канада.

  • «Під знаком біди», реж. К.Крайній, 1990, «Київнаукфільм», Україна.

  • «Українська ніч 33-го», у 4 частинах («Страх», «Жах», «Гільйотина», «Справа Грушевського»), реж. В.Георгієнко, 1994–1998, «Укртелефільм», Україна.

  • «Час темряви», реж. С.Дудка, 2003, «Укртелефільм», Україна.

  • «33-й. Свідчення очевидців», реж. М.Лактіонов-Стезенко, 1989, Українська студія хронікально-документальних фільмів, Об’єднання «Імпульс», Україна.

  • «Голодомор. Україна, ХХ століття: Технологія геноциду», реж. В.Дерюгін, 2005, Фонд «Україна 3000», НТКУ, Україна.

  • «Свіча Джеймса Ернеста Мейса», реж. Н.Сущева, 2008, агенція «Стожари», Україна.

  • «Хлібна гільйотина», реж. І.Кобрин, 2008, студія «Телеком», Україна.

  • «Живі», реж. С.Буковський, 2008, кіностудія «Листопад фільм», Україна.

  • «Жорна», реж. Г.Гін, 2008, студія «МедіаПорт», Харків, Україна.

  • «Закляття безпам’ятства. Голодомор 1932-33 років на Луганщині», реж. О.Крамаренко, 2009, Україна.

  • «О горе, це ж гості до мене», реж. П.Фаренюк, 1989, Українська студія хронікально-документальних фільмів, Україна.

  • «Великий голод», реж. Е.Лозовий, П.Овечкін, 2005, студія 1+1, Україна.

  • «Незнаний голод», реж. Т.Гукало, 2003, кінокомпанія «Комітет дослідження українського Голодомору», Канада.

  • «Україна. Забута історія – Голодомор. Влада варта смерті», реж. А. Романді, 2011, телеканал «Мега», Україна.

​

33_1.jpg

Не забувай !
Не пробачай! 
Не відступай!
Україна пам’ятає!
Світ визнає!

Матеріал підготувала куратор 11-Ш групи 

Марія Нечитайло

001.jpg

11.11.2024

Як підготуватися до сесії:

техніки запам'ятовування і управління стресом

Презентації до теми:

PDF.PNG

Екзамен – це не лише перевірка теоретичних знань, а й значне емоційне випробування,  своєрідний  стрес.  Саме  тому  важливого  значення  набирає психологічна  підготовка  до  іспитів.  Деякі  студенти  зі  слабкою  нервовою системою  під  впливом  стресової  ситуації  можуть  забути  матеріал,  який напередодні дуже добре пам’ятали. Як же добре підготуватись до іспитів і успішно їх скласти?

​

ПАМ’ЯТАЙТЕ: Страхи бувають у всіх людей. Це нормальний стан організму. Навіть досвідчені актори, які працюють на сцені багато років, відчувають страх перед тим, як вийти до глядачів. Що ж робити, щоб перестати боятися?

1. Прийміть страх. Не потрібно позбавлятися від нього повністю. Легке хвилювання мобілізує і налаштує на хорошу розумову роботу.

​

2. Працюйте з диханням і тілом. Страх, як і будь-яка емоція, живе в тілі. Страх сковує тіло, не дає спокійно дихати, підсилює серцебиття, викликає легке тремтіння в колінах. Зробіть пару глибоких вдихів і видихів. Дихайте повільно. Це допоможе знизити напругу. Крім того, зробіть невелику розминку – руки, плечі,  шия.  Не  забудьте  про  міміку:   гримаси  корисні,  актори  завжди використовують ці вправи перед роботою.

​

3.  Переключіть  увагу.  Займіться  справою,  яка  ніяк  не  пов'язана  з предметом страху. Наприклад, якщо у вас іспит і ви боїтеся його, то переключіть увагу  –  порахуйте,  скільки  лампочок  в  коридорі,  де  ви  стоїте.  Коли  не відволічетесь – хвилювання посилиться. Або визначте кількість хлопців та дівчат, які проходять повз аудиторію: все що завгодно, основне – не думайте про свій страх. Перемкніть увагу на розмови з друзями. Тільки не говоріть з ними про те, як боїтеся, інакше це посилить хвилювання.

​

4. Виспіться перед іспитом або атестацією. Пам'ятайте про те, що тільки після сну вивчена або повторена напередодні інформація буде добре засвоєна вашим мозком.

​

5. Іспит – це ваше особисте. Коли будете відповідати на екзаменаційні питання, уявіть, ніби ви говорите про свою особисту історію, про яку ніхто не знає більше і краще, ніж ви.

​

10 КОРИСНИХ ПОРАД ВІД ПСИХОЛОГІВ, ЯК СКЛАСТИ ІСПИТ

 

1.Шукайте допомоги: запитайте у вашого викладача, як найефективніше підготуватися до іспиту та як поводитися на ньому.

2.Влаштовуйте собі короткі перерви під час підготовки до іспиту. Якщо ваш мозок утомився, він не зможе запам'ятати нічого.

3.Плануйте свій час. Відведіть достатній час на сон; харчуйтеся розумно.

4.Займайтеся фізичними вправами – прогулюйтеся, бігайте, займайтеся спортом або будь-якою фізичною активністю, приємною вам.

5.Залишайтесь позитивно налаштованими – не думайте про майбутнє або про можливий провал.

6.Налаштуйтеся на перемогу й будьте готові зробити максимально від вас залежне.

7.Будьте пильні – якщо ви почуваєтесь нездоровим, поговоріть із кимось про своє занепокоєння.

8.Не будьте занадто розслабленим! Невеликий стрес навіть корисний, тому що змушує вас готуватися інтенсивніше.

9.Чиніть розумно – якщо обговорення іспиту з друзями засмучує вас – не робіть цього! Забудьте про складний іспит! Що минуло, того не змінити й не виправити!

10.Невелика фінальна порада. Якщо ви займаєтеся ввечері, не лягайте спати одразу після навчання. Ваш мозок і далі аналізуватиме інформацію й нескоро заспокоїться. Краще влаштуйте собі невелику вечірню прогулянку.

 

НЕХАЙ ЩАСТИТЬ НА ЕКЗАМЕНІ!

​

​

​

Матеріал підготувала

куратор 31-ОМ групи 

Наталія Скорич

04.11.2024

Основи екологічної свідомості:

як стати відповідальним споживачем?

Презентації до теми:

++.png

https://forms.gle/T1w4pMzALjCDWyxs9

Виконайте тест

Зазвичай під екосвідомістю розуміють певне психічне утворення (частину свідомості), пов’язане з відношенням «Людина – Природа».

​

Однак єдиного тлумачення цієї категорії немає. Існують принаймні три підходи до її визначення, в яких екологічна свідомість постає:

  • науково-практичним відображенням зв’язку людини та суспільства з теперішнім і майбутнім навколишнім середовищем, необхідність гармонізації відносин між ними;

  • «...звичайною буденною людською свідомістю, змістовно спрямованою екологічними сенсами» ( В. О. Скребець);

  • сукупністю екологічних уявлень, ставлень до природи, стратегій і технологій взаємодії з нею (С. Д. Дерябо, В. А. Ясвін, В. І. Панов).

​

Відповідно до цього будуються різні концепції, на основі яких розробляють діагностичні методи вивчення особливостей екологічної свідомості. Вагоме місце тут посідає проблема її типізації. Сьогодні найбільш поширеним є підхід, згідно з яким виокремлюються три типи екологічної свідомості, пов’язані з домінуванням одного з трьох елементів середовища – людини, природи чи їх співіснування (В. Ясвін, В. Панов, О. Рудоміно-Дусятська, В. Скребець, А. Льовочкіна):

  • антропоцентрична екосвідомість;

  • природоцентрична екосвідомість;

  • екоцентрична екосвідомість.

Screenshot_1.jpg

Антропоцентрична екологічна свідомість складається із сукупності уявлень про надприродність, всесилля людини як істоти, що володіє безмежними можливостями у скоренні природи. Сутність антропоцентричної свідомості розкривається в таких світоглядних установках:

  • вищою цінністю є людина; природа є її власністю; все інше в природі – важливе, якщо корисне людині;

  • світ має ієрархічну будову – вершину займає людина, середину – предмети нею створені, низ – природні об’єкти, які, у свою чергу, поділяються залежно від людської вигоди. Світ людей протиставлений світу природи;

  • метою взаємодії з природою є її використання для задоволення потреб людини, отримання «корисного» продукту;

  • розвиток природи має підпорядковуватися розвиткові людства.

 

Антропоцентричні уявлення несуть історичний характер, сформувалися як результат відділення людини од природи для задоволення людських потреб (Ле Гофф). Установки такого типу свідомості притаманні всім сферам людської діяльності, зрештою, саме їх можна вважати причиною сучасної екологічної кризи, що загрожує перерости в екологічну катастрофу.

Screenshot_2.jpg

У цілому, характерним для антропоцентричного типу екосвідомості є: протиставлення людини і природи як її власності; сприйняття природи як об’єкта одностороннього впливу людини; суто прагматичний характер мети детермінований, перш за все, економічним зиском нею, взаємодіяти з нею.

​

Ці ідеї одним з перших чітко сформулював Г. Бейтсон наприкінці 60-х рр. XX ст. Прихильник системного підходу побудував систему динаміки екокризи. Сучасна загроза існуванню людини полягає у трьох фундаментальних чинниках, що взаємодіють між собою:

  • технічний прогрес;

  • зростання чисельності;

  • помилки мислення і ставлення до довкілля.

 

Зростання веде до прискорення технічного прогресу й призводить до сприймання природи як ворога. Нові технології, у свою чергу, сприяють зростанню народжуваності й посилюють нашу гординю щодо довкілля. Найгірше, що ці процеси є автокаталітичними, тобто чим більше чисельність, тим швидше вона зростає.

Screenshot_3.jpg

Однак не обмежуючись лише констатацією фактів, Бейтсон також запропонував шляхи виходу з ситуації, що склалася. Вони полягали у руйнуванні цієї системи. В інші часи та в інших цивілізаціях ставленням людини до навколишнього середовища і до оточуючих людей керували тенденції і передумови, системи людських цінностей. Наприклад, давню гавайську цивілізацію, як, до речі, і сьогоднішніх гавайців, не турбує західний «HUBRIS». Тому, на думку Бейтсона: сучасний європейський шлях розвитку не може бути єдино можливим.

​

Природоцентричному типові екологічної свідомості притаманні установки, подібні до тих, що були властиві людям первісної епохи.

Screenshot_4.jpg

Ці установки набули певного поширення в розвинутих країнах світу наприкінці XX ст. Стверджується, що:

  • найвищу цінність має природа, людство підпорядковане їй; усе, що воно робить має оцінюватися насамперед з погляду того, чи є це корисним для природи;

  • на вершині ієрархічної картини світу знаходиться природа, у низу – людство, що поставило свій потенціал їй на службу;

  • метою взаємодії з природою є збереження її в усій первозданності, в усьому розмаїтті її форм та видів;

  • розвиток природи усвідомлюється як природний еволюційний процес, якому має підпорядковуватись розвиток людства.

 

Відповідно, природоцентрична екологічна свідомість – це система уявлень про світ, що базуються на ідеї залежності соціуму від природи. Свідченням проникнення природоцентричних установок у буденну свідомість є, наприклад, радикалізація діяльності «зелених» у Західній Європі, що у крайньому своєму прояві ставлять за мету знищення цивілізації, взагалі. Природоцентричні уявлення часто знаходять відбиття у таких «сценаріях» виходу з екологічної кризи, де діє суворе самообмеження й відмова від більшості досягнень цивілізації. Начебто завдяки цьому тільки й можливо зберегти гармонію з навколишнім середовищем.

 

На перший план екоцентричного типу екологічної свідомості ставиться взаємозв’язок, взаємодія, взаєморозвиток людини й природи. Ця свідомість характеризується такими установками:

  • найвищої цінності набуває гармонійний розвиток людини і природи, оскільки людина – не власник природи, а лише один з членів природної спільноти; світ людей не протистоїть світові природи, вони є елементами єдиної системи.

  • відмова від ієрархічної будови світу, оскільки людський розум не надає жодних привілеїв, а, навпаки, накладає додаткові обов’язки стосовно навколишнього середовища;

  • метою взаємодії з природою є задоволення потреб усієї природної спільноти; вплив на природу замінюється взаємодією з нею;

  • розвиток природи і людства мислиться як процес коеволюції, взаємовигідної єдності.

 

Ідеї ексцентризму одним з перших обґрунтував В. Вернадський у вченні про еволюцію біосфери, перетворенню її в якісно новий стан – ноосферу, що є єдиною системою «людство–природа», яка формується під впливом людського розуму. Ноосфера – якісно нове окультурене природне середовище, що гармонійно об’єднує природні й антропогенні компоненти.

Screenshot_5.jpg

Саме звідси випливає відповідна структура екоцентричного типу екологічної свідомості як системи уявлень про світ. Для неї характерні: орієнтованість на екологічну доцільність, відсутність протиставлення природи та людини, суб’єктне сприйняття природних об’єктів у взаємодії з ними; баланс прагматичної і непрагматичної взаємодії з довкіллям. Зрештою, екоцентричний тип екологічної свідомості можна визначити висловом А. Швейцера: «Я є життя, яке воліє жити. Я є життя серед життя, яке воліє жити».

 

Іншу типологію екологічної свідомості запропонував А. Калмиков. Він доповнює конструкт «Природоцентризм Антропоцентризм» конструктом «Екоорієнтація–Егоорієнтація». У результаті вирізняється чотири типи екологічної свідомості:

  • егоорієнтований природоцентризм, подібний до ставлення дитини до батьків: людина орієнтується тільки на себе, але джерелом усього, насамперед власного існування, визнає виключно природу;

  • екоорієнтований природоцентризм характеризується не лише ставленням людини до природи як найвищої цінності, але й нівелюванням самої себе до рівня істоти, начебто випадково створеної природою;

  • егоорієнтований антропоцентризм – людина уявляє себе центром всесвіту, а все, що навколо, існує тільки для неї;

  • екоорієнтований антропоцентризм, на думку Калмикова, є найбільш привабливою альтернативою.

 

У межах цього типу екосвідомості людина залишається центром світу і головною його цінністю, але орієнтується вже не на себе, а на розбудову й збереження свого дому – Світу. Всесвіт є не просто скупченням матеріальних тіл, а щось на зразок розумного організму. Людина розглядається ним як священик, призначення якого – надихати природу, перетворювати речовини в осмислену духовну субстанцію. Саме в цьому вбачає А. Калмиков мету будь-якої людської діяльності.

 

В іншому напрямі розвиваються погляди на типізацію відношень «Людина–Природа» західними вченими. Зокрема, У. Шелдон пропонує розділяти екосвідомість відповідно до виділених ним на основі фізичної будови тіла трьох типів людей – ектоморфних, мезоморфних та ендоморфних. Цій градації відповідають прояви їхнього темпераменту – вісцеротонії, соматонії і церебротонії. Ектоморфний тип зосереджує увагу на власному внутрішньому стані, сприймає місцевість, виходячи зі свого настрою, а не такою, якою вона є насправді. Це тип, що сприймає пейзаж як екран для відбиття власного настрою. Мезоморфний тип відрізняється любов’ю до природи, вбачаючи в ній джерело свого оптимізму, місце діяльності. Цей тип людей сприймає середовище як об’єкт впливу. Тому вони й прагнуть опанувати цим простором і завоювати його. Зрештою, ендоморфний тип – надто релаксуючий, чуттєвий. У сприйнятті природи такі люди відкриті для її впливу й мріють приєднатися до неї всією своєю істотою, всіма почуттями.

Screenshot_6.jpg

Важливе значення для рішення екологічних проблем сьогодення має розуміння психологічних умов, за яких довкілля стає об’єктом турботи людини, оскільки задовольняє її потреби, розглядається нею як невід’ємна складова свого внутрішнього світу. У зв’язку з цим актуальним є аналіз явища ідентичності особистості, процесів ідентифікації та ролі матеріального середовища в розвитку та функціонуванні ідентичності.

 

Ідентичність – складний психологічний феномен, який містить усвідомлення суто людського в людині (Е. Фромм), переживання внутрішньої тотожності, конгруентності самому собі (Е. Еріксон), індивідуальність зовнішнього та внутрішнього, яка зберігається попри зміни середовища (И. Кон), переживання відмінності чи подібності іншим (X. Теджфел). Ця багатозначність змісту ідентичності відбивається у термінології. Представники різних теоретичних напрямків виділяють его-ідентичність чи Я-ідентичність (Е. Еріксон, І. Гоффман, Ю. Хабермас), групову ідентичність (В. Агєєв), позитивну і негативну (А. Ватерман), передчасну, дифузну, мораторій, досягнуту (Дж. Марсіа), усвідомлювану і неусвідомлювану (Дж. Мід), особистісну і соціальну ідентичності (Дж. Мід, І. Гоффман, і Ю. Хабермас, X. Теджфел, Д. Тернер, Г. Брейкуелл).

 

В цілому, проведений аналіз проблеми ідентичності свідчить про те, що це явище в аспектах переживання людиною своєї неповторності, відмінності від інших, тотожності собі тісно пов'язане із її матеріальним, предметно-просторовим оточенням. У процесах формування, захисту, підтримки особистісної ідентичності важливу роль відіграє не тільки соціальна активність людини, але й предметно-перетворююча діяльність, яка за своїм змістом та формами відповідає особистісному завданню, – втілити себе у рукотворному, природному світах, закарбувати у них свій особливий внутрішній світ, відчути себе індивідуальністю. Реалізуючись у матеріальному світі, людина психологічно привласнює його, розглядає як продовження себе. Таке привласнення проявляється як переживання цінності тих чи інших предметів, зокрема, для задоволення потреби у підтриманні особистісної ідентичності, керованість, освоєння таких предметів в процесах практичного чи теоретичного їх перетворення, готовність їх захищати в разі посягань на них. У результаті середовище «проникає» в особистість та самосвідомість людини. Набуваючи, таким чином, психологічного виміру, воно стає об'єктом турботи і дбайливого ставлення людини, яка в свою чергу знаходить в ньому нові ресурси для особистісного зростання і розвитку.

 

Джерело: URL http://www.ecopsy.com.ua/index.php/laboratoriia/napriamky-doslidzhen1/23-ekolohichna-svidomist

 

ІНТЕРНЕТ РЕСУРСИ

  1. https://m.youtube.com/watch?v=pEkQ1sQOadU

  2. https://kmbs.ua/ua/article/chi-gotovij-spozhivach-perejti-na-ekoprodukti

  3. https://youtu.be/JovP3s_Y2yw

  4. https://youtu.be/91OM9aZLxyg

  5. https://youtu.be/k1wh6IUfPKg

  6. https://youtu.be/2pzOTQVj8tg

https://www.youtube.com/watch?v=pJU_llbxUnA&ab_channel=%D0%9D%D0%B0%D0%A3%D1%80%D0%BE%D0%BA

Матеріал підготувала куратор 31-Д групи 

Скорбатюк Надія Михайлівна

27.10.2024

День української писемності та мови

Матеріал підготувала куратор 21-Ж групи Людмила Пантелюк

Про мову протоукраїнських племен можна говорити лише гіпотетично. Адже писемних пам'яток, які дійшли до нас, ще не достатньо для повноцінного дослідження мови. Тому будь-які хронологічні віхи виникнення і первісного розвитку української, як і взагалі будь-якої іншої мови, встановити неможливо. Безперечно лише, що українська мова є однією з найдавніших індоєвропейських мов. Про це свідчить і наявність архаїчної лексики, і деякі фонетичні та морфологічні риси, які зберегла наша мова протягом століть. Давність української мови доводили вітчизняні та зарубіжні вчені: Павел Шафарик, Олексій Шахматов, Агатангел Кримський, Володимир Шаян, Іван Огієнко, Андрій Білецький та ін.

01
02
03
04
05
06
07
08
09

Про давність української мови свідчать і реліктові фольклорні твори, особливо календарно-обрядові пісні. Наприклад, український мовознавець Олександр Потебня стверджував, що веснянка "А ми просо сіяли" існувала в Україні вже у І тисячолітті до н. ч. То невже вона співалась якоюсь іншою мовою? А колядки про створення світу птахами (ще з дохристиянських часів) навряд чи перекладалися з якоїсь давнішої мови на українську, адже християни не мали в тому потреби.

​

Багато наукових дискусій викликає також проблема існування писемності в українських землях. Археологічні знахідки засвідчують наявність писемних знаків на глиняному посуді, пряслицях, зброї ще за трипільської доби. Чи це було фонетичне, чи ієрогліфічне письмо — певної відповіді дослідження поки що не дали.

​

Можна з певністю твердити, що свою писемність мали вже племена Трипільської і Катакомбної культури Бронзової доби, Зарубинецької та Черняхівської культур. Стародавні автори свідчать, що давні руси мали своє письмо. Так, іранський письменник Марваруді констатує, що у "хозар є також письмо, що походить від руського й схоже на грецьке".

​

Дослідженнями найдавніших систем письма в Україні офіційна мовознавча наука не займалася. Вперше спробував дешифрувати давні, ще піктографічні, знаки Кам'яної Могили (неподалік Мелітополя) археолог Валентин Даниленко1. Прочитанням трипільських написів займався Микола Суслопаров 2. Проте вивчено ще дуже мало, не встановлений зв'язок між трипільськими і кіммерійсько-скіфо-сарматськими та ранніми слов'янськими знаковими системами.

​

Висловлюються припущення, що писемність І тис. н. ч. на території України мала кілька варіантів. Північне Причорномор'я користувалося абеткою, ідентичною грецькій або римській (латиниці), а східні райони (особливо скіфо-сармати) мали свою оригінальну писемність, відому в науці як "сарматські знаки".

​

Те, що пам'яток стародавньої писемності обмаль, можна пояснити тогочасним способом писання: повсякденні записи, вірогідно, робилися на навощених дерев'яних дощечках або на бересті — матеріалі, який погано зберігається. Проте знаходять чимало писарських інструментів, так званих "стилів", "писал", "писачків" тощо. Добре збереглися графіті, накреслені на свіжій, ще не обпаленій глині. Горщики з написами часто мають вигляд речей повсякденного вжитку. Вони прості, ліплені вручну, що свідчить про їхнє місцеве походження. Деякі з цих графічних зображень вважають таврами або тамгами (знаки власності) майстрів.

Чимало дискусій у науковому світі викликала діяльність Кирила і Мефодія, з іменами яких пов'язують створення слов'янської абетки. Ґрунтовне дослідження абетки, яку умовно названо "кирилицею", зробив український філолог Іван Огієнко, відомий також як Митрополит Іларіон. Його праця «Слов'янське письмо перед Костянтином» переконливо доводить правдивість оповіді болгарського ченця Храбра, який писав, що Костянтин (Кирило) знайшов у Херсонесі Таврійському Євангеліє і Псалтир "руськими письменами писані". Ця подія датується зимою 860-861 рр. Якщо це вже була сформована писемність, то що ж тоді створив Кирило? Це питання не дає спокою вченим ось уже кілька століть.

​

Стислу історію досліджень цієї проблеми подав Михайло Брайчевський у праці "Походження слов'янської писемності"Він, зокрема, висловив думку, що перед Несторовим літописом існували інші давніші списки історії Русі, наприклад Літопис Аскольда. Однак офіційна українська наука й досі не може подолати догми, нав'язані нам імперськими схемами. Нині відомо безліч пам'яток рунічної писемності слов'ян, яка в Україні ще не досліджувалася. Існує чимало згадок у давніх текстах про те, що писемність існувала задовго до прийняття християнства, але такі повідомлення у СРСР ігнорувалися. Хоча інші слов'янські автори повідомляють, наприклад, що в чеській пісні "Суд Любуши", записаній в IX ст., згадуються "дошки правдодатні" (тобто закони, записані на спеціальних дощечках)". Велесова Книга, як відомо, також була первісно написана на дощечках. Гіанбуку нині називають "вслесовицею" (27 букв, які мають свої аналоги і в рунічному письмі, її у так званній "кирилиці")''. Навіть у літописі Нестора є повідомлення про укладання угод між князями язичницької Русі та грецькими цісарями, які записувалися як грецькою, так і руською мовами, наприклад: договір "про мир і дружбу" між Олегом і Леоном — "не написання дали обом цесарям" (912 р.). Можна погодитися, що й сам Нестор не з пам'яті писав свій літопис, а використовував стародавні ще язичницькі письмена з історії Русі, адже часто він передає досить великі тексти договорів, датує до точності велику кількість тих чи інших подій, що неможливо без попередньої писемної традиції, однак із приходом християнства уся язичницька історія та культура були навмисно викинуті з християнського літописання, бо загальною і рішучою ідеологемою стало з цього часу уявлення про те, що нібито християнство "просвітило" диких і некультурних "варварів", якими були слов'яни-язичники. Тому християнським ідеологам потрібно було знайти місіонера, надавши йому славу "просвітителя Русі". 1 такі "просвітителі" знайшлися.

​

Відомо, що діяльність місіонерів, які проповідували християнство серед слов'ян латинською мовою, успіху не мала. Тоді моравський князь, Ростислав звернувся до Константинопольського патріарха з проханням надіслати проповідників, котрі б знали слов'янські мови. В цей час Кирило повернувся із хозарської місії, де намовив кагана охрестив всіх бажаючих. Такий успіх, а також знання слов'янських мов стали вирішальними при виборі кандидатури Кирила для проповіді християнства серед слов'ян, а також перекладу для них богослужебних книжок.

​

Після кількох походів Аскольда (за Велесовою Книгою, християнина) на греків у Київській Русі було вже чимало християн. Тому й не дивно, що Кирило знайшов і християнські книги, написані по-руськи. Якою ж абеткою вони писалися?

​

Якщо поглянути навіть на сучасну українську абетку, то видно, що більшість її літер схожі на грецькі, але є і кілька суто слов'янських. Можливо, саме їх додав Кирило до грецької абетки? Але ж у "Житії Кирила" повідомляється про створення ним цілком нового алфавіту. Слід зауважити, що одночасно з "кирилицею" існувала й інша абетка, яка була відома під назвою глаголиці, і мала незвичайний характер завитків. Вчені не знаходять їй аналогів. Це дало підставу для тверджень, що глаголиця є штучним витвором однієї людини, на відміну від "кирилиці", яка має природний органічний характер і давніші прототипи. Можна було б припустити, що глаголиця була тайнописом язичницьких волхвів, якби відомі глаголичні тексти не були християнськими за своїм змістом. То, можливо, цю глаголицю й створив Кирило?

​

Дослідники (Іван Огієнко, Михайло Брайчевський, Олександр Мельничук та ін.) вважали, що Кирило створив саме глаголицю — штучний алфавіт, який проіснував недовго, бо не знайшов загального визнання через свою ускладненість. Назва ж "кирилиця" закріпилася за нашою та деякими іншими слов'янськими азбуками (наприклад, болгарською) ще з давніх часів через плутанину або просто для уславлення християнського місіонера, адже це відповідало завданням творців нової ідеології.

​

Отже, азбука, названа "кирилицею", існувала ще задовго до Кирила. Це доведено знахідками графіті на стінах Софії Київської, літери якої визнано "протокирилицею". Дослідженнями цих написів займається Сергій Висоцький, який, крім текстів, відкрив саму азбуку, записану, мабуть, давнім книжником для пам'яті. Адже йому, напевно, доводилося працювати зі стародавніми книгами з Ярославової книгозбірні, що були написані такою азбукою. Отож, чи варто нам у незалежній Україні Свято української писемності пов'язувати з іменами Кирила і Мефодія, християнських місіонерів, або хоч би й з іменем Нестора Літописця, якщо слов'янська писемність існувала задовго до них.

​

Чим же відрізнялася ця азбука від пізнішого варіанта "кирилиці"? Вона простіша — має 27 літер, серед яких 23 грецьких і 4 слов'янські (б, ж, ш, щ). Моравська ж "кирилиця" у своєму ранньому варіанті мала 38 літер, а в пізнішому — 43. Частина цих букв просто дублювала вже наявні, тому в пізніших руських книгах такі знаки як Җ, Ạ,Ђ, Ь, W (юси, ять, глухі голосні, омега тощо) поступово зникали як зайві.

​

Впровадження церковнослов'янської мови як літературної не тільки створило багато незручностей для дослідників старої української мови, але й просто відкинуло її природний розвиток на багато століть. Замість того, щоб розвивати граматику рідної мови, русичі взялися впроваджувати чужу мову в офіційне діловодство та церковне богослужіння. Народ цією мовою ніколи не розмовляв. Отже, тепер вивчати мову руського народу без писемних зразків майже неможливо. Проте становище не таке вже безнадійне, як здається на перший погляд. Літописці, погано знаючи церковнослов'янську мову, часом вживали слова і вислови з простої народної мови. А це значить, що орфографія, а часом і лексика стародавніх книжок може стільки подарувати сумлінним дослідникам цікавих відхилень від норм церковнослов'янської мови! Саме такі помилки літописців чи писарів можуть бути безцінними перлинами, витягнутими на поверхню з проукраїнського мовного моря, з того середовища, в якому жив і до якого належав автор цих помилок.

​

УКРАЇНСЬКА МОВА В КИЇВСЬКІЙ РУСІ

Історія кожної мови вивчається у нерозривному зв'язку з історією народу, який є її носієм і творцем. Отже, і періодизація української літературної мови тісно пов'язана з історією українського народу.

​

Дуже довго серед мовознавців тривала гостра полеміка щодо періодизації історії української мови. Чимало запропонованих схем ґрунтувалися на принципі зміни суспільних формацій: мова феодалізму, мова капіталізму, мова соціалізму. Така схема, звичайно, не могла відобразити всі етапи розвитку української літературної мови, оскільки сама по собі зміна формацій не відбилася ні на звуковій системі, ні на граматичній будові української мови. Українська літературна мова розвивається і збагачується насамперед завдяки поповненню новою лексикою, виробленню чітких граматичних і правописних правил, розширенню літературних стилів, засобів вираження думки тощо.

​

Нині вже відкинута й така ідеологема, як єдина "давньоруська" мова, спільна для "трьох братніх народів".

Ця догматична концепція нав'язувалася всім, без винятку, науковим інститутам саме за радянської доби і мала слугувати імперським інтересам СРСР. Наукові факти, досліджені неупередженими вченими ще на початку XX ст., офіційною наукою ігнорувалися або проголошувалися шкідливими. Однак сумлінні мовознавці були.

​

Олексій Шахматов — один із небагатьох російських вчених, який ще в 1905 році відстоював права української мови. Він присвятив дослідженню української мови працю "Короткий нарис історії малоруської (української) мови" (1916 р.). Агатангел Кримський — український енциклопедист, мовознавець, дослідник української та східних культур, поет, переслідуваний і відлучений від наукової праці в 30-х роках минулого століття. У 1942 році він був вивезений в ешелоні заарештованих до Казахстану, де й помер. Його праці з українського мовознавства цінні для нас, сучасних українців, котрі будують свою незалежну державу, насамперед своєю правдивістю, науковою виваженістю та сумлінністю.

​

У своїй праці "Українська мова, звідкіля вона взялася і як розвивалася" Агатангел Кримський навів українські мовні риси Х-ХІ ст. (Ізборник Святослава, 1073 р.), простежив розвиток південно-руської мови XIV ст., яка вже була близькою до сучасної української, а також мову літературних творів XV—XIX ст. в її розвитку. Вчений також вказав на необхідність об'єднання обох літературних мов (наддніпрянської та наддністрянської) на основі української мови Центральної України.

 

Риси української мови чітко помітні у давньоруських пам'ятках. Це насамперед українська лексика: гребля, стріха, лагодити, лінощі, дивуємося, ліпший, яруга, туга, гримлять, полоняник, повінь, баня (рос. "купол" церкви) тощо.

​

Багатий матеріал для дослідників дає така частина мови, як дієслово. Тут знаходимо стільки українських форм, що лише сам їх перелік переконливо засвідчує: південноруські пам'ятки писалися літописцями українського походження. Це м'яке закінчення дієслів 3-ої особи: носить, косить (пор. рос. носит, косит) або зникнення флексії -ть: є (замість єсть), бере (замість береть), буде (замість будеть). Цікаво, що в українській мові збереглась архаїчніша форма майбутнього часу порівняно з російською: знатиму, читатиму, робитиму (пор. рос. буду знать). Він робить висновок: "Мова Наддніпрянщини і Червоної Руси часів Володимира Святого та Ярослава Мудрого має здебільшого вже всі сучасні малоруські особливості". Про сучасну російську мову А. Кримський писав: "Північ витворила свої власні язикові риси, чужі для Півдня"".

​

УКРАЇНСЬКА МОВА ХІІ—XVI ст.

Феодальна роздробленість і монголо-татарська навала завдали нищівного удару культурі й побуту давніх українців. Значних руйнувань та знищення зазнали міста, горіли бібліотеки і документи. Списки творів письменства Київської Русі збереглися головним чином у Новгородській та Псковській землях, які не зазнали цілковитого розгрому. Найбільшому спустошенню піддалися Київська, Чернігівська та Переяславська землі. Але, незважаючи на жорстокі часи, культурне життя на завойованих землях не припинилося. Відомі такі писемні пам'ятки цього періоду, як: Галицько-Волинський літопис, "Слово о погибелі Руської землі", "Києво-Печерський патерик". Незважаючи на візантійсько-християнське забарвлення цих творів, їхня мова залишалася образною, зберігаючи урочистість стилю, народно-поетичні вислови, афоризми.

​

Ослаблені південноруські та західноруські землі в XIV ст. потрапили у нову залежність: Київщина, Чернігово-Сіверщина, Переяславщина (Полтавщина), Поділля та Волинь аж до XVI ст. перебували під владою Великого Литовського князівства; Галичина з 1387 р. — під Польщею, Закарпаття з XIV ст. входило до складу Угорщини, а Буковина - до Молдавського князівства. Рівень культури держав-завойовниць був нижчим, ніж на завойованих ними землях. Тому, незважаючи на велику військову могутність, навіть Литовське князівство не змогло обійтися без руської мови, яку було визнано державною. Про це свідчать пам'ятки ділового письменства, грамоти XIV—XVI ст.: "Судебник" Казимира Ягайла 1468 р., "Литовський статут" 1566,1588 рр. тощо.

​

Ось що написано в "Литовському статуті" про мову: "А писар земський маєть по-руску літерами і словы руськими вси листы, выписы и позовы писати, а не иным языком и словы"".

​

Світські і релігійні книги в Литовській державі писалися також руською мовою: Литовський літопис, "Люцидарій", "Четья-Мінея".

Люблінська унія 1569 р. проголосила утворення однієї федеративної держави (польсько-литовської) — Речі Посполитої. В цей період у мові українських грамот з'явилося чимало полонізмів і запозичених через посередництво польської мови германізмів: маршалок, канцлер, чинш, голдаванье (у значенні "присяга"), а також латинізмів: маистат, привилье тощо. Однак кількість лексичних запозичень була незначною. Основа термінологічної лексики складалася зі слів давньоруських, успадкованих від ділового письменства Київської Русі. Вплив польської мови на морфологію та фонетику був також незначним, оскільки існувало паралельне вживання як польських, так і українських форм: король — круль, волость — влость, добровольце — добровульне. Найстійкішим щодо змін залишився синтаксис, він зберігав порядок слів живої староукраїнської народної мови та пам'яток Київської Русі.

​

До того ж польська мова не могла значно вплинути на мову українських пам'яток, як це здавалося і на перший погляд, оскільки вона з XIV—XV ст. користувалася латиницею, а мова діловодства була суто .латинською.

​

Молдавське письменство відчувало вплив старої української актової мови, адже молдавські господарі мали писарів (канцлерів) українського походження з Буковини. Ось для прикладу зразок мови милдавської грамоти: "... Ґерге, уставши ся з добрыми людьми, перепросиль пана Костю, абы его простиль на тое село и на домы,и пань Косте ся смиловаль на него..."

​

Боротьба православ'я із католицтвом певною мірою впливала на розвиток писемних пам'яток. Оборонні православ'яни (ортодоксального християнства) вважали, що треба писати старослов'янською, а католики ганьбили цю мову як непридатну для церковного письма. Так, Петро Скарга, завзятий пропагандист католицтва, писав: "із слов'янською мовою не можна стати вченим. Та й що це за мова, якої тепер ніхто не розуміє і не розуміє писаного нею. Цією мовою немає ні граматики, ні риторики і бути не може... Звідси загальне неуцтво і помилкові погляди". У відповідь на його книгу "Про єдність костьолу Божого" з'являється багато творів полемічної літератури, які захищають православну церкву і старослов'янську мову: це твори Христофора Філалета, Іова Борецького, Захари Копистенського, Івана Вишенського та ін. Потреба церковників зберегти старослов'янську мову в культово-релігійному письменстві і штучне обмеження сфери вжитку простої народної української мови стало причиною гальмування її розвитку.

​

Оскільки старослов'янська мова вже у IX ст. не зазнавала змін, фактично була мертвою і застосовувалася тільки в релігійній літературі, вона дедалі більше ставала незрозумілою народові. Тому з'являються словники, що подають переклад зі старослов'янської на українську народну мову. Так. у XVI ст. був написаний "Лексисъ с толкованіємь словенських словъ просто" невідомого автора, в якому пояснено 776 слів, 121 слово - без пояснення. Це була вже лексикографічна спроба укласти словник української мови. Ось приклади деяких перекладів: абие -заразь, бращася — боротися, возискаю — шукаю, благодару — дякую, дщерь — дочка, заемлю — позичаю, успею — устигну тощо.

​

Пам'яткою староукраїнської мови є "Пересопницьке євангеліє", написане в 1556—1561 рр. Його мова позначена виразним народним колоритом, насичена фразеологізмами з живої народної мови, живописними заставками, орнаментами в староукраїнському стилі. Переклали книгу Михайло Василевич та архімандрит Пересопницького монастиря Григорій. Таким чином, пам'ятка чужої культури, перекладена староукраїнською мовою, не тільки стала символом української писемності, але й набула статусу національної святині, на якій присягають президенти. Як тут не згадати Шевченкове: "Якби ви вчились так, як треба, то її мудрість би була своя"!

​

Протестантські рухи XVI ст. сприяли залученню до писемної мови великої кількості слів із простонародної української мови. Взагалі епоха Ренесансу та Бароко в Україні внесла живомовний струмінь у літературну мову. Загальнонародна розмовна лексика проникла і в книжно-церковну, і в актову, і в художню мову українського письменства.

​

Іван Франко вважав, що ця епоха була "порою, в котрій у нас народилася і почала гарно розвиватися перша всеукраїнська, дійсно національна література", коли писані "мовою, зрозумілою по всіх усюдах Русі-України".

​

І хоча література України періоду майже трьох століть була багатомовною (старослов'янська, латинська, польська, російська), вже з'являлися твори, написані близькою до народної української або книжною українською мовою. За свідченням сучасників, тоді існувало безліч рукописних збірників народних пісень або віршів, написаних простою народною мовою. Якщо церква прагнула якомога довше зберігати церковнослов'янську мову як літературну, то світська література, особливо поезія, тяжіла до вживання народної та близької до народної української мови. Про це, наприклад, писав Іван Жоравницький (1575 р.). Отже, як бачимо, Іван Котляревський та Григорій Квітка-Основ'яненко починали не на порожньому місці. І цілком зрозумілою є думка Івана Франка, що "Енеїда" Котляревського «не була абсолютно новим явищем в руському письменстві як з погляду мови, так і в плані літературного методу... Котляревський був продовжувачем старої руської літературної традиції».

​

Ділова мова українських сотенних канцелярій наближалася до народної, хоча й мала традиційні риси тогочасного діловодства. Писарі зберігали фрази-стереотипи з Литовського статуту та інших правописних кодексів. Цінні зразки мови дають судові документи, які фіксували живе мовлення свідків і підсудних, адже для достеменності документів була потреба в дослівному записі свідчень. Тому в них спостерігаються мовні риси різних соціальних верств українського народу.

​

У другій половині XVI ст. в Острозі утворився значний культурний осередок, який очолив князь Костянтин Острозький. Тут видавалися книжки й формувалась книжна українська мова, яку розвивали письменники XVII ст.

​

Але не всі освічені люди цього часу розуміли необхідність вживання народної мови як літературної. Хитання у виборі мови для писання творів — характерне для XV—XVI ст. явище. Так гетьман Ходкевич 1568 р. писав у передмові до "Учительного євангелія" про те, що він хотів перекласти цю книгу зрозумілою для народу мовою, але "мудрі люди" застерегли його, вказавши, що при перекладі "здавних пословиць на новые, помылка чиниться немалая".

​

Ось як про це писав і Павло Житецький: "Мова ця звучала неоднаково в різних краях Литовської держави: це була то українська, то білоруська мова, а то й інша і собі поділялась на багато окремих говірок. Тим то й можна уявити собі, на які труднощі натрапив би письменник, якби він наважився говорити чистою народною мовою, заздалегідь не вивчивши народні наріччя, що в XVI віці неможливо було не тільки у нас, а й у Європі".

​

Отже, різноманітність українських говірок стримувала письменників у застосуванні народної мови як літературної. Тому вони й намагалися виробити таку книжну мову, яка була б зрозумілою для всіх. Проте дуже часто їхній вибір зупинявся на латинській, польській або, в кращому випадку, церковнослов'янській мовах.

​

УКРАЇНСЬКА МОВА XVII—XVIII ст. ТА ПРАВОПИСНІ ШУКАННЯ XIX СТ.

До пам'яток письменства XVII—XVIII ст. належать: ділова документація, художня література, релігійно-християнські твори, апокрифи, проповідницька проза, світська поезія тощо. Письменники-полемісти, намагаючись писати народною мовою, не завжди могли обійтися без книжних слов'янських висловів та фразеології. А ті, котрі хотіли писати церковнослов'янською мовою не завжди досконало володіли нею. Отже, й виникла мова, що була чимось середнім між церковнослов'янською і народною.

​

У Києві на початку XVII ст. з'явився другий культурний осередок, що об'єднав освічених людей навколо Київської колегії. Петро Могила, який очолював цей заклад, домагався обов'язкового дотримання орфографії старослов'янської мови. Крім того, саме під його тиском колегія перейшла до викладання наук за зразками єзуїтських колегій, а отже, широко впроваджувалася латинська мова. Це, звичайно, відкинуло проблеми розвитку народної мови далеко назад. У науці на довгий час запанувала богословська схоластика, яка дуже зашкодила багатьом письменникам, позбавивши їхні твори національних рис.

​

У1619 р. вийшла друком граматика Мелетія Смотрицького. Як зазначають мовознавці, ця граматика була не стільки слов'янською чи церковнослов'янською, скільки близькою до руських діалектів. Не завжди знаючи, як вимовлялися звуки у слов'янській мові, Мелетій Смотрицький передавав їх по-руськи. Проте це була перша граматика, якою користувалися в Україні, Білорусі й Росії ще кілька століть. Виникла ситуація, за якої писали по-слов'янському, а читали (вимовляли) по-руськи, тобто народною українською мовою.

​

Під впливом цієї граматики створювалося чимало шкільних підручників, які сприяли поширенню грамотності серед простого люду. Наприклад, граматика луцького єпископа Афанасія Пузини, що була видрукувана в Крем'янці 1638 р. За граматикою Мелетія Смотрицького укладалися букварі XVII—XVIII ст. Цінним у його граматиці було спрощення надрядкових знаків, які ускладнювали читання, введення літери Ґ .

​

Найдосконалішим серед словників цього часу став "Лексиконъ славєноросскій и имень тлкование...", що вийшов друком 1627 р. Його автор Памво Беринда вперше у східнослов'янській філології застосував наукову обробку словникового матеріалу, використав усі відомі на той час словники своїх попередників і навіть "проізвольники". "Лексиконъ славєноросскій..." відіграв помітну роль у нормалізації староукраїнської мови. Тут було застосовано кілька типів пояснення слів: простий переклад слова, подача синонімів до слова, описовий спосіб, схожий із сучасним тлумаченням у словниках, і навіть статті енциклопедичного характеру, де подавалася коротка історія якогось поняття: наприклад, слова нафта, граматика.

​

Українською книжною, народною або близькою до народної мови писали у XVII—XVIII ст. Семен Климовський, Лазар Баранович, Кулик, Онуфрій, Климентій Зіновіїв, Захар Дзюбаревич, Агапон, Григорій, Іван Пашковський, Стефан Петрушевич та ін. Деякі з них писали українською й польською мовами (Іоаникій Галятовський, Лазар Баранович). Мовою, дуже близькою до народної української, користувався Антоній Радивиловський. Було багато анонімних поетів, які залишилися для нас невідомими. Вони у своїх творах співчували народові, поневоленому іноземними панами, і писали народною українською мовою. Тогочасні "світські пісні" створювалися за зразками народних пісень, із яких пізніше розвинулися українські романси.

Певну роль в утвердженні народної української мови відіграла також творчість мандрівних дяків. Іноді вони створювали високі зразки поезії.Ця поезія часто відзначалася жартівливим бурлескним тоном, який поєднувався з «високим» стилем біблійних сюжетів. Такі риси бурлескного стилю добре відомі з «Енеїди» Івана Котляревського. Блискучі зразки «нищинської» поезії залишив подільський мандрівний дяк Петро Попович-Гученський.

​

На початку XVIII ст. українська мовна єдність була порушена реформами московського царя Петра. Його правописна реформа внесла певні розбіжності і в українські правописні норми. Східна Україна, перебуваючи у складі Московської держави, прийняла Петрову "гражданку" (гражданський, тобто спрощений шрифт і алфавіт), а західні землі під Польщею продовжували користуватися "кирилицею".

​

Взагалі, становлення української літературної мови на західноукраїнських землях було складним. Після майже 400-річного польського панування Західна Україна в 1772 р. потрапила до складу Австрії, а пізніше — Австро-Угорщини. Уряд не був зацікавлений у тому, щоб народ України навчався рідною мовою, навпаки, впроваджувалися німецька та польська мови. Щоправда, у Львівському університеті та Львівській семінарії вивчалася руська мова, але це тривало недовго.

​

У 1833 р. у Львівській семінарії утворився гурток ентузіастів під назвою "Руська трійця": Маркіян Шашкевич, Яків Головацький, Іван Вагилевич. Вони створили програму з народознавства, за якою збирали старі рукописи, грамоти, казки, легенди; записували назви сіл, річок, озер, одягу; робили описи свят Купала, Коляди, весіль, похоронів; вивчали народні промисли, господарство, ремесла тощо. У 1837 р. з'явилась їхня перша книжечка "Русалка Дністровая", яка на повний голос заявила про існування української народної мови та нерозривний зв'язок "західних" українців зі "східними". І це в той час, коли між Західною і Східною Україною пролягав кордон двох держав. Книги з Великої України потрапляли до Маркіяна Шашкевича та його друзів із труднощами, але вони були провідниками на шляху творення спільноукраїнської мови.

​

До сьогодні дослідники творчості "Руської трійці" не звернули достатньої уваги на цілеспрямованість відновлення саме етнічної культури українців. Відомо, що автори "Русалки..." замінили свої християнські імена на язичницькі: Маркіян Шашкевич — Руслан, Іван Вагилевич — Далібор, Яків Головацький — Ярослав. І хоча ідея відродження етнічної релігії ними ще не проголошувалася, проте на інтуїтивному рівні вже існувало розуміння єдності національної мови і національного світогляду, що немислиме без національної духовної культури, тобто етнорелігії. Чи не за це М. Шашкевича виключили з семінарії? І чи не тому Я. Головацький написав низку праць зі слов'янської міфології, серед яких і книга "Очерк старославянского баснословия или мифологии" (Львів, 1860), яку підписав лише ініціалами Г.Я.Ф. (Головацький Яків Федорович)? І чи не за це попи, а за ними й уряд, так само інтуїтивно зрозумівши загрозу з боку "рутенської національності", заборонили книжку на десятиліття?

​

І. Вагилевич писав: "Хрест на землю Руську навнесено напрасно, і хоч вмісто храмів звелися торопкії церкви, священики співали службу Божую бесідою власного народа, не гороїжилися, не ставилися панами, лише перед сотнями літ, як ще й днеська жили з мирянами мов отець з дітьми, були їм другами, поділяли смуток і радість під їх низькими стріхами. Не було, хтоби заберав давнії поведінки, і затирав з молоком виссані чувства; проповідачі витеребляючи боганьство (язичництво. — ГЛ.), не перли чужої душі в нарід. Руский нарід правое світло взяв у серця клокочучі, а окрашаючи єго поверхноє лице влюбленими красотами, не запорчяв єго внутренної чистоти ціло. Світ ясний всякими барвами буйно, буйно процвітав".

​

Австрійський уряд намагався впровадити на українських землях латинську абетку і рекомендував своїм підданим вивчати німецьку мову "ради їхньої особистої вигоди". "Руська трійця" виступила проти такої реформи. Маркіян Шашкевич написав статтю "Азбука і абецадло", де обгрунтував неприпустимість такої заміни.

​

Вже з XVIII ст. почалося непорозуміння з приводу українського правопису. Росіяни обурювалися, що українці літеруЂ ("ять") вимовляють як і, а літеру И читають як ы. Почався тиск на українську школу і церкву. Наприклад, за церковним наказом, замість "Світ Христов просвіщает всіх" мусили вимовляти "Свет Хрістов просвещает всех". Попи намагалися догоджати Москві, а школа вчила читати всі літери так, як читають у Росії. Ці "традиції", насаджувані протягом кількох століть християнською церквою і школою, виявилися такими живучими, що і до сьогодні серед науковців давньоруські тексти досить часто читаються по-російськи. Звідси й помилкове враження, що давньоруська мова ближча до російської. Де вже тут довести українське походження староруських текстів?

​

Серед письменників початку XIX ст. ще була жива узвичаєна українська вимова Ђ та И. По-українськи їх вживав Іван Котляревський. Він користувався правописом, який мовознавці назвали етимологічним. Так писали і вчені-філологи Осип Бодянський, Михайло Максимович. Але школа, яка постійно навчала читати те як є, остаточно знищила залишки української вимови цих літер. Тому Григорій Квітка-Основ'яненко, Євген Гребінка, Тарас Шевченко перейшли на російську абетку (в російській вимові) для передачі українських слів: "добре робы", "бильні", "блызькый" тощо. Це давало змогу простому людові, який вчився у церковних школах, читати так, як йому було звичніше, при тому розуміючи, що це українська мова.

​

Реформу такого правопису зробив Пантелеймон Куліш. Його правопис був названий кулішівкою. Він скасував літеру Ы, а замість Ђ впровадив І, а йотоване е замінив на Є. Але літера ъ була скасована не одразу, її вживали для позначення роздільної вимови всередині слів (як сучасний апостроф) та в кінці слів: "бъємъ" (б'єм). Для звука йо вживали запозичене зі шведської ё (ёго, до нёго). Літери Ї ще не було.

​

Коректива "кулішівки" зроблена 1870 р. Було відкинуто ъ у кінці слова і залишено тільки всередині (для роздільної вимови), а також додано літеру Ї.

​

Цар Олександр III заборонив "кулішівку" і наказав писати російськими літерами. Цей казенний правопис названі "ярижкою" (від назви російської літери ы — "єры"). У 1905 р. ця заборона була скасована і українці відмовилися від "ярижки" та повернулися до своєї "кулішівки".

​

На Західній Україні реформу "кулішівки" зробив 1885 р. Євген Желехівський: він позначив літерою Ї не тільки йотоване І, але й вживав її для пом'якшення приголосних, наприклад: "дїло", "сїрий" тощо. Цей правопис був запроваджений з 1893 р. у школах та офіційних установах Австрійської України. Подібний правопис ми зустрічаємо і в творах старших науковців початку XX ст., зокрема у Михайла Грушевського.

​

Остаточні поправки до українського правопису вніс Борис Грінченко. Він встановив чотири правила, щоб дійти згоди з галичанами у правописних питаннях:

  1. Не треба писати дїд з двома крапками.

  2. Не треба одділяти ся в дієсловах.

  3. Треба вживати апострофа, щоб одрізнити р'я од ря, з‘я од зя і т. ін.

  4. Не треба писати м‘який знак у таких словах, як світ (не треба писати сьвіт).

  5. ​

Поступово і галичани визнали переваги такої виправленої "кулішівки". Українці і нині користуються цим правописом.

​

УКРАЇНСЬКА МОВА ПІД МОСКОВСЬКИМ ЯРМОМ

Протягом багатьох століть українська мова була обмежувана різними державами, у складі яких перебувала Україна. Та, мабуть, найтяжчим ярмом дія неї стала накинута російська "норма", впроваджена насильно імперською Москвою. Ставлення "великоросів" до української мови не було однозначним. На жаль, не всі відомі вчені Росії визнавали нашу мову повноцінною національною мовою. Ще Михайло Ломоносов називав українську мову діалектом: він, перебуваючи в Україні і навчаючись у Київській академії, ніяк не міг звикнути, що місцеві спудеї розмовляли мовою, відмінною від російської. Цариця Катерина повторювала услід за Ломоносовим, що "малороссийское наречие" — це ні що інше, як "российское, на польський лад примененное". Тому приклад цариці наслідували всі російські вчені, як її сучасники, так і пізніші "ученые мужи".

​

Упереджено ставився до української мови і Ніколай Карамзін, називаючи її "варварським языком". Професор кафедри слов'янських мов Московського університету Міхаіл Каченовский формував негативне ставлення до української мови у своїх студентів.

​

Не зміг об'єктивно оцінити української мови і літератури російський критик Віссаріон Бєлінський, який не бачив потреби в їхньому розвитку: "мы, москали, немного горды, а еще более того ленивы, чтобы принуждать себя к пониманию красот малороссийского наречия".

​

Микола Чернишевський спочатку не сприйняв творчості Тараса Шевченка, а його "Кобзар" оцінив лише після смерті великого поета.

​

Справді дружні стосунки склались у Тараса Шевченка з Олександром Герценом, хоча вони ніколи не зустрічалися. Герцен високо цінував творчість самобутнього українського поета, прихильно ставився до української культури, мови, історії. Він помістив у "Колоколі" некролог на смерть Кобзаря, а також замітку, написану про нього українською мовою Агапієм Гончаренком, попросив дуже уважно набрати цей текст і витримати точну коректуру.

​

Значний внесок у вивчення історії української мови зробив професор Казанського університету О. Архангельський, який досліджував давньоруські пам'ятки та західноруську літературу. Він писав у своїй праці "Из лекций по истории русской литературы" (Казань, 1913. — С. 493— 494): "Власні літературні сили Москви на перших порах вкрай незначні, — точніше сказати, їх зовсім немає: і в галузі літератури до самого кінця XV століття Москва живе чужим добром..." Вивчивши і проаналізувавши величезну кількість давньоруських пам'яток, професор Архангельський дійшов висновку, що київські письменники на кілька століть випереджали московських: "... не только в XIV, но и в XV вв. в отношении литературном Москва несравненно ниже Киева XII века".

​

Російський уряд, керуючись великодержавницькими шовіністичними принципами, протягом багатьох століть неухильно проводив політику русифікації українських земель, витворюючи все жорстокіші заборони української мови.

​

У 1784 р. Київській академії було приписано читати лекції "с соблюдением выговора, который наблюдается в Великороссии", а також дотримуватися російського правопису. Для тих викладачів, які будуть проводити навчання українською мовою, було передбачено звільнення з посади. Так, поступово, курс навчання у Київській Академії було повністю русифіковано.

​

Протягом століть подібних заборон та приписів видавалося десятки, та найганебнішим став "Валуєвськнй циркуляр" 1863 р., що мав підзаголовок "Секретное отношение Министра внутренних дел к Министру народн. просв." — російському урядові навіть було соромно обнародувати такий відверто шовіністичний документ. Надрукований він був в українській пресі лише через 31 рік після виходу ("Правда", 1894).

​

Циркуляр було подано на розгляд цареві, й "Его Величеству благоугодно было удостоить иное Монаршего благоволения".

У1876 році цей циркуляр було доповнено Емським указом, за яким заборонялося ввозити українські книги з-за кордону, друкувати ноти до українських пісень, ставити українські театральні вистави. Впроваджувалися також дві цензури: крайова і головна — Петербурзька.

​

Законами 1869 і 1886 рр. передбачалося збільшення заробітної плати особам російського походження, крім місцевих уродженців, за сприяння русифікації українських земель. Подібні заборони часом доходили до абсурду: заборонялося вживати слова Україна, українець, виголошувати промови, лекції, влаштовувати концерти, вистави українською мовою. 1899 р. у Києві відбувся археологічний з'їзд, на якому читалися реферати всіма слов'янськими мовами, лише українською не дозволялося. Вчені з Галичини на знак протесту відмовилися брати участь у такому з'їзді. У міністерстві ніби схаменулися, дозволивши виголошувати реферати українською мовою, але лише в закритому приміщенні й щоб кількість слухачів не перевищувала 25 осіб.

​

Заборонили виголошувати промови українською мовою і на відкритті пам'ятника Іванові Котляревському в Полтаві у 1903 р. Заборонялися наукові праці, написані українською мовою, неологізми і наукові терміни, а це іноді призводило до того, що писалися ніби белетристичні твори з використанням у сюжеті наукових подробиць, скажімо, з медицини, щоб "преподать народу кое-какое поученіє по части сельскаго хозяйства, вопросов нравственных или чего бы то ни было из круга знаний, доступных и нужных простолюдину", — як зазначалося в Записці Академії наук про відміну утисків малоросійського друкованого слова в 1914 р. (Іван Огієнко).

​

Ось як Іван Огієнко описує наслідки заборони української пісні: "Коли українці бажали проспівати рідну пісню, губернатори вимагали інколи співати її по-французькому або по-московському... Так було, скажімо, в Одесі, де відомий губернатор Зелений примусив замість "Ой, не ходи, Грицю, та й на вечорниці" співати "Ой, не хади, Гришка, да и на пикник".

​

У 1908 році культурну й освітню діяльність в Україні указом сенату визнано шкідливою, "могущей вызвать последствия, угрожающие спокойствию и безопасности".

​

Як бачимо, сучасний стан української мови, відсутність у містах українського мовного середовища, відмова багатьох українців від рідної мови ось сумний наслідок багатовікової політики царизму, а згодом — сталінізму.

​

Уже за радянських часів витворилися ідеологічні теорії "злиття націй", "двох рідних мов". Нехтувалося значення мови як системи мислення: забувалося, що рідна мова невіддільна від своєї землі, народу, історії. За цими безперспективною, а отже, безперспективний сам народ (якщо, звичайно, розуміти народ не як аморфну біологічну масу, а як субстанцію духовну)".

​

1933 р. в Україну надійшла телеграма Сталіна про припинення українізації, після якої почалося знищення діячів української культури. Тотальна денаціоналізація призвела до повного знеособлення людини, відриву її від національного коріння, створення асимільованого населення, яким легше керувати. Цьому сприяли також і постанови ЦК КПРС та ЦК КПУ (травень 1983 р.) про посилення вивчення російської мови, поділ українських класів у школах на дві групи для вивчення російської мови, а також підвищення платні учителям російської мови. Відома також вимога захищати дисертації тільки російською мовою, якщо навіть ці дисертації були з української мови чи фольклористики.

​

Навіть зараз, коли Україна здобула незалежність, російські реакційні кола не можуть заспокоїтись і реанімують ідеї "єдіной нєдєлімой". Журнал "Москва" в 1998 р. видав збірник українофобських статей, написаних авторами минулого століття, під назвою "Украинский сепаратизм в России. Идеология раскола". На обкладинці зображення розколотого натроє тризуба, вступна стаття Михаіла Смоліна має заголовок "Украинский туман должен рассеяться, і русское солнце взойдет" — слова російського націоналіста A.B. Стороженка. Ще одна книга, яку, за висловом Ф. Ніцше, "треба читати в рукавичках". Не вдаючись до аналізу цього ганебного збірника, зазначимо тільки, що наш північний сусід і нині зазіхає не тільки на нашу землю, але й на наші українські душі, прагнучи поглинути їх в "общерусском море".

​

ПОРІВНЯННЯ ІСТОРИЧНОГО РОЗВИТКУ РОСІЙСЬКОЇ ТА УКРАЇНСЬКОЇ МОВ

Порівняння історичного розвитку української й російської мов розкриває нам суттєві відмінності як у складі лексики, орфоепії, так і в синтаксичній побудові речень, що свідчить не тільки про значні лінгвістичні відмінності, але й етнічні та ментальні. Нині мовознавча наука цілком аргументовано доводить, що українці розвинули свою мову на ґрунті місцевих плем'яних об'єднань, а не з якоїсь давньоруської спільності. Українці — прямі нащадки населення Київської Русі, а отже, і мова їхня успадкована від старої мови полян, древлян, волинян, сіверян, бужан, уличів, тиверців та інших давньоруських племен.

​

Найдавніші іноземні мандрівники, які перебували і в Україні, і в Московії, бачили відмінність цих мов: "Русинський народ щодо мови відмінний як від росіян, так і від поляків, уже за давніх віків" (Франтішек Палацький); "Українці - стародавній народ, а мова їхня багатша і всеосяжніша ніж перська, китайська, монгольська і всілякі інші. Вона має риси, подібні до московської... всі вони однаково задовольняються двадцятьма дев'ятьма літерами" (Ельвія Челебі, 1657); "Українці — це нащадки Київської Русі" (Мальт-Брюн. 1807): "Можна, отже, малоруську мову вважати зовсім окремою мовою, а не діалектом великоруської мови" (Н. Шафарик).

​

Красномовно пише про це Делямар (1869): "Історія не повинна забувати, що до Петра І той народ, який ми нині називаємо рутенами, звався руським, або русинами, і його земля звалася Руссю і Рутенією, а той народ, який ми нині звемо руським, звався москвинами, а їх земля - Московією. В кінці минулого століття всі у Франції і в Європі добре вміли відрізняти Русь від Московії".

​

Але їхньою мовою стала мова великоруська, яка формувалася на основі церковнослов'янської (як давньодержавної мови князівсько-боярської верхівки), і до того ж була значною мірою зіпсована фонетичио, адже місцеві угро-фінські риси й досі відчутні в російській мові, наприклад, "цокання", "акання", проривний Ґ, "ковтання" (швидка вимова) голосних, що особливо поширене в Московській області. Крім того, фінно-руси (за Карлом Абелем), приймаючи слов'янську мову, не сприйняли слов'янського способу мислення; вони надали іншого відтінку слов'яноруським словам, які в звуковому оформленні лишилися майже без змін.

​

Наприклад українське лихий — злий, поганий, у росіян лихой — смелый, удалой; українське лаяти — сварити, у московітів лаять – гавкати; українське дитина, у росіян детина — здоровий чоловік; українське запам'ятати — відкласти в пам'яті, у росіян запамятовать — забути; українське вродливий — красивий, а в росіян це протилежне красі — уродливый. І таких прикладів повного переосмислення значень слів можна навести безліч.

Карл Абель робить висновок про первісну давність української мови і дочірність великоруської мови щодо української.

​

Такої ж думки дотримувався і академік Микола Марр. У праці "Скифский язык" він писав, що українська мова належить до "окаючої" групи мов, як і скіфська. О. Шахматов у низці праць стверджував, що російська мова "за своїм походженням не російська, бо вона виникла на базі церковно-книжної мови, в основі своїй староболгарської: на російському (у даному разі краще було б говорити на руському) ґрунті в процесі історичного розвитку ця мова зазнала русифікації, тобто стала літературною мовою росіян під впливом їхньої розмовної мови".

​

У Російській імперії завжди порушувався закон рівноправності мов. Не могло не позначитися й на самій російській мові, бо, як правило, і мова-переможниця (російська) платить за свою перемогу дорого: це не тільки агресивність підкорених нею народів, але й свідоме і несвідоме псування цими народами "панівної" імперської мови.

​

Філологи зазначають, що російська мова у "післяжовтневі" роки перестала поповнюватися термінами філософського, політичного та економічного словників інших мов, як це було наприкінці XIX ст. Заборонялося вживати складні звороти мови з метою максимально наблизити її до мови простолюду. Поетичне слово поглиналося словом прозаїчним. Отже, російська мова свідомо нівелювалася,скорочувалася, елементаризувалася; культивувалася трафаретна газетна мова — мова постанов, звітів, рішень, команд, доносів. Витворився загальносоюзний спрощений для вжитку лексикон.

​

Різниця в історичному розвитку двох мов насамперед полягає в тому, що російська насаджувалася законодавчо зверху вниз, а українська, навпаки, знизу, з вуст народу, підносилася вгору письменниками, які надавали їй високого рівня літературної досконалості.

​

ПОНЯТТЯ "РІДНА МОВА"

Що ж таке рідна мова? Яку мову вважати рідною? На це запитання нелегко знайти відповідь чи то в підручниках мовознавства, чи то в багатьох словниках. Ось яке визначення рідної мови подає російській словник: "Язык, усваиваемый ребенком в раннем детстве путем подражания окружающим его взрослым". Але таке визначення не дає вичерпної відповіді на поставлене запитання. А як же бути, коли дитина з раннього дитинства виховувалась у чужомовному середовищі або "окружающие взрослые" були іншої національності? На жаль, ще багато мовознавців не хочуть чути про те, що рідна мова закладена в людині генетично. Сучасна електроніка фіксує особливості національного плачу новонародженої дитини. Рідна мова завжди виступає етнозберігаючим чинником. То чи маємо ми право байдуже ставитися до свого національного генетичного коду?

​

Чужа мова, насаджена в ранньому віці, гальмує розумовий розвиток дитини: "... учені підтвердили геніальний здогад Вільгельма Гумбольдта, висловлений у XVIII ст., що мова у вигляді коду існує в нейроклітинах людського мозку і генетично передається від батьків до дітей. Навчання мови дитиною відбувається як розшифрування коду. Мало того, мозок людини має ділянки, функціональне призначення яких запрограмоване на майбутнє".

​

Як стверджував видатний мовознавець Олександр Потебня, мислення дитини повинно формуватися на ґрунті рідної мови, і поки воно не дозріло, поки не сформувався остаточно мовно-розумовий апарат, двомовність є шкідливою. Давно помічено, коли маленькі діти вчаться розмовляти,вони самі створюють слова та їхні форми іноді несвідомо за принципами давньоруської мови. Це ще один доказ того, що мова передається генетично з роду в рід, від дідів і прадідів онукам. Павло Мовчан пише: "Мова — це п'ята ефірна стихія, яка облягає національний простір, і зменшення її сфери призводить до утворень своєрідних озонних отворів, через які вривається чорна енергія, що деморалізує народ... Мова — це певним чином і антропологія. Зміна мови не може не позначитись па зміні антропологічного типу. Зменшується об'єм нам'яті, відповідно зазнають змін і півкулі мозку. Якщо замість 40 найменувань криги у балкарців чи 30 назв снігу у ненців вживається лише одна - просто "сніг", і просто "крига", то, зрозуміла річ, це не може не позначитись на всіх параметрах того чи того генотипу".

 

Теорія двох "рідних мов", що насаджувалися всім поневоленим народам, за своєю сутністю є надлюдською і протиприродною. Двох рідних мов не існує, як не існує двох рідних матерів. Отож, "не цурайся Роду свого, його Звичаю та Мови: бо рідна Мова і Звичай зберігає енергію нації". Ось що таке рідна мова. Пам'ятаймо про це.

21.10.2024

МЕМИ, ВІРУСИ, ХАЙП: КУЛЬТУРА ІНТЕРНЕТУ ТА ЇЇ ВПЛИВ НА СУСПІЛЬСТВО

Вік Інтернету налічує лише кілька десятків років, адже він з’явився на зламі 60-70 років минулого століття. Однак його вторгнення в життя людини не можна назвати інакше, ніж приголомшливим. Більш ніж третина населення Землі використовувала Всесвітню Павутину хоча б раз, причому більшість робить це регулярно.

​

Соціальні мережі – це онлайн-платформи, які дозволяють користувачам створювати профілі, підключатися до спільнот, вступати в діалог та обмінюватися різноманітним контентом. Вони надають можливість з’єднатися зі старими друзями, зустріти нових, поділитися думками, фотографіями, відео та іншими матеріалами.

Мережі стали невід’ємною частиною сучасного суспільства і бізнесу. З кожним роком їх поширеність зростає, привертаючи увагу мільйонів людей по всьому світу. Але що таке соціальні мережі насправді? Як вони впливають на спосіб, яким ми спілкуємося та обмінюємося інформацією, та що можуть запропонувати сучасному бізнесу.

Значення соціальних мереж у комунікації та обміні інформацією надзвичайно велике. Вони забезпечують нам легкий доступ до спілкування з людьми з усього світу, незалежно від відстаней та географічного положення. Завдяки соціальним мережам, ми можемо вести бесіди, спілкуватися у групах та спільнотах, обмінюватися думками, ідеями та досвідом.

 

До основних переваг соціальних мереж належать:

Зближення людей та збільшення можливостей для спілкування.

Соціальні мережі дозволяють нам легко підтримувати зв’язок зі старими друзями та знайомитися з новими людьми з усього світу. Ми можемо обмінюватися повідомленнями, фотографіями, відео чи аудіозаписами в режимі реального часу, що дозволяє нам відчувати зв’язок навіть на великій відстані.

Поширення ідеї та активізація громадської думки.

Соціальні мережі стали потужною платформою для висловлення своїх думок, ідеї та переконань. Вони дозволяють швидко та легко поширювати інформацію серед широкої аудиторії. Соціальні мережі також сприяють активізації громадської думки, створенню обговорень та формуванню позицій щодо важливих суспільних питань.

Простір для творчості та самовираження.

Соціальні мережі надають платформу для виявлення творчих здібностей та самовираження. Ми можемо ділитися своїми творами, такими як фотографії, малюнки, музика, вірші та інше. Це стимулює розвиток талантів та дозволяє нам знайти спільну мову з іншими творчими людьми, що сприяє натхненню та взаємному зростанню.

 

Meme is…

Більшість з нас відповість просто: мем — це картинка з підписом, що викликає сміх і розповсюджується хаотично в мережах. І будуть праві. Але не зовсім. 

Мем — це, насправді, набагато більше. Це одиниця культурної інформації. Тобто — мем є реальним носієм наших реальних практик повсякденності, сприйняття світу, релігійних уподобань, реакцій на навколишні збудники, ностальгій та побажань. 

Але його вбивча сила у простоті та чіткості — формулювань, зображень, «здатностей» схопити найактуальніше, найболючіше, найдражливіше. Найогидніше також. Наприклад, меми про гендерно чутливі теми, про домогосподарок, про котиків, про СРСР, про Сталіна та Бандеру, про Порошенка та Зеленського, про Європу та Америку, навіть — про війну.

​​​

02.webp
01.webp
03.webp
04.webp

​​​

"Уявіть собі флешку (хай це буде нашим соціальним простором), в якій багато файлів, і кожний містить інформацію про якусь частину життєвого досвіду, тільки дуже коротку, але вкрай емоційну. Це і є мем."​

05.webp
06.webp
07.webp
08.webp

Саме поняття «мем» прийшло до нас з книжки біолога Річарда Докінза «Егоїстичний мем», де він писав, що в культурі, як і гени в організмі людини, меми здатні відтворюватись. І тут важливе: меми відтворюють реальний зміст світу, який замінений знаками реального. Це ідея симулякрів французького філософа Жана Бодрійяра про копії без оригіналів. 

Мем — це копія нашого оригінального світу, але копія не точна, копія підроблена, «відфотошоплена», а інколи і взагалі — сфальшована. І кожний з компонентів мему — візуальний, текстовий — виконує свої функції: правдивості, створення настрою, нагадування, атмосфери тощо. 

Тому мем дуже легко відтворюється і розповсюджується як вірус. А значить як вірус він може народжуватись, «захоплювати» нашу свідомість і помирати в нетрях інтернету. 

​Меми існували до нас, існуватимуть після. Бо люди завжди послуговуватимуться короткими змістовними повідомленнями, які їм пояснюватимуть цей світ і які легко зрозуміти. ​

​

…Культурний тригер

Меми змушують нас через потенцію сміху і свою просту форму бути в «тренді», розуміти культурні контексти або актуальні дебати навколо героїв та антигероїв культурного простору — акторів, митців, діячів, фільмів, пісень.

Або навпаки — бути начебто поза культурним контекстом, не розуміти мем і відчувати себе ніяково. Це також стратегія. І саме зображуючи певні образи, витворюючи певні смисли, наративи, фрази та слова, меми часто тригерять. 

Вони породжують культурні запити, пропозиції та попит. Виховують смак. Рідко — хороший. Наприклад, «цвет насторения синий», «справжній чоловік», «реальна блондинка», «велика культура» тощо.

Мем — це також гра в культурні тригери. Ось мем із капустою — «Не дивись на мене, я не наквашена» — одночасно відсилає нас до культури взаємодії між чоловіком та жінкою, стереотипами сприйняття жінок. Почуйте інтонацію: «Не дивись на мене, я не накрашена!». 

Але ж одночасно цей мем є дзеркалом української культури споживання, періодом, коли потрібно квасити капусту. В цьому мемі є і різні шари культури, і заклики до дій (час квасити капусту!), і історія про кохання!

​

​

…Політична технологія

Мем — це форма комунікації. Тобто хтось чомусь про щось нам говорить і це щось ми сприймаємо. Це «нова нормальність» — комунікувати за допомогою мемів. 

Але тут найскладніше — розібратися не стільки з авторством (хоч це також важливо), а й зі змістом та метою. Адже ми пам’ятаємо, що будь-яке мовлення цілеспрямоване. 

​

"Отже, мем завжди має ціль, в яку хоче влучити, і тому це зброя в політичних кампаніях. Ми часто спостерігаємо, як ворожі політичні табори висміюють один одного, використовуючи меми — це спрацьовує, бо не лише красиво (інколи), але й примітивно. А далеко не всі люблять складне…"

​​

Часто політичні меми виконують функцію зниження пафосу, працюють в просторі низової культури, зменшуючи статус політика, інколи навіть вульгаризуючи.

​

​

…«Бій за історію»

Історичні меми — це окрема розмова. В них є багато чого: романтизація таборів та Сибіру, «тепла» ностальгія за минулим, приватизація історії, «деду за победу», висміювання трагедій та людського горя, возвеличення якихось імен або подій історії. Історичні меми — це наше антропологічне дзеркало. І, звичайно, поле бою.

Для прикладу, ви можете порівняти ностальгійні радянські меми —  російськомовні та україномовні, різниця буде дуже наочною. І тут якраз пролягає «лінія» конфлікту історичних комеморативних практик. 

​

І коли ми з вами гучно сміємось над мемами про перший сніг, ми маємо пам’ятати, що це не тільки і не стільки про сніг. І ми помрем, а сніг йтиме якоїсь зими, і над мемами про «перший сніг» і «у всіх є вікна» сміятимуться інші покоління зі своїми культурними тригерами, політичними героями та історичними боями.​​

​​

​

Загалом, переваги соціальних мереж полягають у зближенні людей, поширенні ідей та активізації громадської думки, а також надають простір для творчості та самовираження. Ці переваги допомагають нам розширити свої горизонти, знайти нових друзів, співробітників та інсайти, а також відчути приналежність до глобальної спільноти. Запровадження соціальних мереж в наше щоденне життя відкриває безліч можливостей для взаємодії та розвитку, роблячи їх невід’ємною частиною сучасного суспільства.

​

Недоліки соціальних мереж

Разом з беззаперечними перевагами, соціальні мережі також мають і недоліки, до яких належать:

 

Приватність та безпека інформації.

Зростання використання соціальних мереж призводить до збільшення обсягу особистої інформації, якою ми ділимося онлайн. Це ставить під загрозу нашу приватність та безпеку. Зловмисники можуть використовувати нашу інформацію для крадіжок, шахрайства або навіть кібершантажу. Для забезпечення безпеки, ми повинні бути обережними та розуміти, яку інформацію ми розкриваємо і перед ким.

Залежність від соціальних мереж та їх вплив на психологічне благополуччя.

Використання соціальних мереж призводить до залежності та втрати продуктивного часу. Люди можуть проводити безліч годин в соціальних мережах, втрачаючи час, який можна було б витратити на більш цінні речі. Крім того, надмірне використання соціальних мереж може мати негативний вплив на психічне здоров’я, спричиняючи почуття самотності, незадоволеності та зниження самооцінки.

Фільтрування інформації та поширення фейкових новин.

Соціальні мережі стикаються з проблемою фільтрування інформації, оскільки алгоритми показу контенту відповідають нашим інтересам та попередній взаємодії. Це може призводити до формування фільтрованих «бульбашок», в яких ми отримуємо обмежену кількість різноманіття поглядів і точок зору. Крім того, соціальні мережі можуть стати поширювачами фейкових новин та дезінформації, оскільки інформація швидко поширюється через спільноти та шарінг користувачів. Це може сприяти появі недостовірних даних, сплутаних фактів та маніпуляційної інформації, що може вплинути на громадську думку та прийняття рішень.

 

Враховуючи ці виклики та проблеми соціальних мереж, важливо бути обережними та критичними споживачами інформації. Необхідно забезпечувати свою приватність та безпеку, обмежувати час, проведений в соціальних мережах, та розуміти, як алгоритми фільтрують та показують нам інформацію. Крім того, виявлення фейкових новин та критичне мислення можуть допомогти нам бути кращими споживачами інформації та ефективно використовувати соціальні мережі у нашому повсякденному житті.

​

Розвиток інтернету виніс не лише пізнавальні або розважальні можливості людства на новий рівень, але й створив нові небезпеки, з якими користувачі стикаються щодня, і які загрожують втратами великих обсягів даних і мільярдними збитками.

​

Комп’ютерні віруси – що це?

Комп’ютерні віруси – це різновид шкідливого програмного забезпечення («малварі» від англ. malicious software – шкідливе програмне забезпечення або ШПЗ) з можливістю приховано і самостійно поширюватися через інтернет-мережу або портативні накопичувачі. Часто процес зараження вірусом має бути ініційований користувачем.

 

Вони проникають у комп’ютери й інші ґаджети та можуть завдати шкоди файлам і операційній системі. Зазвичай, віруси створюються для викрадення чи знищення даних, отримання контролю над чужими пристроями, шпигунства, встановлення, видалення чи модифікації програм для досягнення визначеної хакером мети.

Віруси можуть ховатися в програмах чи файлах, які ми завантажуємо з інтернету чи відкриваємо при натисканні на посилання. Зловмисники розсилають їх засобами електронного зв’язку, а також через фішингові сайти тощо.

 

Ці шкідливі програми мають здатність самостійно копіювати себе в інші файли і розповсюджуватися серед користувачів, а також запускатися без явних дій з боку адміністратора пристрою. Активізуватися вірус може в залежності від того, як він запрограмований. Це можуть бути конкретна дата і час, певні дії з боку користувача, віддалена команда хакера та ін.

 

Захист від вірусів і шкідливого ПЗ – що робити?

Здатність розпізнавати та захищатися від різних типів комп’ютерних вірусів – це необхідна навичка кожного користувача інтернету.

До базових стратегій захисту від комп’ютерних вірусів можна віднести наступні:

  • ⁠Антивірусне програмне забезпечення. Регулярне оновлення та використання антивірусів є обов’язковим для ефективного захисту. Але не користуйтеся програмами, які мають російське походження через їхню ймовірну компрометацію з боку спецслужб країни-агресорки.

  • ⁠Оновлення програм та операційної системи. Переконайтеся, що всі програми та операційні системи оновлені до останніх версій, що допоможе закрити потенційні вразливості.

  • Обмеження інтернет-взаємодії. Утримуйтеся від завантаження файлів з ненадійних джерел та уникайте переходу за підозрілими посиланнями.

  • Резервне копіювання даних. Регулярне створення резервних копій важливих файлів може врятувати вас від втрати даних.

Розуміння загроз та вжиття ефективних заходів є важливою частиною забезпечення безпеки в цифровому світі.

 

Створення і поширення вірусів – відповідальність

Кіберполіція нагадує, що створення з метою протиправного використання, розповсюдження або збуту шкідливих програмних чи технічних засобів, а також їх розповсюдження або збут передбачає кримінальну відповідальність за ст. 361-1 Кримінального кодексу України. Санкція передбачає до 5 років позбавлення волі.

​

Білі хакери – хто вони?

Білі хакери – це експерти з інформаційної безпеки, які використовують свої навички для пошуку слабких місць у програмному забезпеченні, мережах або системах. Для цього вони можуть використовувати різні методи, включаючи тестування на проникнення та аудит безпеки. Це дозволяє виявити потенційні загрози та вразливості перед тим, як їх використовують зловмисники.

Білі хакери співпрацюють з організаціями та компаніями, допомагаючи їм підвищувати рівень безпеки та захищати конфіденційну інформацію. Зокрема, існують окремі компанії, які займаються оцінкою захищеності й тестуванням

IT – інфраструктури на проникнення, щоб забезпечити захист інформації та систем від зловмисників.

Але памʼятайте: ніколи не тестуйте без відома власника його ресурси, якими б благими не були ваші наміри. Адже за такі дії вже передбачена кримінальна відповідальність.

​

Коротка історія

У 1983 році Фредерік Коен, студент Південно-Каліфорнійського університету, та професор Леонард Адлеман заклали основу для дослідження комп’ютерних загроз.

3 листопада 1983 року Фредерік вперше продемонстрував програму, подібну на комп’ютерний вірус, яка могла самостійно встановлюватися та інфікувати інші системи.

У цей час його викладач, професор Леонард Адлеман, ввів термін «комп’ютерний вірус».

У рамках своєї роботи 1984 року Коен написав працю під назвою «Комп'ютерні віруси – теорія та експерименти». Це був перший науково-дослідний документ, який використав даний термін.

Відомі приклади

Найбільш масштабною загрозою вважається, комп’ютерний вірус «Меліса», розроблений у 1999 році американцем Девідом Л. Смітом. Протягом декількох годин загроза інфікувала десятки тисяч комп’ютерів у всьому світі, в тому числі і пристрої державних установ. Варто зазначити, що загроза поширювалася електронною поштою із вкладеним документом Word, після чого інфікований лист автоматично надсилався ще на 50 адрес жертви.

За даними дослідників, шкідлива програма «Меліса» завдала збитків у розмірі 80 мільйонів доларів США.

 

Програма для захисту від вірусів

Спеціалісти ESET рекомендують використовувати для забезпечення захисту від комп’ютерних вірусів. Продукт також дозволяє виявляти різні шкідливі програми, зокрема руткіти, черв’яки та програми-вимагачі, а також блокувати фішингові атаки.

Крім цього, рекомендується здійснювати регулярне оновлення операційної системи та всіх програм на пристрої, а також уникати відкриття підозрілих посилань або файлів в електронній пошті від невідомих відправників.

Що ж таке інтернет-мем?

Мем (англ. meme, [miːm]; в іншій транскрипції – «мім») – одиниця культурної інформації, поширювана від однієї людини до іншої за допомогою імітації, навчання тощо. Може бути зображенням або відеозаписом гумористичного характеру. Меми – соціокультурне явище, що є наслідком розвитку кіберпростору. Це потужний засіб комунікації, тому важливо проаналізувати роль цієї комунікаційної одиниці у суспільстві. Меми є масовим явищем, здатним постійно збільшувати оберти, залучати нових користувачів. Саме у такий спосіб відбувається навмисний вплив на індивідуальну свідомість людини. Однак найстрашніше те, що мем сприймається по-різному, створюючи нові реалії, навіть спотворюючи їх. Тому важливо дослідити специфіку функціонування мемів в інтернеті.

​

Мем, або інтернет-мем, – це будь-яка дотепна коротка інформація (фраза, зображення, звукоряд, відео) іронічного характеру, яка відтворює певне ставлення до якихось подій чи обставин, та поширюється в інтернеті. Найпопулярнішими є інтернет-меми у форматі зображення із влучним жартівливим текстовим поясненням.

​

Жартівливі зображення останніми роками набули надзвичайного поширення. Хоча сам термін і концепція мема були запропоновані ще у 1976 році професором оксфордського університету біологом Річардом Докінзом.

​

Докінз популяризував ідею того, що подібно тому, як біологічна інформація складається з найменших одиниць – генів, так і вся культурна інформація складається з мемів. Причому термін meme походить не від англійського memory (пам`ять), а від терміну «меметика» (теорія еволюції культури).

Функції та значення мемів:

  • репрезентативна: відтворення побаченого, прочитаного чи почутого з відповідним акцентом на певній інформації;

  • комунікативна: реакція на ситуацію, яка породжує дискусію, а також створення особливого мовного простору, зрозумілого певній групі;

  • креативна: відтворення подій дійсності у творчому форматі з використанням сучасних онлайн-інструментів.

За якими принципами створюється мем

  • Інформаційна складова. В основі мему може бути певна фраза, спірне питання, формула, афоризм тощо. Мем – це лаконічна змістовна фраза, яка має гумористичний відтінок, зрозумілий та близький для певної групи людей.

  • Емоційна складова. Сенс мему – гумор, емоційна близькість поєднання зображення та текстової складової для репрезентативної групи учнів (наприклад, певний клас чи паралель).

  • Парадокс, новий сенс загальновідомого. Використовуйте гру слів, оксюморони, метафори чи переносне значення слів, тобто ситуації, коли певне словосполучення набуває нового нетипового значення.

Ідеї завдань з використанням мемів

Візуалізація широко використовується для подачі навчального матеріалу. Раніше ми вже писали про такі прийоми, як скрайбінг, хмари слів, інтелект-карти, буктрейлери, хронолайнери тощо. Інтернет-меми також набувають поширення не тільки як інструмент для спілкування у мережі, але й у освітній сфері.

Меми можна використовувати на заняттях з будь-якого предмету:

  • Створіть власноруч, наприклад, лінгвістичний мем, в якому класична література чи правила мовлення будуть подані у дещо незвичному осучасненому форматі.

 

Інтернет-мем – це вірусний інформаційний продукт, що користуватиметься попитом ще довго, адже легкість сприйняття та відтворення для сучасного користувача надзвичайно важлива.

Можна назвати ще такий молодіжний сленг як хайп це слово яке означає шумиху, ажіотаж моди чи обман. Галас який роздмухують навколо якоїсь події або особистості.

 

Хайп – шахрайський проєкт, що нагадує фінансову піраміду з високою прибутковістю. Найкращий переклад – Дурисвіт.

Хайп – найбільш близьке до цього слово в українській мові – це гвалт (піднімати шум або крик, волати), але воно саме по собі, мабуть, не всім зрозуміле. Вираз «роздути хайп» дуже близько за змістом до «підняти гвалт». Тут мається на увазі інформаційний шум найчастіше в позитивному напрямку (захоплення іноді доходить до істерики).

 

Як повідомляє STUDway із посиланням на «24 канал», хайп (від англ. hype) – це надмірний ажіотаж, галас або штучно створене захоплення навколо певної події, продукту, особи чи явища. Це може бути що завгодно, що привертає багато уваги та інтересу, часто завдяки рекламі, трендам або маніпуляціям. Термін «хайп» з’явився ще в середині 20 ст. та спочатку використовувався в англійській мові. Там його застосовували для позначення методів штучного залучення уваги до товарів або послуг через перебільшення їхніх переваг. З поширенням інтернету та соцмереж слово «хайп» перейшло до молодіжного сленгу багатьох країн, включаючи Україну.

 

Згадаймо, який хайп (гвалт, інформаційний шум, ажіотаж) свого часу був піднятий навколо гри Pokemon Go (в той час модного захоплення від мала до велика). Також можна привести в приклад істерики з приводу якогось новомодного гаджета (типу спінера), додатки, ігри або якоїсь популярної особистості. Та й будь-які інші модні тенденції можуть перерости в hype (наприклад, інтернет-мем Ждун).

Істерики часто виникають невиправдано (на порожньому місці – навколо нічим не примітного об’єкта) і саме цю ситуацію покликано характеризувати виразом – «нез’ясовно, але хайп».

 

Хайпанути – це означає прославитися в чому-небудь і де-небудь (зробити фурор).

​

Іноді це слово вживають і як синонім «тусити», розважатися, відпалювати (запалювати), бути в тренді (слідувати поточним тенденціям), розсікати на модній хвилі. Це вже виходить, що ми самі себе таким чином хайпимо, тобто робимо модним (крутим), змушуємо про себе говорити, захоплюватися, лайкати і т. п. В цьому випадку застосовуємо термін хайпожер.

Ролик популярного відео-блогера під назвою «Хайпанем трішечки» набрав 13 мільйонів переглядів за три місяці (не слабо він виходить так почудив)

​

Хайповий – це слово якраз розвиває другу іпостась дієслова «хайпити» (хайпанути) і означає модний, «знаходиться у темі» (якщо застосовується до людини, а не до речі), популярний, коханий.

Наприклад, вираз «хайповий шмот» означає Модні (круті) речі (шмотки), які повинні бути в гардеробі будь-якого хайпового (наступного поточної молодіжної моді) підлітка. Наприклад, колись хайповим був Гоша Рубчинський, зараз же цим словом відзначають вже інші бренди і стилі, що зійшли на Олімп молодіжної моди.

​

Що значить хайпити і хайповий простими словами

Важливо відрізняти щирий емоційний вир від штучно створеного ажіотажу.

  • Справжній хайп ґрунтується на реальному інтересі та захопленні людей певною темою. Він виникає спонтанно, без штучного підживлення з боку маркетологів чи інших зацікавлених осіб.

  • Штучний хайп, навпаки, створюється навмисно за допомогою різних методів, таких як реклама, PR-кампанії, фейкові новини тощо.

 

Слово «хайп» доречно вживати в неформальних розмовах, особливо молоді чи в онлайн спілкуванні. У формальних або професійних контекстах краще уникати використання цього слова, адже воно належить до молодіжного сленгу і може бути сприйняте як занадто неформальне. Хайп може бути потужним інструментом комунікації, який допомагає привернути увагу до чогось нового, цікавого або важливого. Однак, важливо використовувати це слово з розумом, адже штучне роздування ажіотажу може мати й негативні наслідки, наприклад, призвести до розчарування, коли реальність не відповідає завищеним очікуванням. Хайпи дуже «каламутні». Незрозуміло хто засновник, хто організатор, не говорять толком на чому заробляють. Все таємно, завуальовано, ексклюзивно (тільки у нас і більше ніде не використовується такий диво-метод, але який саме – секрет, бо конкуренти не дрімають) і в очі кидається тільки божевільний відсоток доходу, яким тичуть вам в очі на всіх сторінках сайту. Хоча, наприклад, HYIP у вигляді хмарного Майнінг дуже навіть говорить про те, на чому заробляють вкладають гроші в обчислювальні потужності для видобутку (Майнінг) біткоіни і інші крипто-валюти. Але ж простіше ні в що не вкладати, а побудувати піраміду за схемою Понці. Що й відбувається. Зате яке чудове хайпове обґрунтування.

​

Отже, слово «хайп» може мати два значення: щирий емоційний вир або штучно створений ажіотаж. Важливо вміти розрізняти ці два поняття, щоб використовувати це слово доречно та ефективно.

​

Найважливіша риса молодості – бажання бути «не такими», яскравими, особливими, новими. Це відбивається на мовленні. У підлітків та молоді свої слова, що складаються у сленг (від англ. «slang» - жаргон). Але найцікавіше те, що кожні 5–7 років сленг оновлюється, і той, хто щойно скінчив виш, в очах восьмикласника вже виглядає динозавром.

Тож якими словами дивують зараз?

​

Хайп – ажіотаж, шумиха навколо будь-чого: музичного гурту, комп’ютерної гри, бренда. Утворилося від абревіатури «HYIP», що розкривається як «High Yield Internet Project», тобто проєкт з високою прибутковістю. Такі проєкти супроводжувалися нав’язливою рекламою, звідки й походить поняття. Відповідно, хайповий – модний нині.

​

Локація – якесь місце, перш за все таке, де має щось відбутися. Кафе, нічний клуб, навіть площа у місті. Слово прийшло через комп’ютерні ігри, де локаціями називають певні місця, де пересувається гравець (геймер).

​

Воркаут – вуличний спорт, у якому багато силових вправ на брусах чи поперечинах.

​

Руфер – людина, яка підкорює найвищі рукотворні об’єкти: дахи хмарочосів, опори мостів, телевежі тощо.

​

Пранкер – телефонний хуліган. Слово пішло від англійського «prank – витівка, жарт. Іноді пранкери телефонують навіть президентам, і ці розіграші можуть насмішити всю країну або стати приводом до політичного скандалу.

 

Вейпер – людина, яка замість морально застарілої звичайної цигарки з тютюном користується електронною. Цей електронний пристрій, вейп, зовні може нічим не нагадувати цигарку, та й сам процес називається вже не куріння, а паріння.

 

Дропнути – різко припинити робити якусь справу, не доведену до кінця. Наприклад: «Не зміг дочитати цю книгу, дропнув».

 

Шарити – розбиратися у якісь темі чи справі.

 

Ізі катка – справа, що виявилася легкою.

 

Крипота – щось моторошне, жахливе. Це може бути фільм жахів, чи картинка, чи реальне місце, наприклад, давно залишений дім («заброшка») назвуть криповим.

 

Тепло та лампово – затишно, душевно. Вираз прийшов від любителів звукопису, які запевняли, ніби музика, що йде крізь посилювач на лампах, лунає м’якіше.

 

Лук – модний образ, та водночас фото у цьому образі. Не плутати з фотографією себе – селфі, бо за допомогою селфі ви демонструєте, який у вас сьогодні лук. Походить слово, звісно ж, не від назви рослини, а від англійського ж таки слова «look» у значенні «дивитися».

 

Вплив соціальних мереж на суспільство

Соціальні мережі викликають суттєві зміни в способах, якими ми спілкуємося та взаємодіємо. Вони надають нам можливість швидко та легко обмінюватися інформацією, ідеями та думками. Люди можуть спілкуватися у режимі реального часу, незалежно від географічних обмежень, і знаходити спільну мову зі світом навколо них.

​

Роль соціальних мереж у політичних процесах та громадських рухах також важлива. Адже вони дозволяють політичним діячам та активістам зв’язуватися безпосередньо з виборцями та прибічниками, поширювати свої погляди та програми, організовувати акції та протести. Соціальні мережі стають платформою для обговорення політичних питань та формування громадської думки.

​

Сьогодні молодь є активним користувачем соціальних мереж, і вони мають значний вплив на їх спосіб сприйняття та взаємодії з іншими медіа. Соціальні мережі стають основним джерелом отримання новин та інформації для молоді, а також впливають на формування їхніх переконань і світогляду. Вони стають платформою для спільного обговорення та обміну думками, що сприяє активній участі молоді у громадських дебатах та соціальних рухах. Зокрема, соціальні мережі допомагають молоді голосно висловлювати свої проблеми та здобувати підтримку спільноти. Крім того, взаємодія з іншими медіа, такими як відео, музика, блоги та подкасти, через соціальні мережі дозволяє молоді розвивати свої творчі здібності.

​

Вплив соціальних мереж на суспільство стає все більш помітним і значущим. Вони перетворюються на спосіб, яким ми спілкуємося, отримуємо інформацію та впливаємо на суспільні процеси. Проте, важливо пам’ятати, що з великим впливом соціальних мереж приходять і відповідальність та виклики, які потребують уважного відношення до приватності, критичного мислення та здорового регулювання використання цих платформ.

​

Важливим ресурсом у будь-якій сфері життєдіяльності людини є інформація. Упродовж усього життя людина шукає, обробляє, зберігає, використовує, а також створює та поширює її.

​

У наш час усе більшого значення набувають інформаційні технології, мобільний зв’язок, телебачення. Безперечна перевага, яку Інтернет приніс людям, –це блискавичний обмін інформацією: за лічені секунди можна знайти в Мережі потрібну книгу, зв’язатися з другом, що знаходиться на іншому кінці світу, відшукати відповідь на питання, що цікавить. Складно навіть уявити, наскільки такі можливості змінили уявлення про знання, інформацію, бізнес, відносини. Причому можна не лише подивитися фільм, але й відразу обговорити його з іншими користувачами; не тільки прочитати статтю, але й поцікавитися у фахівців, наскільки вона компетентна.

 

Сучасний бізнес все більше переміщається в Інтернет-простір.

Віртуальна реклама впевнено тіснить всі інші її різновиди. Велику корпорацію неможливо вже уявити без багаторівневого добре організованого керівного сайту. А Інтернет-магазини відвойовують у своїх матеріальних конкурентів натовпи покупців.

​

Ще одна новація, принесена в реальність Всесвітнім Павутинням, – це стирання кордонів між державами. Завдяки Інтернету людство стає справді єдиним, а поява електронних грошей і електронних способів їх заробітку й витрачання взагалі задає багато питань про майбутній світоустрій. Люди спілкуються без кордонів, купують, розраховуються, домовляються, і весь цей процес відбувається практично безконтрольно.

Провідну роль відіграють бездротова й провідна мережа Інтернет, який є не тільки джерелом інформації, але і універсальним середовищем для спілкування, розваги й навчання. Кількість користувачів Інтернетом зростає кожного дня.

​

Сьогодні вже не викликає сумніву, що в процесі науково-технічного розвитку чітко позначився новий етап – етап інформатизації суспільства.

​

Інформатизація – організаційний соціально-технічний та науково – технічний процес створення необхідних умов задоволення інформаційних потреб та реалізації прав громадян, організацій, громадських об'єднань, держави, усіх структур суспільства на основі формування та використання інформаційних ресурсів із застосуванням перспективних інформаційних технологій. Головним напрямом розвитку робіт у цій галузі є створення якісно нової інформаційної інфраструктури суспільства. Ця робота не є можливою без використання сучасних методів та засобів нових інформаційних технологій.

​

Найважливішою проблемою, що визначає темпи майбутнього розвитку Інтернету, є інформаційна безпека. Архітектурні недоліки мережевих протоколів та численні вразливості в програмному забезпеченні мережевих платформ зумовлюють невисоку загалом захищеність мережі Інтернет.

​

Навіть вельми поверховий аналіз загроз, що підстерігають як окрему людину, так і суспільство в цілому, унаслідок масового застосування інформаційних технологій у різних сферах діяльності дає всі підстави дуже серйозно ставити питання про інформаційну безпеку. Некомерційні організації, консалтингові агенції, дослідні лабораторії та окремі фахівці періодично проводять дослідження, пов’язані з різними аспектами інформаційної безпеки в Інтернеті.

​

Останніми роками інтерес до цієї теми стали виявляти державні структури, оскільки, як уже було зазначено, Інтернет стає критичною інформаційною технологією, що впливає на національну безпеку окремих країн.

​

Удосконалюється не лише захист, а й напад. Атаки вірусів стають комплексними – вони поширюються кількома шляхами й шкоди завдають різноманітної: крадуть поштові адреси, блокують роботу деяких програм, залишають лазівки для наступних нападів.

​

Таким чином, можна зробити висновок, що Інтернет в житті сучасної людини є необхідний інструмент, що допомагає в роботі, спілкуванні та відпочинку. Оскільки Інтернет охоплює всі засоби комунікації, у цьому й полягає його основна роль у житті суспільства.

​

Завдяки появі та розвитку Інтернету виникло універсальне інформаційне середовище, яке відрізняється високим ступенем інтерактивності, оперативністю обміну інформацією, доступністю інформації та простотою передачі інформації.

 

Але найважливіше – чітко розуміти й розділяти віртуальне життя й реальне, пам’ятаючи про те, що жодна соціальна мережа не замінить живого спілкування, і як би не змінилося наше суспільство з розвитком технологій та появою Інтернету, ми все одно залишаємося людьми з властивими нам помилками мислення, потребою в спілкуванні й близькості з оточенням. Можливо, краще, що може зробити сьогодні кожен з нас, – це зупинитися на хвилину й задуматися про те, у якому напрямку й куди ми йдемо.

14.10.2024

Торгівля людьми під час війни

logo PPT.png

Презентація

Торгівля людьми під час війни є однією з найсерйозніших загроз для населення, оскільки війна створює хаос і нестабільність, якими користуються кримінальні організації. Це явище набуває різних форм, включаючи примусову працю, сексуальну експлуатацію, викрадення дітей і незаконну трансплантацію органів.

Форми торгівлі людьми під час війни:

1. Примусова праця:

Що це: Люди, особливо біженці, які втратили роботу і засоби до існування, можуть потрапити в ситуацію, де їх примушують працювати в нелюдських умовах за мінімальну або взагалі без оплати.

Як відбувається: Шахраї або організовані злочинні угрупування заманюють людей обіцянками стабільної роботи, часто за кордоном. Після прибуття на місце у них забирають документи, примушують до праці та погрожують фізичною розправою.

Як уникнути: Перед виїздом на роботу за кордон завжди перевіряйте, чи легальна компанія. Звертайтеся тільки до ліцензованих агентств з працевлаштування. Не передавайте свої документи третім особам.

2. Сексуальна експлуатація:

Що це: Жінок і дітей можуть викрадати або заманювати під виглядом допомоги чи роботи, після чого їх примушують до проституції або інших форм сексуальної експлуатації.

Як відбувається: Шахраї можуть обіцяти роботу офіціантками, моделями або доглядальницями. Після того, як людина погоджується і виїжджає, вона потрапляє в сексуальне рабство, часто в закритих приміщеннях або навіть в інших країнах.

Як уникнути: Уникайте підозрілих пропозицій роботи, особливо за кордоном, з незрозумілими умовами або без офіційного договору. Перевіряйте компанії та обіцяні умови. Важливо тримати документи при собі та не довіряти маловідомим людям.

3. Торгівля дітьми та нелегальне усиновлення:

Що це: Під час війни діти залишаються без батьків або потрапляють в ситуації, де їх можуть викрасти для незаконного усиновлення або експлуатації.

Як відбувається: Дітей можуть викрасти з притулків або з місць, де вони залишились без нагляду. Їх можуть продавати в інші країни для нелегального усиновлення або залучати до примусової праці.

Як уникнути: Якщо у вас є діти, постійно слідкуйте за ними, особливо в кризових ситуаціях. Не довіряйте незнайомцям і організаціям, які обіцяють вивезти дітей за кордон без офіційних документів і гарантій. Завжди зберігайте копії документів дитини в надійному місці.

4. Викрадення для трансплантації органів:

Що це: Кримінальні угрупування можуть викрадати людей, щоб використовувати їх органи для нелегальної трансплантації.

Як відбувається: Людей можуть викрадати або заманювати під виглядом медичної допомоги або транспортування до безпечного місця. Після цього їх можуть вбити з метою продажу органів на чорному ринку.

Як уникнути: Уникайте нелегальних пропозицій медичної допомоги або транспортування. Завжди обирайте перевірені організації та не погоджуйтеся на допомогу від незнайомців.

 

Ключові поради для захисту:

1. Перевірка інформації:

  • Завжди перевіряйте легітимність пропозицій роботи, особливо якщо це стосується виїзду за кордон. Перевіряйте ліцензії агентств, підписуйте договори, чітко розуміючи умови.

  • Якщо вам пропонують допомогу чи роботу, перевірте, чи зареєстровані ці особи або організації в офіційних реєстрах. Також важливо перевіряти відгуки про компанії.

2. Документи:

  • Ніколи не передавайте свої документи незнайомцям або компаніям. Уникайте ситуацій, де у вас можуть відібрати паспорт або інші важливі папери.

  • Завжди майте копії своїх документів у кількох місцях, в тому числі в електронному вигляді (наприклад, у хмарних сервісах).

3. Підтримуйте зв'язок:

  • Завжди повідомляйте рідним та друзям про своє місцезнаходження, особливо якщо ви плануєте змінювати місце проживання або переїжджати за кордон. Дайте знати своїм близьким деталі про місце роботи або новий притулок.

4. Контакт з надійними організаціями:

  • Якщо ви потрапили в скрутну ситуацію або вам потрібна допомога, звертайтеся до офіційних організацій, таких як Міжнародна організація з міграції (IOM), Червоний Хрест або місцеві соціальні служби. Вони надають правову допомогу і консультації.

  • В Україні існує Національна гаряча лінія з протидії торгівлі людьми за номером 527 або 0800505501. Це конфіденційна і безкоштовна підтримка.

5. Правоохоронні органи:

  • У разі виникнення підозрілої ситуації негайно звертайтеся до поліції або інших правоохоронних органів. Ніколи не ігноруйте підозрілі знаки, якщо помічаєте щось дивне стосовно роботи чи людей навколо вас.

Торгівля людьми – це серйозна загроза, особливо під час війни, коли багато людей знаходяться в небезпечних умовах. Захистити себе і своїх близьких можна, лише будучи обережними, інформованими та маючи підтримку надійних джерел.

Книга – джерело знань: як читання впливає на розвиток особистості. Як користуватися бібліотекою: пошук інформації та робота з джерелами

PDF.PNG

Повний текст

30.09.2024

images.jpg

Книга – одне з найбільших чудес, створеною людиною. З тих пір, як люди навчилися писати, свою всю мудрість вони довірили книгам. Книги відкривають нам світ, допомагають уявити минуле, заглянути в майбутнє.

​

Шлях розвитку книги був довгим і складним. Який тільки матеріал не використовували люди для виготовлення книжок: глину, листя та кору дерева, шкіру тварин, бамбук, папірус, шовк.

Перші паперові книги з'явилися в Європі в ХІІІ ст. Їх довгий час писали від руки. Одна книга виготовлялася 5-7 років і коштувала дуже дорого.

У ХV ст. був винайдений спосіб друкувати книги. Перша друкована в Україні книга була видана Іваном Федоровим у 1574 році у Львові. Називалась вона "Апостол".

Довіряючи всі свої знання і досвід книгам, люди навчилися зберігати їх. Скарбницями книг називають бібліотеки. У перекладі з давньогрецької мови слово "бібліотека" означає приміщення, де зберігаються книги ("бібліо" – книга, "тека" – сховище). Бібліотеки з'явилися з незапам’ятних часів. Давні єгиптяни називали їх "аптеками для душі", тому, що книги робили людську душу благородною, а розум сильним. В Україні перша бібліотека з'явилася за часів Київської держави. Її створив князь Ярослав Мудрий у 1037 р.

Сьогодні ми не знаємо хто написав першу книжку, як вона називалася. Книга – унікальне, феноменальне творіння людства. Ми не можемо уявити своє життя без книги. Книги – наші постійні супутники. Книга – джерело знань для школяра, студента, кожної людини. Книга – наш найкращий порадник у всіх життєвих ситуаціях і для школяра, і для зрілого, досвідченого мужа. Недарма в народі кажуть: книга вчить як на світі жить; хто багато читає, той багато знає.

Скільки книг треба прочитати, щоб бути освіченим, розумним, мудрим, щоб пізнати світ? Цього ніхто не знає. Читати потрібно все життя. Вік живи, вік учись.

Читають книги навчаючись, здобуваючи знання, читають і в час відпочинку.

Любов до книги з дитинства і продовжується все життя. Гарну книжку часто читаємо багато разів і кожен раз знаходимо в ній щось нове, цікаве, вражаюче. Такими книгами є Біблія, "Кобзар" Тараса Шевченка та багато інших – вони ніколи не старіють, не надоїдають. Вони – наші найперші порадники, друзі. Багато людей вважають книгу найкращим подарунком.

Отож, шануймо, бережімо, читаймо книги, бо у них мудрість, розум, знання людства, які створювалися впродовж тисячоліть. Книга – найбільший винахід людства.

Ким бути? Яким бути? На ці запитання дають відповідь книги.

Книга відкриває світ пізнання й сходження до одвічних життєдайних джерел цивілізації. Книги дарують нам цілющі зерна знань. Вони спонукають до творчого пошуку, прекрасних знахідок і відкриттів. За всіх часів люди славили книгу.

 Як її тільки не називали: і джерелом мудрості, і цілителькою душі, сонячним сяйвом і рікою, що живить Всесвіт. Книга завжди ототожнювалась із світлом, яке, незважаючи ні на що, намагались загасити варвари, знищуючи книжкові скарби. Книга і сьогодні – важливе джерело знань.

​

Цікаво знати

– Основною формою занять у середньовічних університетах, школах було читання книг: викладач читав книжку й пояснював незрозумілі місця. Чому ж студенти не читали цих книжок самі? Тому, що книжки тоді ще не друкувалися, а переписувалися. Такі книжки були дорогі й малодоступні, будь-хто їх читати не міг. Ось звідси й походить вислів "читати лекції". А книги тоді були не схожі на наші: вони писалися великими літерами, а тому були гігантського розміру – до півметра і більше. Через вагу й розміри носити з собою таку книгу було майже неможливо. Коштували вони дорого, а щоб їх не вкрали, то часом доводилося прив’язувати їх до столу ланцюгами.

– Найдавнішою книгою України є Велесова книга – пам’ятка писемності ІХ століття. До найдавніших книг, творів написаних в Україні є "Слово о полку Ігоревім", Пересопницьке Євангеліє, "Київські глаголичні листки" та інші. Першою друкованою книгою, яку написав українець, була книжка (1483) вченого ХV ст. Юрія Дрогобича.

 – Якби зібрати всі терміни з усіх галузей наук, то це був би "контейнер" на мільйон або навіть більше слів.

– Найвидатніші книги писалися на пергаменті. Це оброблені телячі шкури. Їх старанно вишкрябували з обох боків, вибілювали у вапні, натягали на раму, сушили, а потім обрізали – і виходив гладенький, тонкий і дуже міцний "папір". Пергамент був значно міцніший і не псувався так швидко, як папір. В Україні користувалися ним до ХVII століття.

– Перші книги, видані сучасною українською мовою були: "Енеїда" І. Котляревського (1798), "Українські народні думи" (1834), записані М. Максимовичем, "Кобзар" Тараса Шевченка (1840) ...

– Творча спадщина видатного українського письменника, поета, публіциста, перекладача Івана Франка величезна – понад 130 томів (книг), проживши неповних 60 років. Надруковано поки що тільки 50 томів.

– Однією з найменших у світі книг вважається "Кобзар" Тараса Шевченка, створений українським мікро гравером Миколою Сядристим. Книжка має 12 сторінок, кожна з них 0,6 квадратних міліметра. Перегортати сторінки можна тільки загостреним кінчиком людського волоса. Книжка зшита павутинкою завтовшки 0,002 мм. Обкладинка зроблена з пелюстки безсмертника. Її прикрашає портрет Тараса Шевченка, а також зображена хата, в якій він народився. На малесеньких листках через мікроскоп можна прочитати 75 рядків невмирущих поезій поета.

– Швидкість читання 160річної киянки Ірини Іванченко – 163333 слова за хвилину з повним засвоєнням прочитаного. Це досягнення офіційно зареєстровано в січні 1990 року. Дівчина проходила спеціальну підготовку в Київському "Центрі розвитку мозку". А неофіційний рекорд в швидкості читання – 416250 слів за хвилину – належить теж 16-річній киянці Євгенії Олексієнко (1989 р.). Тільки хвилину часу потрібно було дівчині щоб прочитати книжку середнього формату ... Зміст прочитаного вона переказує годинами, не пропускаючи найменших дрібниць.

​

Народ про книгу

Хочеш пізнати світ – читай книжки. Мудра книжка – безцінний скарб.

Книга – джерело знань.

Книга – найкращий порадник.

Книга вчить, як на світі жить.

Хто багато читає, той багато знає.

Гарна, мудра книга як вірний друг.

Книга – найкращий подарунок.

Золото добувають із землі, а знання – із книг.

Хочеш багато знати – читай книжки.

Хто багато читає, той горе забуває.

Книжка – найдивовижніший винахід людства.

З молоду даремно час не чай, а книжки читай.

Хто багато читає, той швидко на ноги стає.

Як хочеш багато знати, то треба книжки читати.

Не на користь книжку читати, коли вершки лише хапати.

​

Видатні люди про книги

Хто полюбить книгу, той далеко піде у своєму розвитку. Книга рятує душу від здерев’яніння.

Тарас Шевченко.

Книжки – це величезне багатство.

Володимир Сосюра.

Люди перестають мислити, коли перестають читати.

Д. Дідро.

Життя без книг – це хата без вікна,

Д. Павличко.

Серед книг, як і серед людей, можна потрапити в гарну і погану компанію.

К. Гельвецій.

Читаючи в перший раз гарну книгу, ми переживаємо ті ж почуття, як і знайомство з новим другом. Знову прочитати вже прочитану книгу, значить знову побачити старого друга.

Вольтер.

... кращі з книг – ті, які дають більш за все поживи для роздумів, і при цьому на різні теми.

А. Франс.

Твір, який читають має теперішнє; твір, який перечитують, – має майбутнє.

О. Дюма-син.

Яке величезне багатство може бути в маленькій дібраній бібліотеці. Компанія наймудріших і найдостойніших людей, вибрана зі всіх цивілізованих країн світу на протязі тисяч років.

Р. Емерсон.

Секрет всесвітнього вічного успіху книги в її правдивості.

О. Бальзак

... істинно вчені бувають не ті, що читають багато, але ті, що читають корисне.

Арістіпп.

Книги – води (соти) і ріки, що переповнюють кожного.

Древньоруська мудрість.

... якщо прочитаєш що-небудь, то із прочитаного запам’ятай собі головну думку. Так поступаю і я: з того, що я прочитав, я обов’язково що-небудь відзначу ...

Сенека.

Друкувати книжки – це значить друкувати гроші.

Народна мудрість.

Книги – води ріки, що наповнюють кожного.

Давньоруська мудрість.

​

Як читання впливає на розвиток особистості

​

«Книги – ключ до знань». Культура читання та ї вплив на розвиток здібностей та навичок учнівської молоді

​Книга – невичерпне джерело знань. Однак відкриває вона свої скарбниці тільки тим, хто вміє читати. Навіть читаючи багато, дитина не прочитує кращі книги, читання її є випадковим, непостійним. Щоб дитина-читач змогла в повному обсязі реалізувати моральні, пізнавальні та естетичні цінності літератури, її треба навчити читати.

Культура читання – це любов до книги та читання, уміння читати вдумливо, глибоко проникаючи в задум письменника, правильно оцінюючи книгу. Це здатність естетично, повною мірою, сприймати художній твір, бачити в ньому джерело естетичної насолоди. Це і вміння активно працювати з науково-пізнавальною літературою. Культура читання включає в себе уміння знаходити за допомогою бібліографічних покажчиків потрібну літературу і інформацію, яка цікавить читача. Вміння користуватися книгою та бібліотекою. Культура читання потребує в усіх випадках життя звертатися до книги за порадою.

Культура читання – бережне ставлення до книги і до себе під час читання, тобто знати і дотримуватися правил гігієни читання.

Без вдумливого читання, без уміння знайти потрібну книгу і користуватися нею юний читач не може стати культурною людиною. Важливо довести дитині, що книга – результат праці багатьох людей: письменників, художників, працівників видавництва і друкарні, в значить її треба зберігати в гарному стані тривалий час.

Виховання любові до книги – це результат роботи і вчителя, і бібліотекаря, і сім’ї.

Читання книг відіграє важливу роль у житті кожної людини. Воно не тільки розважає та інформує, але й суттєво впливає на розвиток особистості. Саме через книги ми можемо навчитися новому, по-іншому поглянути на звичні речі та розширити свої горизонти.

​

Книги як інструмент особистісного зростання

Література здатна стимулювати мозок, розвивати критичне мислення та емпатію. Через історії героїв, їхні переживання та вибори, читачі вчаться розуміти інших людей, їхні мотиви та емоції. Це сприяє формуванню глибших соціальних зв’язків та покращенню міжособистісних навичок, які є незамінними у будь-якій сфері діяльності, включаючи професійне життя.

Читання як засіб розширення світогляду

Книги відкривають перед нами двері у різні світи та культури, дозволяють поглянути на світ очима інших людей. Це розширює світогляд та сприяє формуванню глибшого розуміння світу. Читання допомагає відкрити нові інтереси та хобі, що може надихнути на зміну сфери діяльності або пошук нових можливостей для здобуття знань і навичок.

Література як джерело натхнення та мотивації

Історії успіху, боротьби та досягнень, описані в книгах, можуть надихати на власні звершення та допомагають знайти внутрішні ресурси для подолання труднощів. Багато хто знайшов своє покликання або життєву місію завдяки книгам, які прочитали в дитинстві чи юності.

Книжкова мудрість у повсякденному житті

Знання та ідеї, отримані з книг, можуть стати в пригоді у повсякденному житті, допомагаючи приймати обдумані рішення, будувати кар’єру та розвивати особистісні якості. Література надає інструменти для самоаналізу та самовдосконалення, дозволяючи людині ставати кращою версією себе.

Вплив читання на професійний розвиток

У професійному плані, читання фахової літератури є ключовим фактором для підвищення кваліфікації та розширення професійних горизонтів. Також, книги можуть слугувати основою для розвитку лідерських якостей та підвищення ефективності робочих процесів.

Книги та їх роль у формуванні особистості

У підсумку, книги є потужним інструментом у формуванні особистості. Вони збагачують внутрішній світ, допомагають розвивати інтелект, емоційний інтелект, моральні цінності та навички спілкування. Читання – це не просто хобі, це життєва практика, яка веде до самопізнання та самореалізації.

Значення літературного саморозвитку

Завершуючи, варто зазначити, що регулярне читання книг є одним із найефективніших способів саморозвитку та самовдосконалення. Воно не лише розширює кругозір, але й формує здатність до критичного мислення, аналізу та емпатії. Не дивно, що багато успішних людей є завзятими читачами. Robota.ua неодмінно підкреслює важливість самоосвіти та навчання для професійного зростання.

 

Чому потрібно читати книгу щодня

Чи знаєте ви, яку користь людина отримує від читання книг? Всім відомо, що книга − це одно із чудес, що придумало людство. Були часи, коли багатство заможної людини вимірювалося кількістю книг, які вартували цілих маєтків і які передавалися нащадкам як найдорожчий скарб. Зараз можна знайти книги на будь-які смаки. На жаль трапляються й такі, що можуть спотворити душу. Оминайте їх. Читайте книги ті, що дарують радість, переповнюють щастям, надихають на хороші вчинки, збагачують знаннями. Такі книги можуть дати вам багато корисного: навчать правильно жити, любити життя і самих себе, поважати ближніх, ставати добрішими і мудрішими. Пропонуємо вам декілька незаперечних переваг, які людина отримує від читання книг.

​

Розумова стимуляція

Дослідження показують, що постійна стимуляція мозку, чим є читання, знижує ризик розвитку хвороби Альцгеймера і деменції. Так само, як і будь-якому м’язу людського тіла, мозку необхідне тренування, щоб залишатися сильним і здоровим.

Зниження стресу

Неважливо, який стрес ви відчуваєте на роботі, в стосунках або десь ще, щойно ви берете книгу і занурюєтеся в історію, він миттєво зникає, напруга відпускає і тіло розслабляється.

Знання

Щоб ви не читали, голова наповнюється новими знаннями, і ви ніколи не знаєте, в який момент вони вам знадобляться. Але чим знань більше, тим більше ви готові протистояти будь-яким перешкодам.

Розширення словникового запасу

Чим більше ви читаєте, тим більш змістовно і вишукано говорите. А це в свою чергу сприяє і більшій впевненості в собі, і кар’єрним можливостям. До того ж, ви черпаєте слова не тільки з рідної, а й іноземних мов, що ставить вас ще на щабель вище.

Поліпшення пам’яті

Читаючи книгу, ви запам’ятовуєте неймовірну кількість персонажів, їхні історії, почуття, масу підсюжетів і деталей. Ця нова інформація нашаровується на вже наявну і формує нові зв’язки, завдяки чому запам’ятовується ще краще.

Розвиток аналітичних здібностей

Чи доводилося вам читати детектив і розгадувати головну таємницю ще до закінчення книги? Якщо так, значить ви застосували критичне і аналітичне мислення, прийнявши і відсортувавши всі наявні факти і припущення. Аналітичні здібності застосовуються і коли ми оцінюємо книжку в цілому: склад, сюжет, персонажів, і далі можемо її обговорювати з іншими, обґрунтовуючи свою думку.

Посилення концентрації

У сучасному божевільному світі інтернету з великою кількістю інформації і багатозадачності увага частіше розсіюється, ніж фокусується. Це в свою чергу підвищує рівень стресу і знижує продуктивність. Коли ж ми читаємо книгу, вся увага зосереджена на історії, все зовнішнє випаровується. Спробуйте читати 15-20 хвилин перед роботою і будете здивовані рівнем концентрації, прийшовши в офіс.

Поліпшення письмових навичок

Це відбувається паралельно з розширенням словникового запасу. Добре написаний чужий текст впливає і на ваш власний, що врешті-решт формує стиль, смак і стає звичкою. Так само як музиканти піддаються впливу один одного або художники використовують техніки відомих майстрів, так само і письменники вчать писати кожного з нас.

Заспокоєння

Уже той момент, коли ви берете до рук книгу, приносить релаксацію, а те, про що ви читаєте, здатне дати відчуття внутрішнього спокою й умиротворення. Деякі тексти знижують кров’яний тиск, не кажучи вже про те, що книги із саморозвитку можуть вирішувати конкретні проблеми.

Розвага

Книги вдома, книги в Мережі, книги в бібліотеці. Різноманітність сюжетів, жанрів, форматів. З книгами джерело розваг не закінчується ніколи. І воно завжди доступне.

 

Любіть книгу, читайте її, і вона неодмінно стане не лише вашим другом, а й порадником, учителем і допоможе подолати багато життєвих перешкод.

 

 

Як користуватися бібліотекою: пошук інформації та робота з джерелами

Правила користування бібліотекою розроблені відповідно до Закону України «Про бібліотеки і бібліотечну справу» від 27.01.1995 р. №32/95 ВР зі змінами та доповненнями та на основі Типових правил користування бібліотеками в Україні, затверджених наказом Міністерства культури і мистецтв України від 05.05.1999 р. №275 зі змінами і доповненнями, затвердженими наказом Міністерства культури від 19.04.2017 р. №340.

Громадяни України незалежно від статі, національності, освіти, соціального походження, політичних та релігійних переконань, місця проживання, а також підприємства, установи, організації мають право на бібліотечне обслуговування.

Іноземці та особи без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами на бібліотечне обслуговування, що й громадяни України.

​

Користувачі бібліотеки мають право:

  • безоплатно користуватися інформацією про склад бібліотечних фондів через довідково-пошуковий апарат;

  • безоплатно отримувати консультаційну допомогу в пошуку та виборі джерел інформації;

  • безоплатно отримувати в тимчасове користування документи із фондів бібліотеки;

  • користуватися іншими видами послуг, у тому числі на платній основі;

  • бути членом бібліотечних клубів, об’єднань за інтересами;

  • одержувати для опрацювання поза бібліотекою у відділі обслуговування не більше 5 документів терміном на 30 днів. Термін користування новими надходженнями, документами підвищеного читацького попиту, періодикою – два тижні;

  • виносити за межі бібліотеки документи з фонду абонементу, якщо вони записані у читацькому формулярі. Термін користування документами на прохання користувача може бути продовжений, якщо на них відсутній попит інших користувачів.

Рідкісні та цінні документи, довідкові видання, а також періодичні видання, видаються для користування тільки в читальному залі, їх кількість не обмежується.

У разі відсутності в бібліотечному фонді потрібних документів користувач має право отримати їх з інших бібліотек через внутрішньосистемний книгообмін.

Особи, які тимчасово проживають у зоні обслуговування бібліотеки мають право користуватися тільки читальним залом.

 

Обов'язки користувачів

Для запису до бібліотеки громадянин обов’язково пред’являє паспорт або документ, що його замінює, ознайомлюється з правилами користування бібліотекою, підписує зобов’язання їх виконувати і дає відомості для заповнення реєстраційної картки та читацького формуляра. Обробка персональних даних користувачів здійснюється згідно чинного законодавства. У разі зміни місця проживання, зазначеного в паспорті, користувач повинен у місячний термін повідомити про це бібліотеку. Діти й підлітки до 16 років записуються в бібліотеку на підставі документа, який пред’являють їхні батьки, установи або особи, під наглядом яких перебувають діти.

Користуючись документами з бібліотечного фонду користувач повинен дбайливо ставитися до них, при одержанні документів має перевірити їхню кількість та наявність пошкоджень і в разі виявлення дефектів повідомити про це бібліотекаря, який зобов’язаний зробити на документах відповідну позначку. В іншому разі відповідальність за виявлені в документах дефекти несе користувач.

Кожний документ, виданий на абонементі/читальному залі, фіксується в читацькому формулярі, підтверджується підписом користувача, крім дошкільників та учнів 1-2 класів.

Користувач, який втратив або пошкодив документ з фонду бібліотеки, повинен замінити його аналогічним чи документом, визнаним рівноцінним, або відшкодувати його ринкову вартість. Розмір відшкодування визначається бібліотекою.

За втрату або псування документа з фонду бібліотеки неповнолітнім користувачем відповідальність несуть його батьки, навчальний заклад, під наглядом яких він перебуває.

Користувач, який порушує правила користування бібліотекою, позбавляється права відвідувати її на термін, що визначається бібліотекою. Матеріали про злісне порушення правил користування бібліотекою можуть бути передані до суду згідно з чинним законодавством України.

Користувачі в бібліотеці мають дотримуватися тиші, поводити себе культурно, витримано, тактовно. Особи в нетверезому стані, неохайному вигляді до бібліотеки не допускаються. Палити в бібліотеці заборонено.

Документи, одержані з фондів бібліотеки, користувач повинен повернути в установлені терміни.

 

Права і обов'язки бібліотеки з обслуговування користувачів

Бібліотека має право:

  1. Вимагати від користувачів дотримання Правил користування бібліотекою.

  2. Встановлювати умови і порядок користування бібліотечними послугами.

  3. Визначати режим обслуговування користувачів.

  4. Звертатися до судових органів за відшкодуванням завданих бібліотеці збитків.

  5. Надавати дозвіл ЗМІ та фізичним особам на проведення фото-, теле- та відеозйомки.

 

Обов’язки бібліотеки:

  1. Інформувати користувачів про всі види послуг, що їх надає бібліотека, в т.ч. платні, перелік яких затверджується Постановами Кабінету Міністрів України та Міністерством культури України.

  2. Створювати умови для використання бібліотечного фонду, роботи в бібліотеці, надавати допомогу в підборі потрібних документів.

  3. Дбати про культуру обслуговування користувачів.

  4. Формувати у користувачів потребу в інформації, користуванні бібліотеками, сприяти підвищенню культури читання.

  5. Задовольняти потреби в створенні при бібліотеці читацьких об’єднань, клубів за інтересами.

  6. Систематично здійснювати контроль за своєчасним поверненням до бібліотеки виданих користувачам документів.

  7. Враховувати читацькі запити при формуванні фонду, проведенні масових заходів.

  8. Звітувати перед громадськістю про свою роботу.

  9. Не використовувати відомості про користувачів та їх інтереси з будь-якою метою, крім наукової, статистичної, без їх згоди.

 

Правила доступу до електронних інформаційних ресурсів

  1. Право доступу до електронних інформаційних ресурсів мають користувачі, які записані до бібліотеки.

  2. Доступ до електронних інформаційних ресурсів здійснюється за допомогою комп’ютерів, встановлених для обслуговування користувачів у Інтернет-пункті бібліотеки.

  3. Консультації з приводу пошуку інформації в електронних ресурсах надає бібліотекар відділу методично-бібліографічної роботи та інформаційних технологій/бібліограф.

 

Користувачам бібліотеки дозволяється:

  • використовувати лише те програмне забезпечення, яке встановлено на комп’ютерах у бібліотеці;

  • з дозволу бібліотекаря/бібліографа підключати до бібліотечних комп’ютерів лише сучасні носії – usb flash-накопичувачі;

  • користуватися власними портативними комп’ютерами у спеціально відведених місцях за умови невикористання звукових сигналів.

При роботі за комп’ютерами користувачам не дозволяється:

  • підключати електронні пристрої, які можуть пошкодити комп’ютери або погіршити їх роботу;

  • використовувати застарілі носії інформації: гнучкі магнітні диски (дискети), оптичні компакт-диски тощо;

  • встановлювати та використовувати стороннє програмне забезпечення, а також псувати чи модифікувати налаштоване комп’ютерне обладнання або програмне забезпечення;

  • переміщувати системні блоки комп’ютерів;

  • використовувати комп’ютер для потреб, не пов’язаних з пошуком інформації;

  • захаращувати робоче місце біля комп’ютера.

4. Обслуговування користувачів в Інтернет-пункті бібліотеки регламентується окремими правилами.

 

Пошук джерел наукової інформації

Наукове дослідження завжди передбачає пошук джерел інформації з метою їх опрацювання та використання в роботі. До того ж, ця інформація повинна відповідати певним вимогам: бути актуальною, достовірною та релевантною. Тому дуже важливим елементом процесу підготовки та виконання якісних наукових досліджень є питання правильного вибору пошукової системи, ресурсів та інструментів для ефективного результату.

​

Етапи наукового дослідження, відповідно до запропонованої І. Босманом та Б. Крамер класифікацією «Innovations in Scholarly Communication”, передбачають використання певного виду електронних інструментів.

​

Відкриття – інструменти для пошуку даних та наукової літератури, забезпечення доступу до повних текстів, читання й анотування текстів (Google Scholar, Scopus, Web of Science, arXiv, elibrary.ru, Національна бібліотека України ім. В.І. Вернадського).

​

Аналіз передбачає використання інструментів для аналізу, поширення та отримання даних наукових досліджень (MS Excel, SPSS).

​

Для написання роботи користуються засобами створення текстів, сервісами для управління бібліографією (MS Office, EndNot, Mendeley, Zotero).

​

Публікація вимагає інструментів для архівування та поширення публікацій, для пошуку відповідних видань та журналів (arXiv, bioRxiv, ResearchGate, DOAJ, JCR, SCImago Journal Rank, Scopus, Sherpa Romeo)

​

Пропагування – інструменти для поширення інформації про дослідження, створення та підтримки профілів дослідників (Slideshare, Vimeo, Google Scholar, ORCID, сайт установи).

​

Оцінка – використовуються інструменти для підрахунку видимості та цитованості публікацій (Scopus, Web of Science, JCR, Наукова періодика України, Український індекс наукового цитування).

​

Навчально-наукова та технічна бібліотека ДонНАБА підготувала матеріал про найбільш популярні електронні ресурси та системи пошуку, що будуть корисними під час виконання наукового дослідження та наступних публікації і поширення результатів роботи.

23.09.2024

01.jpg

Кожна мова – скарб: Європейський день мов в Україні

Знання однієї мови дозволяє ввійти в коридор життя,

знання двох мов відкриває вам усі двері в цьому коридорі.

Франк Сміт

​   Європейський день мов вважається традиційним святом у Європі з 2001 року.

   Його виникнення пов’язане з тим, що нове тисячоліття ЮНЕСКО оголосило століттям поліглотів. Свято встановила Рада Європи 6 грудня 2001 року, наприкінці Європейського року мов, за підтримки Європейського Союзу з метою надихнути жителів Європи на вивчення мов, бо збереження та розвиток мов, включаючи малі, декларується в якості офіційної мовної політики Євросоюзу. Європейський день мов дає нам можливість цінити та популяризувати всі мови й культури у Європі.

  Щорічно 26 вересня в країнах Європи відзначають Європейський день мов як спосіб підтримки мовного різноманіття, двомовності кожного європейця й розвитку викладання мов у світі. Мовне розмаїття – це інструмент досягнення більшого міжкультурного розуміння та ключовий елемент багатства культурної спадщини нашого континенту. Саме тому 800 мільйонів європейців заохочують вивчати більше мов у будь-якому віці.

  Цього дня в 45-ти країнах континенту відбуваються заходи, спрямовані на вивчення нерідних мов, передусім малих, рідкісних мов, мов нацменшин та мов, якими розмовляють мігранти.

  У Європейському Союзі нараховується 24 офіційні мови, близько 60-ти регіональних та понад 175 мов, якими розмовляють мігранти. Усі рішення, що їх приймають офіційні органи Європейського Союзу, сьогодні перекладають на всі офіційні мови; і громадяни ЄС мають право звертатися до органів Євросоюзу й отримувати відповідь на свої запити будь-якою з офіційних мов.

​  Загальними цілями Європейського дня мов є:

  • залучення уваги громадськості до важливості вивчення мов і розширення діапазону досліджуваних мов із метою підвищення багатомовності та міжкультурного взаєморозуміння;

  • просування багатого мовного і культурного розмаїття Європи, яке слід зберігати й підтримувати;

  • заохочення вивчення мов протягом усього життя в школі та поза її межами, чи то з навчальною метою, чи то для професійних потреб, чи з метою мобільності, чи для задоволення й обміну.

  Вивчення мови приносить користь молодим людям і людям у віці: ви ніколи не є занадто дорослим, щоб вивчати мову й насолоджуватися можливостями, які вона відкриває. Навіть якщо ви знаєте лише кілька слів мови країни, яку ви відвідуєте (наприклад, на відпочинку), – це дає змогу завести нових друзів і встановити нові контакти.

  Вивчення мов інших людей – це спосіб допомогти нам краще зрозуміти одне одного та подолати наші культурні відмінності.

  Цікаві факти

  • У світі існує від 6000 до 7000 мов, якими говорять сім мільярдів людей, поділених на 189 незалежних держав.

  • У Європі існує близько 225-ти корінних мов (це приблизно 3% від загальної кількості мов у світі).

  • Більшістю мов світу розмовляють в Азії та Африці.

  • Принаймні половина населення світу є двомовною чи багатомовною, тобто люди користуються двома або ж більшою кількістю мов.

  • У своєму повсякденному житті європейці все частіше стикаються з іноземними мовами, а тому є потреба викликати більший інтерес до мов серед європейських громадян.

  • Багато мов мають понад 50 000 слів, але окремі носії зазвичай знають і використовують лише частину загального словникового запасу: у щоденній розмові люди використовують ті самі кілька сотень слів.

  • У перший рік життя дитина вимовляє широкий спектр звуків; приблизно в один рік – перші зрозумілі слова; приблизно в три роки вона формує складні речення; у п’ять років дитина володіє кількома тисячами слів.

  • Рідна мова – це, як правило, мова, яку найкраще знають та якою користуються найбільше. Але можуть бути «ідеальні білінгви», які однаково добре спілкуються двома мовами. Однак зазвичай білінгви не мають ідеального балансу між двома мовами.

  • Двомовність приносить із собою багато переваг: це полегшує вивчення додаткових мов, покращує процес мислення й сприяє кращим контактам з іншими людьми та їх культурами.

  • Мови пов’язані між собою, як члени сім’ї. Більшість європейських мов належать до великої індоєвропейської родини.

  • Більшість європейських мов належать до трьох великих груп: германської, романської та слов’янської.

​  До германської родини мов серед інших належать данська, норвезька, шведська, ісландська, німецька, голландська, англійська та ідиш.

   До романських мов серед інших належать італійська, французька, іспанська, португальська та румунська.

  До слов’янських мов належать українська, білоруська, польська, чеська, словацька, словенська, сербська, хорватська, македонська, болгарська та інші. 

  • У більшості європейських мов використовується латинський алфавіт. Деякі слов’янські мови використовують кирилицю. Грецька, вірменська, грузинська та ідиш мають свій алфавіт.

  • Більшість країн Європи мають ряд регіональних мов або мов меншин (деякі з них отримали офіційний статус).

  • Неєвропейські мови, які найбільш широко використовуються на європейській території, – це арабська, китайська та хінді (кожна з них має власну систему письма).

  • Найпоширеніші мови Європи (за кількістю носіїв як рідної): німецька мова (близько 95 млн), французька мова (близько 66 млн), англійська мова (63 млн), італійська мова (60 млн), іспанська, польська та українська мови (близько 40 млн. європейців вважають їх рідними).

 

Найпоширеніші мови Європи

Багато найпоширеніших мов у світі походять із Європи. Популярність мови залежить, передусім, від кількості носіїв, її глобального визнання та кількості доступних перекладачів.

​Німецька мова

Німецька мова є другою найбільш поширеною мовою в Європі і зазвичай називається «мовою грошей». У Європі існує близько 97-ми мільйонів німецьких мовців. Оскільки Німеччину вважають економічною державою Європи, існує багато можливостей для кар’єри в осіб, які володіють німецькою мовою. У результаті багато іммігрантів вирішили вивчити німецьку мову.

Французька мова

Французькою мовою говорять понад 66 мільйонів людей у Європі, що робить її третьою мовою континенту. Вона походить від індоєвропейської мовної сім’ї з Галлії. Французьку мову вважають романською мовою; вона є офіційною у Франції, Монако та західній Швейцарії.

Італійська мова

Італійська мова є четвертою найбільш поширеною мовою в Європі і має понад 65 мільйонів спікерів по всьому континенту. Італійська мова є офіційною мовою Італії, Сан-Марино, Ватикану та Хорватії. Італійська мова пов’язана з високим рівнем бренду, предметами розкоші, класичною музикою й образотворчим мистецтвом.

Англійська мова

Англійською мовою говорять приблизно 60 мільйонів людей, і це п’ята найбільш поширена мова в Європі. На англійську мову вплинули інші германські мови та французька. У багатьох країнах світу вона є офіційною мовою або одною з офіційних мов. Англійська мова має державний статус у Великій Британії, США, Австралії та Новій Зеландії, а також є однією з державних мов Ірландії, Канади, Південно-Африканської Республіки, Ліберії, Кенії тощо (усього 52 держав-членів ООН).

Польська мова

Близько 38,5 мільйонів людей у Європі розмовляють польською мовою. Це рідна мова Польщі, але вона також є мовою меншини поза межами країни.

Іспанська мова

Іспанська мова має 38 мільйонів носіїв у Європі, одна з найпоширеніших і найвпливовіших мов у світі, має своє коріння в Іспанії, але вона також широко використовується в багатьох інших країнах. Іспанською говорять в Іспанії, Мексиці, Аргентині, Колумбії, Чилі, Філіппінах, Гуамі, також широко поширена в інших країнах, таких як Перу, Венесуела, Еквадор, Гватемала, Куба та багато інших. Її вплив сягає далеко за межі країн, де вона є офіційною мовою і робить її однією з найважливіших мов у світі.

Українська мова

Більше 36-ти мільйонів людей у Європі говорять українською, і це офіційна мова України. Вона належить до слов’янської групи індоєвропейської мовної сім’ї. У період з 2022 року українська мова набула популярності й статусності. Усе більше людей, що проживають на території України, переходять на українську, а в багатьох країнах Європи люди починають вивчати українську мову.

Румунська мова

Румунська мова – це дев’ята найбільш поширена мова в Європі, що складається з понад 22-х мільйонів мовців. Це рідна та офіційна мова в Румунії і Молдові. Румунська мова також є однією з офіційних мов Європейського Союзу.

Голландська мова

Голландською (нідерландською) мовою говорять (як першою мовою) приблизно 22 мільйони людей у Європі. Голландська мова є третьою найбільш поширеною германською мовою (після англійської та німецької).

 

Отже, ви переконались, що Європа – колиска багатьох народів, культур, мов, традицій. Вивчайте іноземні мови, впевнено крокуйте в Європу, та не цурайтеся своєї рідної мови. Йдемо в Європу з Україною в серці.

​​​

Підготувала куратор 41-Ж групи

Кондратюк О.В.

02.png

16.09.2024

Психічне здоров’я: як боротися зі стресом та тривожністю?

Корисні звички для здорового життя

Стрес – реакція організму на несприятливі фізичні або психологічні фактори, адаптаційна реакція на стресори. Подібні стани переживає не тільки людина, організм будь-якої живої істоти захищається адаптаційним синдромом. Емоційний або психологічний стрес пов'язаний з вищою нервовою діяльністю, з ним стикаються тільки люди.

Реакцію можуть викликати різні подразники: травми, насильство, страх, інші емоційні потрясіння, скачки температури, тривалі морози або спека, яскраве світло або його дефіцит, голод, недолік сну і т. д.

Розрізняють позитивну (еустрес) і негативну (дистрес) форми стресу.

І позитивні і негативні стреси супроводжуються мобілізацією адаптаційних можливостей організму. Під час стресу в кров надходить збільшена доза адреналіну, що призводить до підвищення рівня цукру. Якщо еустрес, як правило, проходить без негативних наслідків, дистрес може привести до серйозних розладів здоров'я. Наприклад, на тлі стресу відбуваються збої в роботі імунної системи, через що підвищується ризик простудних та інфекційних захворювань.

Отже, стрес – це реакція організму на термінову вимогу пристосуватися.

​

У реакції на стресорні впливи залежить від індивідуального сприйняття, від уміння спокійно і правильно реагувати на подію або ж, навпаки, від звички вбачати трагедію навіть у дріб'язковій неприємності.

Стрес і тривога є звичним явищем для багатьох людей, а особливо в умовах війни. Але навіть у мирний час багато людей щодня стикаються зі стресом: робота, сімейні проблеми, проблеми зі здоров'ям та фінансові зобов'язання тощо.

Зменшення хронічного стресу в повсякденному житті, наскільки це можливо, – важливе для загального стану здоров'я. Адже хронічний стрес завдає шкоди здоров'ю і збільшує ризик виникнення таких захворювань, як хвороби серця, тривожні розлади та депресія.

Проте варто розуміти, що ст​рес – це не те саме, що розлади психічного здоров'я, такі як тривога та депресія, які потребують лікування. Слід пам’ятати, що це нормальна психофізіологічна реакція на дії, які виходять за межі норми з метою захисту або адаптації до змін. Наше тіло добре підготовлене для боротьби зі стресом у малих дозах, але коли цей стрес стає тривалим або хронічним, він може мати серйозні наслідки для організму.

Щоб допомогти собі керувати стресом та зменшити його вплив на своє життя, ви можете змінити вашу поведінку та сформувати нові звички.

 

Будьте фізично активними

Регулярні фізичні вправи можуть допомогти зменшити стрес і полегшити симптоми тривоги і депресії.

 

Харчуйтеся здорово

Ваш раціон впливає на всі аспекти вашого здоров'я, включно з вашим психічним здоров'ям. Зведіть до мінімуму вживання продуктів і напоїв з високим ступенем обробки, натомість їжте більше цільних продуктів, як-от овочі, фрукти, боби, риба, горіхи. Це допоможе забезпечити правильне харчування вашого тіла. Зі свого боку, це підвищить вашу стійкість до стресу.

 

Мінімізуйте використання гаджетів і скоротіть екранний час

Смартфони, комп'ютери та планшети є невід’ємною частиною щоденного життя багатьох людей, але занадто часте їх використання може підвищити рівень стресу. Низка досліджень доводять зв’язок між надмірним використанням смартфонів і підвищеним рівнем стресу та розладами психічного здоров'я. Що довше ви “сидите в телефоні”, то гірший ваш психологічний стан, а рівень стресу – вищий. Це фіксують і у дорослих, і у дітей.

 

Дбайте про себе

Знайдіть час піклуватися про себе. Це допоможе знизити рівень стресу. Наприклад, ви можете прогулятися вулицею, прийняти ванну, почитати книгу, зайнятися йогою або своїм хобі. Це особливо важливо для людей, схильних до сильного стресу, зокрема, медсестер, лікарів, учителів і батьків.

 

Скоротіть споживання кофеїну

Кофеїн – це хімічна речовина, що міститься в каві, чаї, шоколаді та енергетичних напоях, та стимулює нашу центральну нервову систему. Надмірне споживання кофеїну може погіршити якість сну та посилити почуття тривоги. Хоч багато досліджень доводять, що кава корисна в помірних кількостях, рекомендується не перевищувати 400 мг кофеїну на день.

​

Проводьте час з друзями та сім'єю

Підтримка друзів і сім'ї може допомогти вам пережити важкий період і впоратися зі стресом.

 

Встановіть кордони та навчіться говорити «ні»

Візьміть під контроль своє особисте життя. Так ви зможете зменшити стрес та захистити своє психічне здоров'я. Один із способів зробити це – частіше говорити «ні». Це правильно, особливо якщо ви виявите, що берете на себе більше, ніж можете. Адже поєднання багатьох обов'язків може викликати почуття перевантаженості.

Крім того, встановлення кордонів, особливо з людьми, які підвищують рівень стресу, – це здоровий спосіб захистити свій добробут. Говорити «ні» – це один із способів контролювати свої стресори.

 

Не прокрастинуйте

Ще один спосіб взяти під контроль свій стрес – скласти список справ і зазначити терміни їх виконання їх виконання та не відкладати справи на потім.

Прокрастинація погіршує вашу продуктивність, і через це змушує вас надолужити втрачене. А це викликає стрес, який негативно впливає на ваше здоров'я та його якість. Подумайте про те, щоб почати медитувати. Медитація – це загальний термін для методів, які допомагають розслабитися. Є дуже багато технік релаксації, які містять компоненти медитації. Проконсультуйтеся зі своїм лікарем щодо того, який метод розслаблення вам найбільше підходить.

 

Обіймайтеся

Людський дотик може мати заспокійливий ефект і допомогти вам краще впоратися зі стресом. Наприклад, дослідження показують, що позитивний фізичний контакт, зокрема секс, можуть допомогти зняти стрес і не почуватися самотнім, а також покращити стан завдяки виділенню окситоцину. Наприклад, обійми допоможуть послабити такі симптоми стресу, як прискорення серцебиття та підвищення кров’яного тиску.

 

10 порад, які допоможуть впоратися зі стресом під час війни

Для кожного українця життя змінилося за один день – 24 лютого 2022 року. Тривожність, невпевненість у завтрашньому дні, хвилювання за рідних і друзів тримають нас у стані постійного стресу протягом війни на території нашої країни. І впоратися із цим стресом під силу далеко не кожному.

Війна приносить безліч випробувань, але є способи зменшити негативний вплив на ваше життя. Нижче наведено 10 порад, які допоможуть зберегти внутрішній спокій і віднайти рівновагу в цей складний час.

 

1. Переключіть увагу, змістіть акценти на зовнішній світ.

Важливо не зациклюватися на негативі. Намагайтеся знаходити способи відволіктися від постійного потоку тривожних новин і думок. Займіться тим, що приносить задоволення і допомагає зосередитися на приємних речах.

Частіше бувайте на свіжому повітрі. Візьміть за звичку щодня протягом години прогулюватися лісом або парком. Це не тільки допоможе відволіктися, але й поліпшить фізичне здоров’я. Під час таких прогулянок намагайтеся повністю зануритися в атмосферу, забути про проблеми і тривоги. Це допоможе знизити рівень стресу і відчути себе більш спокійно та збалансовано.

 

2. Займіться спортом.

Фізична активність є одним з найефективніших способів зняти напругу та поліпшити настрій. Вона допомагає вивільняти ендорфіни, які називають «гормонами щастя»", і зменшує рівень стресових гормонів, як-от кортизол.

Спробуйте різні види активності, аби знайти ті, що вам найбільше до душі. Танці вдома під улюблену музику, велосипедні прогулянки, плавання або активні ігри з дітьми – все це допоможе залишатися в русі і підтримувати гарний настрій. Регулярна фізична активність забезпечить позитивний заряд на день, допоможе зберегти енергію й витривалість у цей складний час.

​

3. Змініть картинку, вирушайте в подорож.

Одна з ефективних стратегій боротьби зі стресом – це зміна оточення. Якщо є можливість, відвідайте інші міста або країни. Якщо ж далекі поїздки нині неможливі, зверніть увагу на природні красоти України. Навіть коротка поїздка допоможе відволіктися від повсякденних проблем і тривог. Нові враження та позитивні емоції заряджають енергією і дають сили для подолання труднощів.

 «Стрес під час війни – це нормальна реакція на непередбачуваність та загрозу».

​

4. Знайдіть улюблене хобі.

Займіться тим, що приносить задоволення, допомагає відволіктися від тривожних думок. Подумайте, що вам подобається робити. Можливо, писати вірші, шити, в’язати, готувати кулінарні шедеври або займатися самоосвітою і здобути нову професію?

Хобі не тільки займає ваш час, але й дає можливість розкрити свої таланти і захоплення. Якщо ви завжди мріяли опанувати нову професію або розширити знання, саме зараз може бути чудовий час для цього. Самоосвіта допоможе не лише відволіктися, але й відкрити нові можливості для особистого та професійного зростання. Займайтеся тим, що вам до душі, і ви помітите, як ваше самопочуття поліпшується.

​

5. Спілкуйтесь з рідними та близькими людьми.

Підтримка і спілкування з близькими людьми є надзвичайно важливими в цей непростий час. Війна та невизначеність призводять до ізоляції і самотності, тому зв’язок з рідними й друзями допомагає відчувати підтримку і розуміння. Спілкуючись з близькими, ви не тільки допомагаєте собі, але й підтримуєте інших, створюючи взаємну допомогу і зміцнюючи стосунки. Часті розмови з рідними дозволяють вилити душу, виговоритися та поділитися переживаннями. Висловлюючи почуття й думки, ви зменшуєте внутрішню напругу і стрес.

​

6. Займіться своїм емоційним і фізичним здоров’ям.

Приділіть увагу медитаціям, дихальним вправам або консультаціям з психологом. Не забувайте про здорове харчування та достатній сон. Приймайте теплі ванни, щоб розслабитися. Вечірня ванна з морською сіллю і заспокійливими ефірними оліями допоможе зняти м’язову напругу та підготуватися до здорового сну.

Пам’ятайте, що турбота про себе – це не розкіш, а необхідність. Регулярна увага до свого емоційного та фізичного здоров’я допоможе бути більш стійкими і здатними справлятися з викликами, які приносить життя.

«Не забувайте, що важливо не тільки виживати, але й дбати про свою психічну стійкість».

 

7. Частіше посміхайтеся.

Людина посміхається, реагуючи на події, причому не завжди позитивні. Попри те, що посмішку прийнято вважати ознакою дружелюбності, співчуття чи радості, у небезпечній ситуації вона допомагає заспокоїтися. Сміх – це найкраща профілактика стресу. Він сприяє вивільненню ендорфінів, які підвищують настрій і зменшують фізичне відчуття болю. Навіть якщо вам не дуже весело, спробуйте посміхнутися – це може змінити настрій на краще. Тож не забувайте про важливість посмішки і сміху для свого психічного здоров’я.

 

8. Припиніть жаліти себе.

Важливо розуміти, що в житті є як погані, так і хороші моменти. Навчіться приймати це і бути вдячними за те, що маєте. Подяка – це потужний засіб профілактики стресу. Замість постійного невдоволення, зосередьтеся на позитивних аспектах життя. Коли ви починаєте цінувати те, що маєте, навіть дрібниці можуть приносити радість і задоволення.

 

9. Мрійте та фантазуйте.

У позитивній психології є техніка, яка називається «Візуалізація». Її суть у тому, аби мріяти про те, чого хочеться, робити це із задоволенням і у теперішньому часі. Складіть список того, що вас радує. Це дасть змогу отримати те, що ви малювали у своїй уяві. Якщо ви прагнете змінити ситуацію, потрібно дивитися тільки вперед і вміти малювати нове життя з новими можливостями. Ця практика – ваш порятунок від стресу.

 

10. Живіть красиво.

Одягайтесь максимально вишукано або незвичайно, використовуйте гарний посуд і все, що може зробити ваше життя кращим тут і зараз. Маленькі радощі можуть значно поліпшити самопочуття і допомогти впоратися зі стресом. Пам’ятайте, що турбота про себе – це важлива складова вашого благополуччя. Живіть красиво і з любов’ю до себе, щоб навіть у найважчі часи відчувати радість і натхнення.

 

Варто пам’ятати, що під час війни людина може відчувати шок, гнів, депресію, мати перепади настрою та проблеми зі сном. Це нормальна реакція психіки на стрес. Втім, якщо ви доклали всіх зусиль, а тривожність нікуди не поділася і стає все гірше, то не соромтеся зателефонувати психологу. Фахівець допоможе розібратися в собі, вийти з депресії та подивитися на складні психотравмуючі ситуації під іншим кутом.

 

 

Тест "Визначення ступеня схильності до стресу»

Інструкція: Проаналізуйте свій стан зараз! На кожне питання потрібно відповісти “так”, “ні”.

  1. Чи часто зараз у Вас з’являється почуття втомленості?

  2. Чи почуваєте Ви останнім часом погіршення здібності зосередитися?

  3. Чи помічаєте Ви, що ваша пам’ять стала гіршою останнім часом?

  4. Чи є у Вас схильність до безсоння?

  5. Чи часто Вас хвилюють болі в області хребта?

  6. Чи бувають у Вас сильні головні болі?

  7. Чи є у Вас останнім часом проблеми з апетитом?

  8. Чи помічаєте Ви, що відпочинок, не дає очікуваного результату?

  9. Чи сумуєте Ви на роботі?

  10. Чи легко Вас вивести із себе останнім часом?

  11. Чи помічаєте Ви за собою схильність до надмірної метушні?

  12. Чи буває, що Вам важко завершити думку?

  13. Чи часто Ви перестаєте собі подобатися?

  14. Чи часто Вам без видимої на то причини стає тривожно?

  15. Чи часто Вам не хочеться бачити зовсім нікого?

​

Інтерпретація результатів тесту:

За результатами тесту стрес поділяється на три рівні (низький/середній/високий)

Низький (0-6 балів). Високий рівень стресостійкості. Вам можна позаздрити, Ви неймовірно стресостійкі. У різних стресових ситуаціях Ви спокійні та розсудливі.

Середній (7-21 балів). Середній рівень стресостійкості. Стреси Вам докучають, але особливих проблем не утворюють. Рівень стресу – середній. Це означає, що позбавлення від стресів не буде для Вас великою трудністю.

Високий (22-30 балів). Низький рівень стресостійкості. Рівень стресу – високий. Вам варто замислитися про наслідки. Якщо Ви "згущуватимете фарби", то наслідки не за горами. Не нехтуйте своїм здоров’ям! Вам потрібно негайно змінити щось у своєму житті. Частіше бувайте на вулиці, вживайте корисну їжу, не нехтуйте фізичними вправами та допомогою рідним по дому. Спілкуйтеся з друзями та рідними не лише онлайн, а й в реальному житті. І головне, запам'ятайте: Якщо ви не в змозі змінити ситуацію, то змініть своє відношення до неї!​

 

Джерела

Тест "Визначення ступеня схильності до стресу» (адаптований Прилуцькою М. М.). URL: https://naurok.com.ua/test/stres-2027750.html

Корисні звички, що допоможуть знизити стрес. URL: https://phc.org.ua/news/korisni-zvichki-scho-dopomozhut-zniziti-stres

10 порад, які допоможуть впоратися зі стресом під час війни. URL: https://www.bdo.ua/uk-ua/blogs-2/consulting/10-tips-to-help-you-cope-with-stress-during-the-war

 

Відеоматеріал

Як позбутися тривожності, стресу та депресії? https://www.youtube.com/watch?v=TvDJKPuLZSE

Як залишатися психічно здоровими в умовах стресу https://www.youtube.com/watch?v=8EpxWSiCgzM

Як ми реагуємо на виклики та стрес https://www.youtube.com/watch?v=a6fcQCt0ZQ8&list=PLwL4PWi8_YrfLVSK3sTBEciLVqXR70nLr&index=3

08.05.2024

01.jpg

День пам'яті та примирення

У 8 травня 2024 року Україна разом Європою відзначила День пам'яті та примирення, присвячений вшануванню пам'яті загиблих у Другій Світовій війні, а також перемозі над нацистською Німеччиною та її союзниками. У війні за приблизними оцінками загинуло від 5 до 10 мільйонів українців, було зруйновано майже 700 міст і 28 тисяч сіл.

 

2024 року Україна зустріла День пам'яті під час іншої повномасштабної війни. Відзначаючи 79-ті роковини закінчення Другої світової війни, ми віримо, що в календарях незабаром з'явиться День перемоги над Росією.

Друга світова війна тривала з 1939 по 1945 рік. 7 травня 1945 року командування Третього Рейху підписало акт про капітуляцію Німеччини у Франції, а наступного дня 8 травня документ ратифікували у Берліні. Потім уночі 8 травня на вимогу Сталіна було підписано ще один "Акт про беззастережну капітуляцію Німеччини". У Москві на той момент уже настало 9 травня.

​

З того часу в більшості країн Європи День закінчення Другої Світової війни відзначають 8 травня, а в СРСР свято було 9 травня через різницю часових поясів.

 

Багато років Україна продовжувала відзначати День перемоги 9 травня за радянською традицією. Проте у 2023 році Верховна Рада встановила нове свято День пам'яті та перемоги над нацизмом у Другій Світовій війні. Датою урочистості буде 8 травня, як в інших європейських країнах. Символом дня стала квітка червоного маку.

​

Вічна і світла пам'ять українським воїнам, які віддали свої життя у Другій світовій війні. Пам'ятаємо їхній подвиг і всі злочини гітлерівського режиму. Молимося за наших військових, які борються з російським нацизмом.

06.05.2024

ДЕНЬ МАТЕРІ В УКРАЇНІ: ІСТОРІЯ СВЯТА, ДАТА, ЛИСТІВКИ ТА ПРИВІТАННЯ

Den-materi.jpg

Матінко люба, зозуленько мила,

Щирі вітання тобі!

Зичу я щастя, здоров’я і миру

В домі твоєму завжди!!!

ЩО ЦЕ ЗА СВЯТО?

Мама – найголовніша людина в житті кожного. Наші матері дарують нам життя, а потім стають першим зразком для наслідування. Найтепліші спогади дитинства неможливі без мам – вони завжди рятують нас від хвороб та оберігають від неприємностей. До мами ми звертаємось тоді, коли потребуємо справді мудрої й доброї поради, в щирості якої не доводиться сумніватися. Зрештою, в найтяжчі часи, коли здається, що весь світ став ворожим, тільки материнська любов залишається безумовною й незмінною. Для вшанування всіх мам в світі існує добре й зворушливе свято – Міжнародний день матері, який відзначають щорічно в другу неділю травня. Це свято співпадає з Днем матері в Україні.

У 2024 році День матері припадає на 12 травня.


Схожі події:

ЯК ВИНИКЛА ІДЕЯ СВЯТКУВАННЯ ДНЯ МАТЕРІ?

Пошана до жінок, які дарують життя, була властива людям з прадавніх часів, тому знаходила вираження в культах богинь-матерів. В Древньому Єгипті поклонялися богині Ісіді, яка правила світом разом зі своїм чоловіком – богом Осірісом та мала сина Гора. Єгиптяни вважали Ісіду взірцем матері, жіночності й вірності.

 

БОГИНІ – МАТЕРІ

В давньогрецьких віруваннях матір’ю всіх богів була Рея – втілення жіночої плодючості й наступництва поколінь, а також богиня комфорту та спокою. За легендою, Рея була дружиною бога Кроноса, якому напророчили загибель від рук власного сина. Тому Кронос вбивав всіх своїх дітей одразу після народження, а коли Рея народила наймолодшого сина – Зевса, вона сховала його від батька на острові Кріт. Подорослішавши, Зевс переміг Кроноса у десятилітній війні і став наступним правителем, розпочавши династію олімпійських богів.

Образ Реї тісно пов’язаний з образом іншої античної богині – Кібели, яку особливо шанували в Древньому Римі. Другим іменем Кібели було Велика Мати. Ця богиня мала владу над повним життєвим циклом – вона дарувала життя, наглядала за своїми дітьми, доки вони були живі, й забирала життя, коли наставав час. Кібела була покровительницею плодючості не тільки людей, а й тварин, а також богинею посівів і збору врожаю. 

Традиції вшанування богинь-матерів в античному світі переросли в раннє християнське свято, відоме як «Материнська неділя». Воно випадало на четверту неділю Великоднього посту й спершу мало дещо інший зміст – цього дня віруючі відвідували ту церкву, яка стала першою в їхньому житті – «материнську». Особливо поширеним цей звичай був у Великобританії. 

​

ЕНН ДЖАРВІС

Передісторія сучасного Дня матері почалася з досить непростого досвіду материнства американки Енн Джарвіс, яка мала 13 дітей, з яких тільки четверо дожили до повноліття. В XIX столітті це не було чимось винятковим – тоді багато малюків помирали через відсутність щеплень та відповідного лікування. В 1858 році Енн організувала зустрічі матерів з лікарями для вивчення правил санітарії й гігієни, щоб запобігати інфекційним хворобам дітей. Такі зустрічі назвали «робочими клубами».

Пізніше, в роки громадянської війни в США, ці клуби стали об’єднуючою силою для матерів, які надавали допомогу пораненим солдатам обох воюючих сторін. Вже після війни, в 1868 році, Енн Джарвіс заснувала День дружби матерів. Крім того, Енн викладала у недільній школі для дітей, і якось на уроці зауважила, що існує багато пам’ятних днів, присвячених чоловікам, а ось на честь матерів їх майже немає. Дочка Енн Джарвіс, 12-річна Анна, яка була присутня на тому занятті, добре запам’ятала ці материнські слова. 

​

ДЖУЛІЯ УОРД ХОУ

Ще однією жінкою, яка заклала основу Дня матері, була Джулія Уорд Хоу – поетеса з Бостону. Вражена подіями громадянської та франко-прусської воєн, в 1870 році вона вирішила звернутися до жінок і написала «Прокламацію до Дня матері» – заклик до об’єднання матерів всього світу в боротьбі за мир, а в 1873-му запропонувала щороку відзначати 2 липня як «День миру матерів». Цю версію Дня матері відзначали в Бостоні кілька років, проте зрештою вона втратила популярність.

​

ВИЗНАННЯ В РІЗНИХ КРАЇНАХ СВІТУ

Після смерті Енн Джарвіс в 1905 році її дочка Анна вирішила зробити все для того, щоб запровадити святкування Дня матері. Жінка розгорнула справжню кампанію – надіслала листи президенту, громадським діячам, заручилася фінансовою підтримкою власника універмагу в Філадельфії Джона Воннамейкера. В другу неділю травня 1908 року в церкві міста Графтон, де колись викладала в недільній школі Енн Джарвіс, відбулася спеціальна служба на честь Дня матері. Того ж дня в Філадельфії, в залі універмагу Воннамейкера, святковий захід з вшанування матерів зібрав тисячі відвідувачів. 

​

Зусилля Анни Джарвіс не були марними – до 1912 року День матері стали відзначати по всій країні, а в 1914 році Президент США офіційно визнав День матері. З роками свято неминуче набувало дещо комерціалізованого характеру – на ньому стали заробляти продавці квітів, листівок, солодощів. Це не подобалося його засновниці Анні Джарвіс, тому вона навіть намагалася переконати уряд викреслити свято з національного календаря. На щастя, цього не сталося. Після першої світової війни День матері почали відзначати по всій Європі: в Німеччині, Швеції, Данії, Норвегії, Чехословаччині. Зараз це свято – міжнародна подія, яку відзначають в багатьох інших країнах.

 

ДЕНЬ МАТЕРІ В УКРАЇНІ

Українці почали відзначати це свято в 1928 році, щоправда, перше святкування відбулося в канадській діаспорі. Проте вже наступного року за ініціативою письменниці Олени Кисілевської День матері відзначали у Львові та Тернополі, а згодом – на всій території західної частини України. З 1939 року День матері був заборонений радянською владою. Повернулося це травневе свято в нашу країну тільки з настанням незалежності, а на державному рівні його визнали в 1999 році.

 

РЕЛІГІЙНЕ ПІДҐРУНТЯ СВЯТА

Святкування Дня матері має важливе значення в християнській вірі, оскільки припадає на місяць Пресвятої Богородиці. Це свято дозволяє людям шукати заступництва і допомоги Божої Матері, висловлюючи при цьому вдячність за самовідданість матерів. Травень також знаменує початок весни, час, коли Мати-Природа прикрашає землю яскравими квітами. Цей символізм перегукується з самовідданою та дбайливою природою материнства, яку вшановують і відзначають у День матері. Український народ з особливою пошаною ставиться до Діви Марії, яка з давніх часів була невід’ємною частиною його суспільного устрою та менталітету.

 

ІСТОРІЯ СВЯТА

  • 1868

Енн Джарвіс заснувала День дружби матерів – як засіб примирення колишніх супротивників після громадянської війни.

  • 1873

Запровадження Джулією Уорд Хоу Дня миру матерів.

  • 1908

Перше святкування Дня матері, організоване Анною Джарвіс.

  • 1914

Президент США Вудро Вільсон підписав закон, згідно з яким День матері став офіційним святом в країні.

  • 1920

В США з’явилися перші листівки до Дня матері, випущені компанією Hallmark.

  • 1999

10 травня 1999 року указом Президента України було вирішено один день у році присвятити вшануванню матерей і призначити святкування цього свята на неділю травня.

 

ЧАСТІ ПИТАННЯ ТА ВІДПОВІДІ ПРО ДЕНЬ МАТЕРІ

​

ЯКІ КВІТИ Є СИМВОЛОМ МІЖНАРОДНОГО ДНЯ МАТЕРІ?

Спершу, за задумом Анни Джарвіс, вдячність до матерів символізували гвоздики. Червоні слід було дарувати живим матерям, а білими – вшановувати пам’ять померлих. На церковну службу до першого Дня матері в пам’ять про Енн Джарвіс її дочка відправила 500 білих гвоздик. Зараз до гвоздик, які традиційно дарують мамам у це свято, долучилися троянди та інші квіти. 

ЯКИЙ СЕРЕДНІЙ ВІК МАТЕРИНСТВА В СВІТІ ТА В УКРАЇНІ?

Середній вік мешканок Європи, які народжують першу дитину, складає 29 років, в США матерями стають в середньому в 27 років, українки зважуються на материнство дещо раніше – в середньому в 25-річному віці. При цьому всюди існує тенденція до збільшення віку першого материнства.

НАСКІЛЬКИ ПОПУЛЯРНИМ ЗАЛИШАЄТЬСЯ ДЕНЬ МАТЕРІ НА СВОЇЙ БАТЬКІВЩИНІ – У США?

Це свято вважається в Сполучених Штатах третім за рівнем популярності після Різдва та Хануки. Приблизно чверть всіх річних продажів квітів припадає в цій країні саме на День матері, а на подарунки матерям у 2018 році американці витратили близько 23 мільярдів доларів.

ЯКИЙ ПОДАРУНОК ДО ДНЯ МАТЕРІ Є НАЙПОПУЛЯРНІШИМ?

Найчастіше в цей день мамам дарують квіти й вітальні листівки. Також популярними подарунками є солодощі, альбоми для фотографій, ювелірні прикраси, гарні речі для дому. Але найголовнішим подарунком для мам у всі часи є увага й любов їхніх дітей.

ЯК СКЛАЛОСЯ ЖИТТЯ ЗАСНОВНИЦІ ДНЯ МАТЕРІ – АННИ ДЖАРВІС?

Жінка, яка заснувала свято всіх матерів, сама так і не вийшла заміж і не стала матір’ю. На кампанію з популяризації Дня матері Анна Джарвіс витратила весь свій спадок, але невдовзі розчарувалася в його ідеї, бо на ній стали заробляти флористи та інші підприємці. В кінці життя жінка не мала засобів до існування, втратила зір і померла в благодійній лікарні в 1948 році.

​

ЯК СВЯТКУЮТЬ ДЕНЬ МАТЕРІ?

В кожній країні традиції святкування цього дня загалом схожі. В європейських країнах та США свято відзначають з квітами, листівками, подарунками й сімейними трапезами, концертами, виставами для мам за участю їхніх дітей, спеціальними церковними служіннями. Зазвичай в другу неділю травня діти намагаються звільнити своїх матусь від домашніх клопотів, наприклад, самостійно готують вечерю.

​

Існують і деякі особливості, наприклад, в Німеччині за часів Другої світової війни в День матері жінки отримували нагороди у вигляді медалей – золотих, срібних або бронзових, в залежності від кількості дітей, яких вони виростили. Зараз німецькі традиції є звичними для більшості країн – яскраві букети, родинні зібрання та подарунки. День матері в Японії спочатку пов’язували з днем народження дружини імператора, проте згодом воно стало святом всіх мам. Австралійці ж вітають в День матері не тільки мам, а й тітоньок та бабусь.

​

Українці долучаються до святкування Дня матері в загальноприйнятих традиціях – вітають своїх матерів, з вдячністю й любов’ю дарують їм квіти й подарунки. Ті, хто знаходиться далеко від своєї мами, обов’язково телефонують, а якщо є можливість навідати найріднішу людину, обов’язково її використовують. Прекрасною ідеєю в День матері може стати організований дітьми родинний обід, похід разом з мамою в ресторан чи в кіно. Подарунок слід обирати залежно від маминих уподобань, але завжди поза конкуренцією залишаються подарунки, зроблені своїми руками, а також власноручна випічка – святковий торт або тістечка. 

​

ЧОМУ МИ ЛЮБИМО ЦЕЙ ДЕНЬ? 

Завжди приємно обирати подарунок, букет та листівку для дорогої й близької людини, яку знаєш все життя. При цьому кожен розуміє, що мама зрадіє будь-якому прояву уваги від своєї дитини, навіть якщо син чи донька привітають її просто на словах і по телефону.

​

В День матері завжди згадується дитинство, повертається відчуття батьківського дому, спомини про смачні аромати маминих страв, перші прочитані нею казки, прогулянки лісом чи морські подорожі. Саме завдяки нашим мудрим і люблячим мамам в ранні роки ми відчували себе захищеними та впевненими в тому, що навколишній світ є дружнім і безпечним.

​

Також це свято є чудовим приводом для того, щоб зібратися всією родиною й відчути себе частиною великого роду, наступником багатьох поколінь своїх предків. Приємно також привітати всіх своїх близьких, які пізнали щастя материнства – сестер, племінниць, тітоньок та бабусь. 

​

Зрештою, нам подобається відзначати День матері просто тому, що ми дуже любимо своїх матерів, адже для кожного з нас мама – найкрасивіша, найдобріша і найрозумніша в світі людина. Тому в День матері, як і в кожен інший день, ми щиро бажаємо своїм мамам міцного здоров’я й щастя на довгі роки.

22.04.2024

ч1.jpg

38-і роковини

Чорнобильської катастрофи

То не зорі, небо там навпіл 

Чорним димом, згарищем палало 

Атом з Прип’яті розжарений летів, 

Все живе із болем помирало …

Юлія Хандожинська «Чорнобиль»

Чорнобильська АЕС - первісток атомної енергетики України - символ найбільшої в історії людства техногенної катастрофи. 

​

26 квітня 2024 року Україна і світ відзначатимуть 38-у роковину Чорнобильської катастрофи та Міжнародний день пам’яті жертв радіаційних аварій і катастроф.

​

Чорнобильська атомна електростанція, 26 квітня 1986 року, — планове виключення реактора, що тривало 20 секунд, здавалося звичайною перевіркою електрообладнання. Проте через декілька секунд, а саме о 1-23-47 за Київським часом, в результаті різкого стрибка напруги, з різницею у дві секунди, відбулись два вибухи на четвертому реакторі Чорнобильської атомної електростанції.

​

Це найбільша техногенна аварія в історії людства, яка за своїми масштабами не має аналогів. Катастрофа була настільки глобальна, що їй присвоїли 7-й рівень небезпеки за міжнародною шкалою ядерних подій (INES). У результаті хімічного вибуху на ЧАЕС був повністю зруйнований атомний реактор, у навколишнє середовище потрапили 520 небезпечних радіонуклідів, а хмара, що утворилася, рознесла їх далеко за межі України. За офіційними повідомленнями, відразу після катастрофи загинула 31 людина, а 600 000 ліквідаторів, які брали участь у гасінні пожеж і розчищенні, отримали високі дози радіації. Згідно з офіційними даними, радіоактивному опромінюванню піддалися майже 8 400 000 мешканців України, Білорусі та росії, що перевищує чисельність населення Австрії.

​

Забруднено близько 155 000 кв. км території, що складає майже половину загальної площі території Італії. Сільськогосподарські угіддя площею майже 52 000 кв.км, а це більш ніж площа території Данії, забруднені цезієм-137 і стронцієм-90 з періодом напіврозпаду в 30 і 28 років, відповідно. Майже 404 000 людей були переселені, проте мільйони, як і раніше, живуть в умовах, коли залишкова дія, що зберігається, створює цілу низку небезпечних наслідків.

​

Трагедія призвела до забруднення понад 145 тис. км. території України, що привела до довготривалого забруднення величезних територій радіонуклідами, які накопичилися в ґрунті, воді і організмах. На Україну припало ¼ усіх випадків радіаційного ураження: від аварії постраждало близько 5 млн. людей, радіоактивне зараження зазнали 2,3 тис. населених пунктів в 12 областях України. Завдяки потокам повітря, вплив Чорнобильської катастрофи відчули на собі Швеція, Норвегія, Польща, Великобританія та інші країни, а вже в травні 1986 року радіоактивні ізотопи спостерігалися в усіх країнах північної півкулі, на акваторіях Тихого, Атлантичного та Північного Льодовитого океанів.

Для її ліквідації було залучено сотні людей, які виявили неабияку мужність та самовідданість, виконуючи свій професійний і громадянський обов'язок. Саме тому в цей день ми вшановуємо пам’ять тих героїв – персоналу ЧАЕС, пожежників, військовослужбовців, учених, медиків, які брали участь у ліквідації наслідків цієї аварії.

​

Уклінно вдячні кожному, хто виявив свою жертовність у боротьбі з безпосередніми наслідками катастрофи, розуміючи всю її небезпеку. Чорнобильська аварія стала величезною трагедією та найбільшою екологічною катастрофою 20-го століття. Ця подія нагадує людству про ту відповідальність, яку людство несе за долю всієї планети; ставши трагічним уроком, вона показує, що ядерна енергія, яка вийшла з-під контролю, не визнає кордонів. На жаль, її відгомони будуть звучати ще довго й позначаться не на одному поколінні людей. 

​

Нашій країні довелося багато зробити для ліквідації наслідків лиха, у тому числі ціною героїчних зусиль сотень тисяч ліквідаторів аварії, які заплатили за це своїм життям і здоров'ям. Цього ніколи не можна забувати.

15 грудня 2000 року діяльність ЧАЄС як виробника електроенергії було припинена, а у вересні 2003 року на саміті СНД президент України Леонід Кучма запропонував країнам-учасницям Співдружності оголосити 26 квітня Міжнародним днем пам’яті жертв радіаційних аварій і катастроф. Рада глав держав СНД підтримала цю пропозицію.

​

Проте, у зв’язку із повномасштабною агресією росії проти України, світ опинився під новою ядерною загрозою. Окупанти п’ять тижнів перебували на Чорнобильській АЕС, а ЗМІ інформували про локальні пожежі в Чорнобильській зоні, загасити які Україна не могла через окупантів. До того ж, станція залишалася без електрики, яка необхідна, зокрема, для охолодження відпрацьованого палива. 

​

При аваріях на АЕС найбільш тяжкими є медичні наслідки (кількість постраждалих та рівень їх ураження). Сьогодні, майже через 38 років після події, ми знаходимося у віддаленому періоді після аварії на ЧАЕС, яка свого часу торкнулася буквально усіх жителів України. Ефекти Чорнобильської катастрофи дуже багато в чому нагадують наслідки для здоров'я після бомбардування Хіросіми і Нагасакі. У Японії досі зберігається дещо підвищений рівень захворювання на лейкемію. Лейкемія відмічена також у учасників ліквідації аварії на ЧАЕС. У нас пік захворюваності на лейкемію припав на перші 20 років після аварії на ЧАЕС, потім частота цього захворювання поступово знизилася, але зараз знову підвищується за рахунок вікового чинника у ліквідаторів та ненависної війни з росією.

​

 Серед захворювань, які розглядають як ранні радіаційно-індуковані форми раку, особливе місце займає рак щитовидної залози. Щороку діагностують 400 нових випадків цього захворювання у осіб, які під час аварії були дітьми. Наступний серйозний наслідок - рак молочної залози, який теж відноситься до ранніх радіаційно-індукованих форм раку. Ще одна проблема, що вимагає пильної уваги, - це серцево-судинні і цереброваскулярні захворювання…

​

Багато людей вже змирилися з тим, що нічого зробити неможливо, а військові дії ще більше погіршують ситуацію. Медицина зараз знаходиться в важкому стані, як і уся країна. Наслідки аварії на ЧАЕС не закінчилися, а війни тим більше, то і проблеми, на жаль, будуть наростати.

15.04.2024

20 КВІТНЯ – ВСЕУКРАЇНСЬКИЙ ДЕНЬ ДОВКІЛЛЯ

PDF.PNG
PDF.PNG

Текст

Презентація

День довкілля.jpg

Матеріал підготувала Ольга Бобир, 
куратор 41-Ж групи

Коли тобі погано – прислухайся до природи.

Тиша світу заспокоює краще, ніж мільйони непотрібних слів.

Конфуцій

Всеукраїнський день довкілля відзначають в Україні щорічно у третю суботу квітня, починаючи з 1999 року, згідно з Указом Президента України «Про День довкілля» від 6 серпня 1998 року № 855/98.

Головна мета свята – проведення заходів, спрямованих на поліпшення стану навколишнього середовища (очищення водних джерел, озеленення територій, збереження заповідних об’єктів) та поширення екологічних знань задля підвищення рівня екологічної свідомості українців.

Спочатку свято було задумано для того, щоб відзначити Стокгольмську конференцію з довкілля, яка стала однією з найважливіших в історії екологічного руху. Цього дня була заснована UNEP (United Nations Environment Network) – Екологічна програма ООН, яка зараз є основним організатором та ідеологом Дня довкілля.

Це свято нагадує людям про особисту відповідальність за збереження та відновлення навколишнього середовища, що страждає від результатів життєдіяльності людини.

​

Довкілля – це всі живі та неживі об’єкти, що природно існують на Землі або в деякій її частині. Земля, вода, повітря, флора і фауна – все це довкілля, на стан якого впливає маса чинників – від кинутого на землю недопалка, папірця до величезних сміттєзвалищ і височезних труб промислових комплексів, що отруюють димом повітря мегаполісів; від убитого заради бивнів слона десь у Центральній Африці до вирубаних декількох гектарів лісу у Закарпатті.

Здоров’я людини безпосередньо залежить від стану довкілля – чистоти повітря, ґрунту, води. Забруднене навколишнє природне середовище стає джерелом виникнення хвороботворних мікроорганізмів та небезпечних шкідливих речовин, що потрапляють в організм людини і спричиняють тяжкі наслідки для здоров’я.

У кожному сучасному місті в результаті життєдіяльності людей утворюється багато промислових і побутових відходів, що отруюють довкілля.

Тому людині необхідно змінити своє неконтрольоване споживацьке ставлення до природних ресурсів, замінити його турботою та уважним ставленням до живого. Не слід чекати на державну ініціативу. Турбота про довкілля починається з кожного особисто, родини, власного будинку, вулиці.

​

Головну загрозу довкіллю становить Людина – її байдужість, безкультур’я і безмежна жадібність.

Ми є свідками довгострокових наслідків однієї з найбільших техногенних катастроф у світі – аварії на Чорнобильській АЕС. Ми бачимо водойми, що міліють та цвітуть. У багатьох містах ми дихаємо повітрям, яке несе загрозу нашому здоров’ю. Ми все більше відчуваємо на собі наслідки зміни клімату: аномальну спеку, масштабні зливи та снігопади, пилові бурі, нестачу води. Ми спостерігаємо за тим, як на тимчасово окупованих територіях Донбасу та Криму накопичуються серйозні екологічні проблеми. Ми не можемо без болю дивитися на рани, що завдаються природі від вирубок лісу в Карпатах та нелегального видобутку бурштину. Ми накопичуємо мільйони тон сміття і скидаємо його на звалища.

Україна є однією із найменш забезпечених водними ресурсами країн Європи, де крім цього щороку спостерігається “цвітіння” водойм – від дрібних струмків та озер до головних річок та морів. Причиною цьому є надмірна концентрація поживних речовин (азоту, фосфору й калію), що надходить в значній частині з полів після внесення добрив та місць зберігання гною й посліду з тваринницьких ферм.

Інтенсивне сільськогосподарське виробництво та промислове тваринництво, є причиною багатьох екологічних викликів: виснаження природних ресурсів, забруднення повітря, води, ґрунтів, неетичного ставлення до тварин, а також глобальної зміни клімату.

В Україні через промислове забруднення щороку помирає близько 58 тисяч людей, забруднення повітря залишається основною причиною. Україна також посідає 4-те місце в світі за рівнем економічних збитків від забруднення повітря. У 2018 році ми втратили 5,8% ВВП через захворюваність та смертність, викликані токсичним забрудненням атмосфери: це близько 250 мільярдів гривень або ж річний бюджет МОЗ.

Транспорт спричиняє 25% викидів парникових газів в атмосферу, що призводить до зміни клімату та забруднення повітря у містах. Найбільше викидів виробляють приватні автомобілі.

Спалення викопного палива, зокрема вугілля, впливає на зміну клімату, забруднює довкілля та загрожує здоров’ю населення. Шахти, заводи та застарілі вугільні електростанції щохвилини викидають сотні кілограмів небезпечних парникових газів та токсичних речовин в атмосферу, воду та ґрунт.

Екологічну загрозу становлять використані батарейки. Зараз в Україні збирається приблизно 1% батарейок. Інші 99% безконтрольно потраплять у природу, де вони розкладаються та забруднюють ґрунт важкими металами. Через підземні води токсичні речовини розповсюджуються на довгі кілометри та забруднюють землю, в якій ми вирощуємо їжу, а значить отруюють і нас самих.

Проблема накопичення відходів виробництва і споживання є однією з провідних загроз екологічній безпеці нашої країни. За різними оцінками, в Україні 4-7% території завалено сміттям. Відповідно до Закону України «Про відходи», усі зобов’язані сортувати сміття. Як пояснює еколог Олександр Соколенко, усі, згідно із законом, мають це робити, але необхідне також нове законодавство із самим механізмом збирання відходів, класифікації, переробки і безпечної утилізації.

​

Українська природа є ще однією жертвою російської агресії. Війна вплинула кожний компонент довкілля – тваринний і рослинний світ, воду, повітря, ґрунт. Наслідки цього негативного впливу будуть довгостроковими та матимуть не лише локальний, а й глобальний характер. За останніми скромними оцінками, збитки довкіллю України від війни становлять 1,35 трлн. гривень Внаслідок нападу росії постраждали 20% природоохоронних територій України загальною площею близько мільйона гектарів.

У зоні ризику опинилися 2,9 млн. гектарів Смарагдової мережі – територій, які потребують охорони на загальноєвропейському рівні. За словами екологів, ці території відіграють важливу роль у захисті біорізноманіття та збереження клімату. Смарагдова мережа захищає бурого ведмедя, чорного лелеку, рись, орлана-білохвоста та сотні інших видів тварин та рослин.

Під загрозою знищення знаходяться 16 Рамсарських об’єктів площею майже 600 тисяч гектарів. Вони мають статус водно-болотних угідь міжнародного значення завдяки їхньому унікальному біорізноманіттю.

Під окупацією зараз залишаються 8 заповідників та 10 національних природних парків. Серед них Чорноморський біосферний заповідник (розташований на території та акваторії Херсонської та частково Миколаївської областей), біосферний заповідник «Асканія-Нова», Азово-Сиваський національний природний парк, парк «Олешківські Піски», парк «Джарилгацький» (Херсонська область).

Війною охоплено близько 3 мільйонів гектарів лісу в Україні. Приблизно 23,3 тисячі гектарів лісів випалено, частину з них втрачено.

​

Внаслідок російських ударів по нафтобазах, складах паливно-мастильних матеріалів згоріло понад 680,6 тисячі тонн нафтопродуктів, які забруднили повітря небезпечними речовинами. За підрахунками екологів, під час горіння нафти виділяється приблизно стільки ж атмосферного забруднення, скільки виробляє весь транспорт Києва за місяць.

Крім того, у повітря потрапило понад 38 тисяч тонн викидів від горіння російської техніки та утворилося понад 352 тисячі тонн відходів, які забруднюють не лише повітря, а й землю.

Загалом через лісові пожежі, від горіння нафтопродуктів та займання промислових об’єктів, викиди в атмосферне повітря вже перевищили 67 млн. тонн.

Також внаслідок бойових дій гинуть рослини та дикі тварини.

Ще одна проблема – заміновані території. На даний момент розмінування потребує приблизно 200 тисяч квадратних кілометрів. У Мінекології зазначають, що розриви мін призводять до забруднення ґрунтів важкими металами – свинцем, стронцієм, титаном, кадмієм, нікелем. Іноді це робить ґрунт непридатним для подальшого сільськогосподарського використання.

 

7 порад, як зберегти довкілля

Кожен із нас може долучитися до збереження навколишнього середовища. Для цього не треба навіть щось особливе робити, просто – не бути байдужим і вболівати за нашу державу і за нашу планету.

​

1. Відмовитися від поліетиленових пакетів – екологічно та економічно

За даними ООН, приблизно 5 трильйонів поліетиленових пакетів споживаються у світі щороку, або близько 10 мільйонів – щохвилини. Наразі, близько 60 країн світу почали боротьбу із пластиком на законодавчому рівні. І основним об’єктом цієї боротьби стали поліетиленові пакети, і, в певній мірі, пінопласт. Але боротьбу із поліетиленовими пакетами можна розпочати самостійно, просто зменшивши їх споживання. Наприклад, в магазині замість них можна використовувати багаторазові торбинки. Це не тільки зменшить кількість споживаного вами поліетилену, а й допоможе заощадити.

 

2. Відмовитися від одноразових пляшок та посуду

Лише 9 відсотків усіх пластикових відходів, які були коли-небудь вироблені, були перероблені. Пластикові пляшки, одноразовий посуд – ми зустрічаємося з цими одноразовими виробами кожного дня. І їх використання можна легко обмежити. Замість того, щоб купувати воду у пластикових пляшках, можна придбати пляшку багаторазового використання і носити воду з собою. Замість одноразового посуду – звичайний.

​

3. Бути енергоефективним у побуті

Відповідно до звіту Міжнародного енергетичного агентства, глобальні викиди вуглекислого газу при виробництві енергії у 2017 році зросли до 32,5 гігатонн, встановивши рекорд. А поліпшення світової енергетичної ефективності у 2017-му різко сповільнилося (глобальна енергоємність зросла лише на 1,7% в 2017 році, порівняно із середнім показником в 2,3% протягом останніх трьох років), відмічається у звіті.

 

Як берегти енергію у побуті? Існує безліч простих методів, які ще й дуже допоможуть заощадити. Наприклад, оптимальне освітлення. Вдень по-максимуму використовуйте ресурси природного світла. Коли вже вмикаєте світло ввечері, робіть це тільки там, де це необхідно (навіщо платити за освітлення цілої квартири, якщо ви знаходитесь тільки в одній кімнаті?). Використовуйте енергозберігаючі лампи – вони служать довше і споживають менше енергії, ніж звичайні.

​

4. Обирати найбільш екологічній транспорт

Типовий легковий автомобіль викидає приблизно 404 грами вуглекислого газу на милю (1,6 км). Протягом року середньостатистичне авто викидає 4,6 тонн вуглекислого газу. Такі дані наводить Агентство охорони довкілля США. Замість використання персональної автівки, можна їздити на роботу на громадському транспорті. А ще краще – на велосипеді або пішки. Це не тільки екологічно, а ще й безкоштовно. Бонус в такому випадку – скинуті калорії. Людина, яка їде до роботи з дому на велосипеді, тратить 220 калорій, а коли йде пішки – 440 калорій.

​

5. Економити воду

Свіжа, чиста вода – це обмежений ресурс. 2.1 мільярди людей у світі не мають доступу до безпечної питної води, відповідно до даних Всесвітньої організації охорони здоров’я. Економити воду, насправді, не так важко. Замість ванни, можна прийняти душ. Поки чистите зуби, закривайте воду. Вимикання води, поки ви чистите зуби два рази на день, може зберегти 30 літрів води на день – а це 900 літрів на місяць – повідомляє Агентство охорони довкілля США.

​

6. Купуйте менше та не викидайте

Досить часто стається так, що речі, які ми купуємо, стають нам невдовзі непотрібними. Що з ними робити? Викидати? У США є традиція залишати непотрібні речі побуту або книги в загальнодоступних місцях. На вулицю виставляють навіть непотрібні меблі, а той, кому вони потрібні, підбирає. Таким чином здійснюється “кругообіг речей в природі”, що зменшує кількість сміття.

 

7. Сортувати сміття і віддавати на переробку

Замість того, щоб скло, пластик та папір опинилися на смітнику чи в океані, вони можуть бути перероблені на інші продукти. Для цього ми маємо сортувати відходи та викидати їх у спеціальні смітники для переробки. Віддавати на переробку можна такі речі як папір, батарейки, пластик, скло та багато іншого.

Отже, кожен із нас має пам’ятати про особисту відповідальність за збереження та відновлення навколишнього середовища і все робити для того, щоб наш життєвий простір був екологічно чистий.

01.04.2024

02.webp

Година куратора групи до Дня здоров’я
"Здоровий спосіб життя:

забезпечення фізичного, психічного

та соціального благополуччя".

Матеріал підготувала Надія Бакалець, 
куратор 11- Д групи

Хоча більшість людей усвідомлюють той факт, що вони повинні приділяти пильну увагу своєму здоров’ю, це не обов’язково означає, що вони будуть це робити.  Сьогодні ми  раді поділитися з вами 15 захоплюючими лайфхаками, які допоможуть вам  попіклуватись про зміцнення здоров'я та відкрити нові можливості для активного та  радісного життя. 


Читайте далі, щоб отримати важливі поради, які легко  впровадити у повсякденному житті та забезпечити баланс, енергію та  відчуття добробуту на всіх рівнях. Вперед до здорового, щасливого і  впевненого життя!

 

#1. Розпочніть свій ранок з води з лимоном

Починайте кожен ранок зі склянки води зі свіжовичавленим лимоном або лимонною олією! (Переконайтеся, що вона їстівна, 100% натуральна олія, а не щось синтетичне, якщо ви обираєте ефірну олію.)


Вода з лимоном має так багато переваг, але головна причина її пити полягає в тому, що вона очищає вашу систему від токсинів, підщелачує ваше тіло та забезпечує належну роботу травної системи.


Це дасть вам більше енергії, допоможе боротися із запаленням і забезпечить вам цілком природне зміцнення здоров’я.

#2. Попотійте, перш ніж прийняти душ

Ви знаєте, що щоденні вправи ідеальні, але в деякі дні може здаватися, що додаткового часу НЕМАЄ. Введіть в ваш режим сеанс потіння перед душем 😅.


Поставте собі за мету спершу «заробити» свій душ, попотівши, випадами, віджиманнями, присіданнями тощо. 


Через кілька хвилин ви налаштуєте свої м’язи в тонус, зарядитеся енергією на день і, можливо, заохотите себе зробити фізичні вправи важливішою звичкою протягом решти тижня.


#3. Медитуйте, щоб очистити свій розум

Щоденна п'ятихвилинна медитація приносить велику користь: ті, хто займається щоденними медитаціями, відчувають менше стресу, краще сплять і мають покращену імунну функцію порівняно з тими, хто цього не робить.


Особливо корисно медитувати на початку тижня, щоб зібратися з енергією та почати насичений тиждень зі спокійним наміром.


#4. Прийміть холодний душ

Звичайно, гарячий душ створює розкіш і зігріє вас у зимовий день, але що ще він вам може запропонувати? Гм, нічого. А ось холодний душ має вражаючий набір переваг. І вам не потрібно нічого, крім чималої дози сили волі, щоб скористатися ними. 


Один холодний душ на день (тепла вода не втече) покращить кровообіг, прискорить метаболізм, звузить пори, підвищить імунітет і бадьорість, а також прискорить відновлення після важкого тренування. Щоб полегшити собі цю процедуру, чергуйте гарячу та холодну воду, так званий «шотландський душ». Або перейдіть на холодну воду на останні пару хвилин, як у фільмах про Джеймса Бонда.


#5. Спробуйте інтервальне голодування

Ви вже певною мірою поститесь, не замислюючись про це, але 8 годин, мабуть, є вашою нормою, 6-7 годин, якщо ви перекушуєте пізно вночі. Доведено, що тривалі періоди голодування допомагають організму виводити токсини, скинути кілограми та навіть уповільнити старіння. Не можете винести ідею про 24 години без їжі? Спробуйте техніку 16:8, більш цивілізований підхід до голодування, який передбачає нормальне харчування, скажімо, до 7 вечора, а потім натще (можна каву, чай і воду) до 11 ранку наступного дня. Виберіть будь-який 16-годинний період. Якщо ви намагаєтеся схуднути, уникайте переїдання після закінчення періоду голодування; просто відновіть своє звичайне харчування. Так, спочатку ви будете голодні, але адаптація не займе багато часу.


#6. Їжте, не відволікаючись

Для більшості з нас час приймання їжі відбувається за кількома завданнями: ми бездумно жуємо чипси, скануючи Facebook, або на одному подиху з'їдаємо тарілку макаронів, дивлячись Netflix. Усвідомлене харчування – це практика виділення повної уваги досвіду приймання їжі: розпізнавати сигнали голоду та насичення, помічати свої емоції, спостерігати за ароматами, смаками та текстурою їжі. Коли ви їсте уважно, ви природним чином сповільнюєтесь, їсте менше та насолоджуєтесь покращеним травленням. Перший крок до того, щоб стати усвідомленим їдцем, — це усунути відволікаючі фактори, тому закрийте ноутбук, відкладіть телефон, вимкніть телевізор і повністю зосередьтеся на їжі перед собою.


#7. Переводьте погляд вдалину

Коли ви дивитеся поблизу (як зараз), циліарні м’язи ваших очей скорочуються і залишаються такими. Згодом ці м’язи втомлюються, викликаючи напругу очей і головний біль. Однак коли ви дивитеся вдалину, циліарні м'язи розслабляються. Це тому, що ми еволюціонували як мисливці та збирачі; наші очні м’язи найбільш розслаблені, коли ми використовуємо зір удалину. Отже, кожні 20 хвилин, коли ви прикуті до комп’ютера, телефону, книги чи телевізора, візьміть за звичку робити 20-секундну перерву, щоб подивитися якнайдалі.


#8. Відпочивайте від технологій

За винятком дітей раннього віку та людей, які живуть поза електромережею, більшість із нас бореться з певним ступенем залежності від технологій. Ми налаштовані реагувати на те, що наші пристрої підглядають за нами, але часто ігноруємо відстежування кількості часу проведеного в контакті з гаджетами. 


Крім того, наша цифрова залежність сприяє стресу, депресії та депривації сну. На пару годин щодня тримайте свої пристрої подалі з поля зору та чутності, забезпечуючи собі інформаційну гігієну, та пограйте в настільну гру, почитайте справжню книгу, приготуйте що-небудь, підіть на каву, погуляйте в парку або (ах!) поговоріть з ким ти живеш. Ви можете бути здивовані тим, наскільки розслаблюючим  є відчуття, коли ви не пов’язані з технологіями. 


#9. Випийте чашечку кави

Десятиліттями кава то вважалась найважливішим напоєм, то втрачала прихильність експертів у галузі охорони здоров’я, але останні наукові дані схилили терези на її користь. Сьогодні консенсус полягає в тому, що кава корисна для вас — чудова новина для 62% українців, які п’ють її щодня. Тим не менш, будьмо впевнені, що ми всі уявляємо один і той же напій: чорну каву. Забудьте про молоко, збивання, карамельний соус і цукор. Щоб отримати переваги для здоров’я, такі як зниження ризику раку, покращення розумової концентрації та можливий захист від хвороби Альцгеймера, випивайте від 1 до 3 чашок не дуже міцної чорної кави щодня.


#10. Сплануйте свій день
Планування дня грає ключову роль у зміцненні здоров'я, оскільки допомагає нам ефективно використовувати наш час і ресурси для досягнення фізичного і психологічного благополуччя. Перш за все, планування дозволяє нам включити регулярну фізичну активність у наш розклад. Визначення конкретного часу для тренувань допомагає забезпечити постійну фізичну активність, що є важливим для зміцнення м'язів і кісток, поліпшення кардіоваскулярної системи, підтримки здорової ваги та загального фізичного стану. Планування також дозволяє нам варіювати види фізичної активності, включаючи аеробні вправи, силові тренування та розтяжку, для досягнення комплексного зміцнення організму.


Крім того, планування дня дозволяє нам зосередитися на здоровому харчуванні. Встановлення регулярного розкладу прийому їжі допомагає уникнути перекусів та непотрібного перекидання в їжу. Визначення конкретного часу для сніданку, обіду, вечері та перекусів допомагає нам підтримувати збалансоване харчування, забезпечувати необхідну кількість калорій та живильних речовин. Планування також дає можливість заздалегідь підготувати здорові страви та переконатися, що ми маємо вдома необхідні продукти для здорового харчування. Це сприяє зміцненню нашої імунної системи, забезпечує оптимальний рівень енергії і підтримує загальний стан здоров'я.


#11. Дізнайтеся щось нове

Зв’язки між нервовими клітинами нашого мозку (нейронами) здатні розмножуватися та зміцнюватися з віком, але лише якщо ми продовжуємо надсилати їм нову інформацію. Тож прагніть навчитися чогось нового — можливо, поставте мету, яка вас трохи лякає, як-от навчитися писати японською чи програмувати на Ruby — і займайтеся цим щодня. Варіантам онлайн-навчання немає кінця, тож почніть нарощувати м’язи у своїй голові! А ефективніше вивчати нову інформацію вам допоможе стаття "10 Лайфхаків Для Швидкого Та Ефективного Вивчення Нової Інформації".


#12. Щогодини робіть перерву від роботи

Якщо ви приходите за свій стіл о 8 ранку і ледве встаєте до 5 вечора, ви не тільки непродуктивні, ви також шкодите своєму фізичному та психічному здоров’ю. Людський мозок погано здатний зосереджуватися протягом тривалого часу, а людське тіло не створене для того, щоб сидіти цілий день, то чому б не використати ці два факти? 


Згідно з дослідженням, найпродуктивніші люди працюють з інтенсивною концентрацією протягом 52 хвилин, а потім повністю перериваються на 17 хвилин. Використовуйте ці 17 хвилин для прогулянки , що не тільки протидіятиме стресу, пов’язаному з сидячим (або стоячим) спосообом життя, але також посилить приплив крові до мозку, сприяючи творчому мисленню та вирішенню проблем. Це безпрограшний варіант!


#13. Посмійтесь від душі

Абсолютно жоден учений не може заперечити неймовірну користь сміху для здоров’я. Багато медичних працівників вважають сміх одним із найкращих природних ліків як для психічного, так і для фізичного здоров’я: від зміцнення вашої імунної системи та зниження стресу до зменшення болю та профілактики серцевих захворювань. Як сміятися, коли тобі просто не смішно? Пограйте з собакою, подивіться стендап-комедію, насолодіться парою вірусних дитячих відео. Або відвідайте заняття з йоги сміху. Дослідження показують, що груповий сміх перевершує одиночний сміх, допомагаючи перетворити «вимушений сміх» на справжній сміх.


#14. Робіть 10-хвилинне тренування HIIT

Захоплення аеробікою 80-х років подарувало нам чудові навички та пробіжки з високими колінами, але це також може стати причиною поширеної помилки: якщо ви не збираєтеся тренуватися протягом 60 хвилин поспіль, вам не варто застібати пов’язку на голову. Почніть інтервальне тренування високої інтенсивності (HIIT), яке за добре сплановані 10 хвилин може зруйнувати одну годину степ-класу. Поки ви регулюєте частоту серцевих скорочень у потрібних зонах, ви можете отримувати надзвичайно ефективне тренування щодня. 


#15. Зробіть 10 хвилин розтяжку і самомасаж

Якщо ви проводите більшу частину свого дня за столом або за кермом автомобіля, вас чекає біль і скутість — або, можливо, ви вже це відчуваєте. Хронічне сидіння - це швидкий квиток до хронічного болю. Але ви можете подолати біль у спині, головний біль від напруги та загальну скутість за допомогою швидкої щоденної процедури самомасажу та розтяжки. 


Ні, «самомасаж» не означає розминання власних м’язів (не весело!); це означає катання на пінопластовому ролику, м’ячі для лакросу або парі тенісних м’ячів, склеєних скотчем. Ці недорогі засоби покращують кровообіг і розгладжують напружені місця в м’язах і сполучних тканинах, полегшують біль і покращують осанку.

17.03.2024

1.jpg

20 березня - Всесвітній день Землі

День Землі – назва, яку використовують щодо різних заходів, що їх проводять навесні з метою спонукати людей бути уважнішими до тендітного і вразливого довкілля планети Земля. Також «День Землі» – громадянська ініціатива, відкрита для приєднання будь-яких людей, груп і організацій.

​

Є два основні періоди проведення цього свята – у березні (ближче до весняного рівнодення) і Міжнародний день Матері-Землі – 22 квітня. Крім того, окремі активісти й ініціативні групи планують і проводять заходи до Дня Землі ближче до моменту літнього сонцестояння, щоб максимально використовувати теплу погоду і вільний час людей.

​

День Землі святкується в багатьох країнах у день весняного рівнодення, щоб відзначити момент, коли починається весна (у Північній півкулі) або осінь (у Південній). ООН святкує День Землі зазвичай 20-21 березня.

​

26 лютого 1971 року Генеральний секретар ООН У Тан підписав спеціальну декларацію, присвячену цій події. Щороку 20-21 березня в штаб-квартирі ООН у Нью-Йорку дзвонить Дзвін миру.

На хвилі громадської та політичної активності, пробудженої Днем Землі, у США ухвалили багато законів і актів, що стосуються охорони довкілля (наприклад, Акт про чисте повітря).

 

Існує також Прапор Землі, який і не є офіційним символом чогось (офіційно не існує всепланетного уряду). Цей символ є фотографією планети з космосу (нині використовують знімок, відомий як «Блакитна іграшкова куля», зроблений астронавтами Аполлона-17 дорогою до Місяця) на темно-синьому тлі. Традиційно прапор пов'язаний з Днем Землі та багатьма іншими природоохоронними, миротворчими та громадськими міжнародними заходами.

​

У День Землі в різних країнах, за традицією, лунає Дзвін миру, закликаючи людей Землі відчути всепланетну спільність і докласти зусиль для захисту миру на планеті та збереження краси нашого спільного дому. Дзвін миру – символ спокою, мирного життя та дружби, вічного братерства й солідарності народів. І водночас – це заклик до дії в ім'я збереження миру й життя на Землі, збереження людини і культури.

​

Перший Дзвін миру був установлений у штаб-квартирі ООН у Нью-Йорку в 1954 році. Він відлитий з монет – дитячих пожертв з усіх континентів – і є символом глобальної солідарності людей Землі. У нього також вплавлені ордени та медалі, інші почесні знаки людей багатьох країн. Напис на Дзвоні промовляє: «Хай живе загальний мир у всьому світі».

​

У 1996 році подібний дзвін був встановлений у штаб-квартирі ООН у Відні. Дзвін миру встановлено в багатьох містах Японії, Німеччини (1989), Польщі, Туреччини (1989), Мексики (1990), Австралії (1992), Монголії (1993), Філіппін (1994), Канади (1996), Бразилії (1997), Аргентини (1998), Еквадору (1999), Узбекистану (2003) та інших країн.

 

Історія походження свята

Всесвітній день Землі – свято єднання народів планети в справі захисту навколишнього середовища і збереження тих багатств і ресурсів, якими наділила нас природа.

​

Свято запроваджене з ініціативи Організації Об’єднаних Націй. Дату обрали не випадково: 20 березня – день весняного рівнодення, коли пробуджується природа і починається новий рівень її розвитку.

​

Уперше День Землі був відзначений у 1970 році, і з того часу його проводять щороку 22 квітня. Це свято чистої Води, Землі й Повітря, яке має на меті об’єднати людей планети для захисту навколишнього природного середовища, привернути увагу до екологічних проблем нашої планети. Цей день – нагадування про екологічні катастрофи, день, коли кожна людина має можливість замислитися над тим, що вона може зробити для розв’язання екологічних проблем.

​

Цікавою є історія походження цього свята. Вона пов’язана з ім’ям Джона Мортона – адміністратора штату Небраска на півночі американського континенту, який наприкінці ХІХ століття, переїхавши до цього штату, звернув увагу на факт, що поодинокі дерева пустельної території прерії штату вирубували для будівництва житлових будинків та їх опалення. Джон Мортон запропонував проведення дня, присвяченого благоустрою, із заохоченням призами тих, хто посадить найбільше дерев. Лише за один день було висаджено понад 1 млн дерев. Після цього у 1882 році в штаті Небраска 22 квітня було проголошено офіційним святом – Днем Дерева.

 

Перша «одноразова» акція цього дня пройшла 1970 року в США. Її успіх окрилив організаторів, і з того часу святкування стало регулярним. Відомий американський політик і активіст сенатор Гайлорд Нельсон створив групу зі студентів під керівництвом Денніса Гайеса (студента Гарварду). Оскільки це був час активних студентських рухів, ініціатива привернула до себе багато уваги.

​

Попри те, що сенатор і його «штаб» не мали ні часу, ні ресурсів для організації справді масових заходів, вони відбувалися (як, наприклад, 20-мільйонна демонстрація і приєднання до проєкту сотень шкіл). Як казав Г.Нельсон, «День Землі організовував себе сам».

​

1971 року, завдяки успіху першого Дня, сенатор Нельсон проголосив «Тиждень Землі» (3-й тиждень квітня) як щорічну подію, яка стала дуже популярною серед населення США.

​

Успіх першої акції, що відбулася 22 квітня 1970 року в США, надихнув організаторів на проведення «Тижня Землі» як щорічних заходів з благоустрою територій. Ініціатива була підтримана населенням і набула популярності. На хвилі громадської і політичної активності, завдяки проведенню Дня Землі в США, було прийнято закони та інші акти з питань охорони навколишнього природного середовища (зокрема Акт про чисте повітря). Генеральний секретар ООН підписав спеціальну відозву, присвячену цій події.

​

Україна прагне стати повноцінним учасником передових світових процесів і реформування економіки з урахуванням екологічних аспектів. Дбайливе ставлення до природи, навколишнього природного середовища – важливий крок на цьому шляху.

​

Для забезпечення істотного поліпшення стану довкілля, поєднання зусиль державних органів, органів місцевого самоврядування, громадських організацій, підприємств, установ, широких верств населення у вирішенні екологічних завдань, відродження традицій українського народу щодо шанобливого ставлення до навколишнього природного середовища в країні щороку у квітні–травні протягом місяця проводять заходи з озеленення та благоустрою територій.

​

Практичні поради на кожен день щодо поліпшення стану довкілля

  1. Використовуйте енергозберігаючі лампи. Вони споживають у 3-5 разів менше електроенергії, ніж лампи розжарювання.

  2. Вимикайте на ніч комп'ютер, телевізори. Комп'ютери та деякі інші прилади (телевізори, hi-fi системи) споживають енергію навіть у сплячому режимі, тому вимикайте прилади повністю, коли вони не використовуються (виймайте вилку з розетки).

  3. Сортуйте сміття. Окремо зібрані відходи – це не сміття, це вторинна сировина.

  4. Ходіть за покупками з еко-торбинами. Намагайтеся не брати пропоновані пластикові пакети в магазині, заведіть свою торбину з екологічних матеріалів і носіть її з собою.

  5. Не використовуйте одноразове. Намагайтеся не купувати продукцію одноразового використання: посуд, серветки, станки для гоління, ручки, замість цього віддайте перевагу відповідним багаторазовим речам.

  6. Позбавтеся неекономічної техніки. При покупці звертайте увагу на економічність техніки (маркування А, А+, Energy Star), таким чином можна зменшити свій рахунок за електроенергію на 30%.

  7. Приймайте душ замість ванни. Скоротіть час перебування в душі, зменшіть напір, придбайте спеціальну економічну насадку з функцією повітряного душу (насичує потік води повітрям). Ремонтуйте крани, що протікають.

  8. Установіть водолічильник. Установивши квартирний водолічильник, ви заощадите на комунальних послугах і в той же час допоможете природі.

  9. Правильно обирайте побутову хімію. Перед покупкою миючих засобів обов'язково зверніть увагу на їх склад, зазначений на упаковці, та уважно прочитайте інструкцію.

  10. Здавайте макулатуру. Для виготовлення 60 кг паперу зрубують дерево. Коли ми бачимо величезні ділянки вирубок, нам шкода лісу, і в той же час ми викидаємо газети у відро для сміття.

  11. Обирайте корисне для себе та природи. Обирайте екологічно безпечні продукти, вирощені без застосування добрив і пестицидів.

  12. Даруйте непотрібні речі. Віддавайте їх іншим людям, таким чином ви даєте друге життя речам, які будуть приносити користь.

  13. Частіше ходіть пішки. Піші прогулянки не завдають шкоди природі і приносять користь вашому здоров'ю.

​

Матеріал підготувала
Королюк Г. Ф., куратор 11-МОМ групи

10.03.2024

Від міжнародного права до щоденного життя: як права впливають на нас

foto 1
foto 2
foto 3.jpg

Якщо ми називаємо щось правом людини, ми маємо на увазі, що вона обґрунтовано претендує на свій захист з боку суспільства у своїй можливості володіти цим правом, силою закону або через освіту і формування суспільної думки.

Джон Стюарт Мілл

 

Права людини як броня – вони захищають нас; вони як правила – говорять нам, як себе поводити; і вони як арбітри – ми можемо до них звертатися. Вони абстрактні – як емоції, і як емоції, вони належать усім й існують, що б навколо не відбувалося.

​

Вони схожі з природою, тому що їх можна зневажити; та з духом, тому що їх неможливо зруйнувати. Подібно до часу, вони однаково ставляться до всіх нас: багатих і бідних, старих і молодих, білих і чорних, високих і низьких. Вони пропонують нам повагу і вимагають від нас ставитися з повагою до інших. Вони подібні до доброти, правди і справедливості: ми можемо мати розбіжності в думках стосовно їхнього визначення, але ми впізнаємо їх, коли бачимо, що їх порушують.

​

Право – це вимога, про яку ми справедливо заявляємо. Я маю право на товари в магазинному кошику, якщо я за них заплатив. Громадяни мають право обирати пре­зидента, якщо це гарантовано конституцією їхньої країни, а дитина має право відвідати зоопарк, якщо її батьки їй це пообіцяли. На все це люди мають право розраховувати за умови, що інша сторона дала відповідні обіцянки або гарантії.

​

Однак права людини – це вимоги вищого рівня, які мають одну відмінність. Вони не залежать від обіцянок або гарантій іншої сторони. Право людини на життя не залежить від обіцянки іншої людини не вбивати цю людину: від цього може залежати його життя, але не право на життя. Його право на життя залежить тільки від одного: від того, що він людина.

Визнання прав людини означає визнання права кожного заявити: я маю ці права, що б ви не говорили і не робили, тому що я так само, як і ви, людина. Права людини притаманні всім людям за правом народження. Але чому це твердження не повинно вимагати певної поведінки для його підтвердження? Чому ми не маємо вимагати від людей того, щоб вони заслужили свої права?

​

Претензії щодо прав людини в кінцевому підсумку є моральними претензіями і спираються на моральні цінності. Моє право на життя насправді означає те, що нікому не дозволено позбавити мене мого життя, це просто неприпустимо. При такому формулюванні це твердження навряд чи потребує особливого обґрунтування. Напевно, немає читача, який би із цим не погодився, оскільки стосовно себе ми всі визнаємо, що в нашому житті є такі сторони, які мають бути непорушними і яких ніхто інший не повинен торкатися, оскільки вони життєво важливі для нашого буття, для усвідомлення того, хто ми такі і що ми таке; вони життєво важливі для нашої людської природи і нашої людської гідності. Без прав людини ми не можемо розкрити весь свій потенціал. Права людини лише переносять це розуміння на індивідуальний рівень на всіх інших людей планети. Якщо я можу висувати такі вимоги, тоді це може зробити і будь-хто інший.

​

Права людини існують для нас. То як же ми можемо ними скористатися? Зрозуміло, що самого їхнього існування недостатньо, щоб покласти край порушенням прав лю­дини, які, як усі ми знаємо, відбуваються кожного дня, у всіх частинах світу. Чи можуть вони дійсно щось змінити? Як ми можемо їх використовувати?

 

Деякі регіони світу утворили свої власні системи захисту прав людини, які існують поряд із системою, створеною в рамках ООН. Нині існують регіональні установи захи­сту прав людини в Європі, Америці та Африці. Деякі кроки щодо встановлення стандартів регіональних прав людини також приймаються в арабському світі і в регіоні АСЕАН (Асоціації країн Південної Азії). Однак більшість країн цього регіону ратифіку­вали головні угоди і конвенції ООН з прав людини й таким чином висловили свою згоду із загальними принципами, і добровільно визнали себе суб'єктами міжнародного права у сфері прав людини.

​

У Європі різноманітні стандарти і механізми з прав людини захищаються Радою Європи, головним контролером з прав людини на континенті. Її роль, особливо за допомогою Європейської Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод та Європейського суду з прав людини, буде розглянуто нижче.

​

Поруч з Радою Європи важливу роль також відіграють Європейський союз і Організація з безпеки і співробітництва в Європі.

​

Зобов'язання Європейського Союзу щодо захисту прав людини отримали новий імпульс із затвердженням Лісабонської угоди, яка набула чинності 1 грудня 2009 року, забезпечивши повну юридичну силу Хартії основних прав Європейського Союзу. Вона містить громадянські, політичні, соціальні й економічні права та вимагає, щоб і держави-члени, і сам Європейський Союз дотримувалися цих прав. Суд Європейського Союзу має намір відмінити законодавство ЄС, яке суперечить Хартії і розгляне питання відповідності законодавства країн - членів ЄС праву ЄС, хоча повсякденне правозастосування буде здійснюватися національними судами. Хартія окреслює права за шістьма рубриками: гідність, свобода, рівність, солідарність, права громадян і справедливість. Заголовок «гідність» гарантує право на життя і забороняє катування, рабство і смертну кару; «свобода» включає права на приватне життя, шлюб, думку, самовираження, зібрання, освіту, роботу, власність і притулок; «рівність» охоплює права дитини і літніх людей; «солідарність» захищає соціальні права і права робітників, право на гідні умови праці, на захист проти необґрунтованого звільнення і доступ до медичної допомоги; «громадянські» права включають право на голосування і свободу пересування, «справедливість» охоплює такі права, як право на ефективний правовий захист, справедливий судовий розгляд і презумпцію невинності. Агентство з фундаментальних прав (АФП) – експертний орган, який збирає докази щодо ситуації з фундаментальними правами в Європейському Союзі і розробляє рекомендації щодо поліпшення ситуації. Воно не виконує роль моніторингу, а співпрацює з відповідними установами в процесі консультацій стосовно поліпшення забезпечення фундаментальних прав.

​

Сьогодні у світі не існує жодної країни, яка б мала бездоганну репутацію щодо дотримання прав людини. Випадки порушень можуть відбуватися в одній країні частіше, ніж в іншій, або вони мають негативний вплив на більшу кількість населення, але навіть єдине незначне порушення – це проблема, якої не має бути і яку необхідно вирішити. Індивідуум, чиї права порушуються в одній із встановлених демократій, навряд чи почуває себе комфортніше від того, що, взагалі-то, його країна має «кращу» репутацію щодо ситуації з правами людини, ніж інші країни світу!

9.03.2024

210 років від народження

Тараса Шевченка

Інформаційні матеріали

logo PDF.png
logo PPT.png

Презентація

20_цікавих_фактів_про_Тараса_Шевченка

logo PDF.png

Життя_та_творчість_Т.Г.Шевченка

Шевченко2.jpg

У березні ми вшановуємо 210-річницю від народження видатного українського поета, мислителя і художника - Тараса Шевченка. Ця дата не лише святкує його життя та творчість, але й відзначає невмирущу спадщину, яку він залишив для всього світу.

​

Йому було назначено долею стати Пророком для українців, пробудити нас від національної сплячки і прославити українську літературу. Це наш митець, наш кобзар, українець з великої літери Тарас Григорович Шевченко.

​

Тарас Григорович Шевченко— український поет, письменник (драматург, прозаїк), художник (живописець, гравер), громадський діяч, філософ, політик, фольклорист, етнограф, історик, з точки зору багатьох українців — духовний батько сучасного українського народу, людина, яка присвятила своє життя збереженню і поширенню самобутньої народної мудрості, тісно пов’язаної зі стародавньою православною козацькою культурою і звичаями особливо України.

Шевченко.jpg

Шевченко, безсумнівно, був обдарованим неперевершеним розумом. Його творчість пронизана глибоким розумінням людської природи, соціальних проблем і культурних аспектів. Він був великий митець, який змальовував красу української землі та страждання її народу. Шевченко не лише відображував реальність свого часу у своїх творах, але й виступав як її невтомний критик, закликаючи до соціальної справедливості та вільної духовності. Через свою поезію, прозу, малюнки та гравюри, Шевченко відтворив образ українського народу як сильного, мудрого і невгамовного і невтомного в боротьбі за свої права і гідність. Його творчість відома своєю глибиною почуттів, тонкою психологічною проникливістю та майстерністю мовної виразності.

​

Про Шевченка І. Франко писав: «Він був сином мужика — і став володарем в царстві Духа. Він був кріпаком — і став велетнем у царстві людської культури» (І. Франко). «Тарас Шевченко! Досить було однієї людини, щоб урятувати цілу націю!» писав (Остап Вишня). «Я радий, що можу додати свій голос до тих, що вшановують великого українського поета Тараса Шевченка. Ми вшановуємо його за великий вклад у культуру не тільки України, яку він дуже любив і так промовисто описував, а й культуру світу. Його творчість є благородною частиною нашої історичної спадщини» сказав (Джон Ф. Кеннеді). «Феномен Шевченка відбиває нашу національну природу, наше світосприйняття, наше минуле і нашу надію на майбутнє. Він символізує душу українського народу, втілює його гідність, дух і пам’ять…» писав (Є. Сверстюк). І так можна наводити крилаті вислови про рідкісний талант Великого Кобзаря.

​

Тapac Шевченко — центральна постать в українському літературному житті ХІХ ст. Його творчість вплинула на розвиток нової української літератури завдяки кільком чинникам. Головне Шевченко утвердив в українській літературі загальнолюдські демократичні цінності. Він авторитетно звернувся до широкого кола тем і мотивів, які до нього або не порушувалися, або звучали несміливо. Це соціальні, політичні, філософські, історичні, морально-етичні, психологічні теми й мотиви. Він першим піднявся на відкриту боротьбу з російським самодержавством, кинув виклик імперії зла й насильства. Головне він на високому рівні в доступній формі поетизував й утвердив український світ як самодостатній предмет зображення. Його твори стали могутнім чинником пробудження і становлення національної самосвідомості. На їхніх сторінках талановито відтворено просту людину, її багатий внутрішній світ, трагедії і драми в житті поневолення.

​

Поет феноменальний мислитель своєю творчістю «вписав» український романтизм у контекст європейського й водночас прилучив українську літературу до кращих досягнень світового письменства.

​

Він став унікальним і незрівняним талантом у пошуках художніх засобів і форм.


Зокрема, його твори стали досконалою формою, а зокрема жанри балади, поеми, послання, думки, медитації, елегії, ідилії, які сприймалися усіма верствами суспільства. Тим самим він зумів визначити літературний шлях українським письменникам наступних десятиліть — Марку Вовчку, Панасу Мирному, Івану Франку, Лесі Українці та іншим.

​

Разом з тим Шевченко розвинув українську літературну мову, збагативши її словниковий склад, граматику, які стали зразком і нормою для літератури, театру, преси. Він підніс її до рівня найрозвиненіших мов світу. Завдяки його талантові, твори Т. Шевченка були перекладені більш ніж 130-ма мовами народів світу. Сотні перекладачів у різних країнах зверталися до Шевченкового слова, чимало з них спеціально вивчали українську мову, щоб читати поетові твори в оригіналі. Крім перекладів, друкуються наукові розвідки про життя і творчість українського поета в Болгарії, Німеччині, Канаді, США, Польщі, Англії, Франції, Італії. Інтерес до творчості Т Шевченка зростає в Японії, Китаї, країнах Латинської Америки, Африки, в Австралії. Шевченко став світовим прапором в письменстві і тим самим підійняв українську націю до всесвітніх вершин.

​

З 1962 р. щорічно присуджується премія імені Т. Г. Шевченка за найвидатніші досягнення в літературі й мистецтві. На тексти й мотиви творів Т. Шевченка створено близько 500 музичних творів (хорових, оперних, сольних, хореографічних та інших). Всесвітня слава Кобзаря засвідчена численними пам’ятниками, установленими і в Україні (на рідній землі Кобзаря їх налічується 1256), так і в різних куточках світу. Перше погруддя поета було встановлене ще наприкінці ХІХ ст. на півострові Мангишлак, у форті Олександрівському (колишньому Новопетрівському укріпленні, де служив Т. Шевченко). Кошти на його спорудження збирали офіцери-демократи. Цей пам’ятник проіснував до 1920 р. Уже у ХХ ст. з’явилися монументи Кобзареві в Канаді, США, Румунії, Франції. Скажімо, відкриття пам’ятника у Вашингтоні в 1964 р. перетворилося на урочисте свято, на якому з промовою виступив екс-президент США Дуайт Ейзенхауер. І сьогодні в різних куточках світу пам’ятають про великого українського поета, віддають йому шану. Так, у 2008 р. в Пекіні відкрито єдиний не лише в Китаї, а й у всьому азіатському регіоні пам’ятник Т Шевченку. У 2010 р. в столиці Данського королівства з’явився монумент українському поету, який є першим і поки що єдиним у Скандинавії.

​

Усього в світі налічується близько 500 пам’ятників Кобзареві. Ім’ям Т. Шевченка названо вулиці, бульвари, навчальні заклади. Створено славні музеї поета.


Його могила оголошена державним заповідником. Тарасова гора — місце поховання поета — стала всесвітньо відомою. Мільйонними тиражами видаються Шевченкові твори.

​

За рішенням ЮНЕСКО ювілеї Т. Шевченка відзначалися в усіх державах світу. Він служить, як протест проти неправди й фальшу. Слова з його поезій були співзвучними настроям тисяч людей, які піднялися за європейські цінності під гаслами Кобзаря.

​

Не дивно, що Шевченко став символом боротьби за свободу, незалежність і гідність українського народу. Його ідеали і прагнення залишаються актуальними й сьогодні, особливо в умовах, коли світ стикається з новими викликами та перешкодами на шляху до гармонії та співіснування.

​

Зі словами і портретами Шевченка вже другий рік українські воїни захищають волю, державу від злочинної російсько-путінської агресії, яка рясно заливає кров’ю величезні простори нашої землі, нищить мільйони невинних людей, девальвуючи культурні цінності, запроваджуючи систему вбивств і тортури людей і заявляючи дику претензію на панування над Україною і втягаючи світ у безодню нечуваних поневірянь.

​

Славний Іван Дзюба писав про Т. Шевченка: « Шевченко давши людству краще з українського, він в той же час дав українському краще з вселюдського — в самому рівні і якості своєї думки, свого слова». Численні літературознавці Шевченка ставляють в одному ряду з іменами Гейне, Байрона, Петефі, Міцкевича та іншими світовими велетнями. Ось так пише Вадим Скуратівський: «…саме з Шевченка… розпочинається довгий і драматичний процес планетарної демократизації світової літератури… «Кобзар» — один із перших взірців такого по-справжньому олюдненого мистецтва». Український письменник і літературний критик Володимир Базилевський писав: «Шевченко універсальний. Кажемо: Тарас — і чи є такий українець, який не знав би, про кого йдеться мова». Так для наших батьків, для нас і майбутніх українських поколінь Тарас Шевченко був і залишається на всі часи гордістю і святістю – його життя і твори наповнені глибинним змістом!

​

Україна та світ в цілому вічно вдячні Тарасу Шевченку за його неперевершений розум, за його талант, який об'єднує нас у повазі до людської гідності та краси. Його творчість і дух ніколи не зійдуть з вікової арени життя, адже вони продовжують вдихати життя в душі та серця людей по всьому світу.

​

Нехай живе спадщина великого Кобзаря, нехай живе Шевченкова мрія про вільну, справедливу та квітучу Україну!

​

Слово може бути сильнішим за зброю. Шевченко довів це своїм життєвим прикладом. Пам’ять Кобзарю живе, крізь століття. Незламність духу й невпинна боротьба за свободу, які сповнюють рядки його творів, знайшли визнання у всьому світі.

​

Наша дума, наша пісня

Не вмре, не загине…

От де, люде, наша слава,

Слава Україні!

Т.Г.Шевченко.

​

Корисні Інтернет-ресурси

  1. Цікаві факти про Тараса Шевченка https://youtu.be/Mr-v2N-kbvM

  2. Обличчя української історії .Тарас Шевченко. https://youtu.be/uJd2ajOPoH8

  3. Дитячими шляхами Тараса Шевченка https://www.youtube.com/watch?v=GdYM9PgUlis

  4. Як Тарас Шевченко став українським ідолом? https://youtu.be/kxqh-0rnhRo

  5. Тарас Шевченко цікаві факти з життя (біографії, дитинства) https://youtu.be/G2C05f7zgzw

  6. Тарас Шевченко | Біографія | Цікаві факти | https://youtu.be/VVFEi6lTpZk

  7. Документальний фільм-трилогія «Тарас Шевченко» https://www.youtube.com/watch?v=hFrVvZBq8VA

  8. Таємниці Генія Шевченка 2014 03 11 2014 XviD ... https://youtu.be/rrM8r5MI_0I

  9. Національний музей Тараса Шевченка, м. Київ | UAhistory 7 https://youtu.be/KMDvKeYB4Jw

  10. ТАРАС ШЕВЧЕНКО ВІРШІ та ПОЕМИ Аудіокнига https://youtu.be/jBItvMwWDlQ

  11. Музика на вірші Тараса Шевченка. Пісні на слова великого ... https://youtu.be/3R-AaRz99hY

  12. Просто слухай. Тарас Шевченко, "Кобзар" (вибрані вірші) https://youtu.be/a0wrgHazmk8

 

Матеріал підготувала

Шпаковата Марина Михайлівна

 викладач кафедри педагогіки, психології

та фахових методик,

 куратор 1-БДШ групи

28.02.2024

Міжнародний день прав жінок і миру

ТРОХИ ІСТОРІЇ

Щороку 8 березня весь світ відзначає Міжнародний жіночий день, який також ще називають Днем боротьби за жіночі права. Ця визначна дата дозволяє оцінити та відзначити досягнення представниць прекрасної статі у різних сферах людської діяльності в минулому та в наші дні.

​

Перші згадки про жіночий день стосуються Давнього Риму, коли дівчата та жінки вбиралися у святковий одяг та прямували до храму, щоб вклонитися богині Весті. У той самий день представниці прекрасної статі отримували різні подарунки від своїх чоловіків. Проте історія нашого свята, що відзначається 8 березня, розпочалася в 1857 році.

 

ПЕРШІ ДЕМОНСТРАЦІЇ ЖІНОК

Саме 8 березня 1857 року у Нью-Йорку відбулася перша демонстрація працівниць фабрик, які вимагали гідної заробітної плати та зменшення робочого дня з 16 до 10 годин. На мітингу також піднімалося питання про можливість для жінок здобувати освіту та голосувати. Після цього з’явилася перша жіноча профспілка, а дівчат почали допускати до навчання у вищих навчальних закладах.

​

У лютому 1908-го на вулиці Нью-Йорка вийшло близько 20 000 жінок, які виявляли своє невдоволення щодо відсутності рівних прав між чоловіками та жінками. Наступного року в колах американських соціалістів виникла ідея святкування жіночого дня у всьому світі. Свято припадало на останню неділю зими.

​

У 1910 році активістка всесвітнього жіночого руху Клара Цеткін підняла питання про створення святкового дня, який об’єднував би жінок усього світу та збирав їх на демонстрації. Таким чином, громадськість мала прислухатися до тих проблем, які хвилюють кожну жінку.

​

Дата 8 березня з’явилася не відразу, тільки в 1914 році було реалізовано ідею перенести свято на цей день березня. А згодом, Організація Об’єднаних Націй проголосила його Днем боротьби за жіночі права.

 

ХТО Є СПРАВЖНІМ АВТОРОМ СВЯТА?

Є дві версії походження свята. За однією з них авторками Міжнародного жіночого дня є американські соціалістки. На 2-й конференції в Копенгагені вони зустрілися з Цеткін та Люксембург та почали обговорювати питання відзначення дня, в який привертали б увагу суспільства до проблем жінок в боротьбі за рівноправ’я. Проте, спочатку в деяких країнах Європи святкування жіночого дня припадало на 19 березня.

​

Ще одна версія полягає в тому, що святкування Міжнародного жіночого дня запровадили американські текстильниці, які виходили на вулиці з вимогами кращих умов праці для представниць слабшої статі. Святкувати день вирішили 8 березня. Існує цікава думка щодо самої дати. Мовляв, Клара Цеткін та Роза Люксембург вважали, що цифра 8 за своїми формами нагадує форми жіночого тіла.

​

Фіолетовий, зелений та білий – це кольори Міжнародного жіночого дня. Їх запропонував як символ боротьби за рівноправ'я британський Жіночий соціально-політичний союз у 1908 році. Фіолетовий знаменує собою справедливість і гідність, зелений – надію, білий – чистоту.

​

В Україні 8 березня вшановують в кожній родині. Прогулюючи вулицями цього весняного дня можна побачити стурбованих представників сильної статі, які поспішають кудись з вишуканим букетом в руках. Чоловіки дарують квіти та приємні презенти своїм дружинам, сини – матерям, батьки – донькам тощо. В цей день прийнято збиратися в родинному колі, відзначати свято з друзями чи колегами по роботі. На 8 березня жінки прагнуть виглядати по-особливому, вони одягають свій найкращий одяг, роблять вишукані зачіски, роблять собі приємні жіночі подарунки та привітають вітання від рідних, друзів та колег чоловічої статі.

 

СВЯТО В УМОВАХ ВІЙНИ

Образу жінки присвячено безліч витворів мистецтва, сказано мільйони гарних слів і оспівано в багатьох піснях. Адже без перебільшення і з гордістю можна констатувати, що про жінку-українку в світі ходять легенди. Українки ставали королевами, впливали на політику великих держав, з'являлися на полотнах всесвітньо відомих художників і створювали всесвітньо відомі полотна власноруч.

​

Важко собі уявити щось більш привабливе, ніж українська жінка в національному вбранні. Але сьогодні наші жінки змушені разом з чоловіками вдіти військовий однострій, одягнути «броник», замість віночка надіти тактичний шолом та взяти в руки зброю.

​

І це не данина, якоїсь моді та «субкультурі». Це – сувора необхідність. Сотні тисяч українок сьогодні воюють на рівні з чоловіками, працюють як волонтери, або ж – виконують іншу роботу заради перемоги України.

Попри те, що повномасштабна війна стала справжнім викликом для прав і свобод жінок, адже зробила їх найбільш вразливими до її наслідків, українські жінки стали важливою ланкою у побудові нового громадянського суспільства в Україні.

28.02.2024

​Використання відеоматеріалів присвячених мінній безпеці під час освітнього процесу

logo PDF.png

Мінреінтегації спільно з партнерами – проектом Dovidka.info та благодійною організацією «Смарт ангел» – створено кілька просвітницьких відеороликів для здобувачів освіти, присвячених мінній безпеці.

​

Метою розробки та поширення цих матеріалів – нагадування про те, що третина України замінована або забруднена рештками зброї й техніки внаслідок війни. Тож мінна небезпека нині загрожує кожному – як дорослим, так і дітям. Учні мають знати, як виглядають міни-пастки, міни-розтяжки та інші їх види та, як діяти, коли знайшов міну.

​

У цих відео - правила поведінки з вибуховими предметами для дітей. Під час війни це важливі знання, які можуть вберегти життя та якими варто поділитись.

​

Враховуючи вищевикладене та з метою підвищення рівня обізнаності учнів щодо мінної безпеки, просимо розповсюдити відео матеріаліи серед педагогічних працівників для використання під час освітнього процесу.

​

Відеоматеріали є безкоштовними, розміщені на платформі Dovidka.info. Ознайомитись з інформаційними матеріалами та відео можна за посиланнями:

19.02.2024

Революції Гідності та вшанування Героїв Небесної Сотні

Інформаційні матеріали

20 лютого в Україні щорічно відзначають День Героїв Небесної Сотні згідно з Указом Президента від 11 лютого 2015 року “Про вшанування подвигу учасників Революції Гідності та увічнення пам’яті Героїв Небесної Сотні”. Цього дня вшановуємо пам’ять про тих громадян, завдяки яким змінено перебіг історії нашої держави. Більшість із них віддали своє життя під час подій Революції Гідності (листопад 2013 року – лютий 2014 року), інші загинули пізніше – у березні та квітні 2014 року, захищаючи ідеали демократії, обстоюючи права та свободи людини, європейське майбутнє України.

Гідність людини є однією з найважливіших особистісних цінностей, закріплених у багатьох правових актах, в тому числі міжнародних. У Конституції України (стаття 3) гідність людини, як і її життя, здоров’я, честь, недоторканність і безпека, визнаються в нашій державі найвищою соціальною цінністю. Фундаментальними міжнародними актами проголошується, що визнання гідності кожної людини та її рівних і невід’ємних прав є основою свободи, справедливості і загального миру. Наприклад, у статті 1 Загальної декларації прав людини (1948 рік) йдеться: “Усі люди народжуються вільними і рівними у своїй гідності та правах”.

​

Почуття гідності та честі, право на самовизначення є головними цінностями українців. Ці риси об’єднують наших героїв – борців за свободу та незалежність України різних часів: Української революції 1917–1921 років, Холодного Яру і повстанців 1920–1930-х, Української повстанської армії, учасників дисидентського руху, Революції на граніті, Помаранчевої революції, Революції Гідності.

​

Сьогодні, в умовах війни за існування України, маємо частіше згадувати доленосні події, які стали символом боротьби за свободу та гідність. Майдан перестав бути назвою місцевості. Він став символ Свободи. Саме тому Революцію Гідності, як і протестний рух 2004 року, і Революцію на граніті, можна вважати продовженням Української революції, визвольних змагань часів Другої світових війн.

​

Революція Гідності стала наймасштабнішим протестом у новітній історії України, боротьбою українських громадян за свої права і демократичний європейський вибір.

​

“Небесною Сотнею” називають загиблих учасників Революції Гідності. Дехто з них загинув навесні 2014 року.

Герої Небесної Сотні – уособлення людської, громадянської та національної відваги й самовідданості.

​

Героями Небесної Сотні стали 107 загиблих. Вони різні за віком, статтю, освітою, з різних куточків України та з-за кордону. Серед них були успішні підприємці й пенсіонери. Найстаршому – Іванові Наконечному – виповнилося 82 роки, а наймолодшому – Назарієві Войтовичу – лише 17.

​

Євромайдан увійшов в історію України як символ і взірець жертовності, патріотизму та героїзму. Він укотре підтвердив те, що у найкритичніші та найважливіші періоди нашої історії знайдуться герої, ладні пожертвувати власним життям заради майбутнього України як незалежної демократичної держави. Саме на 20 лютого припадає пік розстрілів Героїв Небесної Сотні у центрі Києва. Цього дня у середмісті столиці загинуло та отримало смертельні поранення 48 осіб.

​

Революція Гідності засвідчила: українці не просто обрали шлях до Європи, а й готові за нього боротися, відстоюючи власні права та свободи. У світі Україну почали сприймати як державу з власною самобутністю, історією та гідністю, здатну захистити суверенітет.

​

Історична довідка

У 1991 році Україна відновила незалежність. Але Російська Федерація не відмовилася від спроб повернути свій вплив на Україну. Через розмивання української національної ідентичності, маніпуляції навколо мови, гіперболізацію регіональних розбіжностей, заперечення права українців на відновлення національної пам’яті, фінансування та вербування українських політиків, впровадження своїх агентів у оборонні структури нашої країни. Тож Україна ще тривалий час перебувала в полі тоталітарної системи. Це сприяло перетворенню України на сателіта Росії та придушенню громадянських прав і свобод.

​

Помаранчеву революцію спричинили масові брутальні фальсифікації під час голосування та підрахунку голосів на президентських виборах. Та революція засвідчила зародження та розвиток громадянського суспільства в Україні, його готовність обстоювати демократичні свободи та людську гідність, брати на себе відповідальність за власний вибір.

​

21 листопада 2013 року, в дев’яту річницю Помаранчевої революції, зібрався Євромайдан. Ним розпочались події, відомі нині як Революція Гідності. Його основною метою було повернення України до європейського шляху розвитку, долучення держави до правового й економічного простору Європейського Союзу шляхом укладення угоди про асоціацію з ЄС, яку Віктор Янукович відмовився підписати.

​

30 листопада вночі відбувся кривавий розгін майданівців. Від сутичок постраждало 112 активістів і 45 журналістів. Брутальні дії влади викликали потужний масовий спротив. Вже наступного дня, 1 грудня, на Народне віче зібралося вже понад мільйон учасників. 8 грудня на Бессарабській площі повалено пам’ятник Леніну.

​

Протистояння учасників Революції Гідності та представників режиму Януковича тривало понад три місяці. За цей період середмістя столиці стало осередком масового спротиву громадян, що виступали проти чинної влади й антидержавницької політики, яку та провадила. Майданівці облаштували наметове містечко, пункти обігріву, медичні пункти, сцену, побудували барикади, організували загони самооборони тощо. Територія Євромайдану перетворилася на центр опору силовикам як важелям впливу чинної на той час влади.

​

Сумний список Небесної Сотні почав складатися 22 січня 2014 року, коли від вогнепальних поранень під час сутичок у центрі столиці загинули активісти Майдану вірменин Сергій Нігоян та білорус Михайло Жизневський. Того ж дня в лісі під Києвом було знайдено тіло львів'янина Юрія Вербицького зі слідами тортур. До 18 лютого 2014 року вже налічувалося 9 загиблих. У період із 18 до 20 лютого загинуло та отримало травми та смертельні поранення найбільше протестувальників – 80 осіб: 20 – 18 лютого, 12 – 19 лютого, 48 – 20 лютого. Після 20 лютого – ще 20. Усі вони ввійшли до пантеону борців за незалежність України.

​

20 лютого 2014 року стало не просто датою чергової офіційної події в календарі, а своєрідною точкою неповернення до пострадянської моделі відносин між владою та суспільством, до старих корупційних схем і також маркером протидії багатовекторності, тобто, власне кажучи, проросійської спрямованості, у зовнішньополітичному курсі. Адже за все це не просто стояли люди на Майдані, за це заплачено дуже велику ціну. Задля утвердження свободи та демократії Герої Небесної Сотні пожертвували собою й цим змінили перебіг історії нашої держави.

​

21 лютого 2014 року на Майдані відбулося прощання із полеглими, названими Небесною Сотнею, під час якого пролунала українська пісня “Плине кача...”, що стала реквіємом майданівцям. За однією з версій, автором вислову “Небесна Сотня” є поетеса Тетяна Домашенко, яка під враженням подій написала вірш “Небесня Сотня воїнів Майдану” (21–22 лютого 2014).

​

Небесна Сотня стала для всієї України не лише символом жертовності, героїзму та патріотизму, а й прикладом та джерелом натхнення для наших воїнів, які гідно захищають територіальну цілісність України, утверджуючи право людини на вільне життя. Українці вибороли право на демократичний європейський розвиток держави і готові боротися за нього та очищення від тоталітарного минулого.

​

Вшанування пам’яті Героїв Небесної Сотні

За громадянську мужність, патріотизм, героїчне обстоювання конституційних засад демократії, прав і свобод людини, самовіддане служіння Українському народу, виявлені під час Революції Гідності, Указом Президента України № 890 від 21 листопада 2014 року стам загиблим на Майдані громадянам присвоєно звання “Герой України” з удостоєнням ордена “Золота Зірка”.

​

П’ятьом патріотам із числа Героїв Небесної Сотні – Олександру Бадері, Юрію Дяковському, Юрію Поправці, Володимиру Рибаку та Дмитру Чернявському звання “Герой України” посмертно присвоєно Указом Президента України № 94 від 20 лютого 2015 року.

​

У 2014 році Президент України заснував державну нагороду “Орден Героїв Небесної Сотні” (Указ № 844 від 3 листопада 2014 року). Його лицарями стали білорус Михайло Жизневський, грузини Давид Кіпіані та Зураб Хурція, українець Тарас Більчук.

​

Збереження, дослідження та популяризація пам’яті про Майдан в Українському інституті національної пам’яті та Національному музеї Революції Гідності

Після Революції Гідності музейники, представники громадських організацій у співпраці з органами державної влади доклали зусиль, щоб зберегти пам’ять про ті події й надалі розвивати громадські практики, започатковані Майданом.

​

Із січня 2014 року ініціатива «Музей Майдану / Музей Свободи» зібрала майже дві тисячі артефактів, документів та усних свідчень, що стали основою Меморіального комплексу, провела низку виставкових проєктів в Україні й за кордоном, здійснила консультації зі світовими експертами-музейниками.

​

Держава підтримала громадську ініціативу: 18 листопада 2015 року Кабінет Міністрів України видав розпорядження № 1186-р “Про утворення державного закладу “Меморіальний комплекс Героїв Небесної Сотні – Музей Революції Гідності”, який було зареєстровано 20 січня 2016 року.

​

12 квітня 2016 року вийшов Указ Президента України № 3138/2016 про надання закладу статусу національного.

​

Основні завдання Меморіально-музейного комплексу – зберігати, досліджувати і популяризувати пам’ять про події, учасників і наслідки Революції Гідності, а також Помаранчевої революції, Революції на граніті, інших мітингів і демонстрацій, пов’язаних із боротьбою українців за права й свободи людини та громадянські права, свободу як цінність і цивілізаційний вибір.

Меморіально-музейний комплекс проводить інформаційні кампанії, розміщує соціальну рекламу, надає матеріали для меморіальних заходів в містах і селах України, а також за кордоном.

Музей сприяє збереженню та трансляції пам’яті про Героїв Небесної Сотні та події Революції Гідності, готуючи до друку тематичні видання, серед яких серія книжок “Майдан. Пряма мова” (упорядники Олена Чебанюк і Оксана Ковальова) та тритомник “Небесна Сотня. Життєписи”, автором якого є Світлана Терейковська”.

​

Від 2014 року Український інститут національної пам’яті впроваджує проєкт “Усна історія Майдану”. Він полягає у зборі відео й аудіосвідчень активістів Революції Гідності. Ці записи стануть основою онлайн-архіву і джерельною базою для істориків, режисерів-документалістів, соціологів, психологів, інших дослідників. Їх також буде використано в експозиції Національного меморіального комплексу Героїв Небесної Сотні – Музею Революції Гідності.

​

Від 2015 року в рамках проєкту стартувала серія друкованих видань https://uinp.gov.ua/usna-istoriya/maydan-usna-istoriya. Першою побачила світ книжка «Майдан від першої особи. 45 історій Революції Гідності», в якій представлено спогади очевидців та учасників подій із різних кіл протестного середовища з метою представити структуру Майдану та масштаби його самоорганізації. У березні 2015 року в рамках проєкту «Майдан: усна історія» було розпочато збір записів про події Революції Гідності в областях. До проєкту долучилися місцеві науковці, викладачі, музейники та архівні працівники, які мали досвід усноісторичного інтерв’ювання. Спогади про події, що відбувалися в Криму та на окупованих територія Луганської та Донецької областей, було записано безпосередньо в Інституті. Наразі Інститут продовжує роботу над створенням архіву усної історії, до якого увійдуть зібрані в рамках проєкту спогади.

​

Рекомендовані фільми

1. “Зима, що нас змінила” (7 фільмів), режисер Володимир Тихий (2013–2014).

2. “Майдан”, режисер Сергій Лозниця (2014).

3. “Правда Майдану”, режисери Андрій Солоневич, Дмитро Ломачук (2014).

4. “Зима у вогні”, режисер Євген Афінєєвський (2015).

Відеоматеріали на тему Майдану та про діяльність Національного музею Революції Гідності можна знайти на музейному YouTube каналі: https://www.youtube.com/channel/UCtbhvvtL8TUazkrqvrs_eRw/featured

Тематичні видання

1. Майдан від першої особи. 45 історій Революції Гідності. – К.: К.І.С., 2015.

2. Майдан від першої особи. Мистецтво на барикадах. – Вип. 2. – К.: К.І.С., 2016.

3. Майдан від першої особи. Регіональний вимір. – Вип. 3 [у 2 ч.], ч. 1: Автономна Республіка Крим – Луганська область. – К.: К.І.С., 2017.

4. Майдан від першої особи. Регіональний вимір. – Вип. 3 [у 2 ч.], ч. 2: Львівська – Чернігівська області. – К.: К.І.С., 2018.

5. Майдан. Пряма мова. – Книга 1. – К.: Національний музей Революції Гідності, 2019.

6. Терейковська С. А. Небесна Сотня. Життєписи. – Книга 1. – К.: Національний музей Революції Гідності, 2018.

7. #EUROMAIDAN – History in the Making. – К.: Основи, 2014.

8. 94 дні. Євромайдан очима ТСН. – К.: Основи, 2014.

9. 25 років незалежності: нариси історії творення нації та держави. – К.: Ніка-Центр, 2016.

10. Fантомная боль. #maidan. – К.: о4і.today, 2014.

11. Майдан. Свідчення. Допомога постраждалим. Міжнародна солідарність. – К.: Дух і Літера, 2018.

12. Майдан. Свідчення. Київ, 2013–2014 роки. – К.: Дух і літера, 2016.

13. Шор Марсі. Українська ніч. Історія революції зблизька. – К.: Дух і Літера, 2018.

14. Небесна Сотня. – Львів: Центр соціальних проєктів “Хочу жити”, 2014.

15.Львівські лицарі Небесної Сотні: матеріали обласної пошуково-дослідницької експедиції “Герої не вмирають”. – Львів: Світ, 2017.

16. Небесна Сотня: історія нескорених. Жива історія героїв. – Нововолинськ: Формат, 2015.

17. Книга пам’яті Небесної Сотні. – Івано-Франківськ, 2015.

18. Кошкіна Соня. Нерозказана історія. – К.: Брайт Букс, 2015.

Більше інформації про видання, присвячені Революції Гідності та Героям Небесної Сотні, можна знайти на сайті Національного музею Революції Гідності у розділі “Бібліотека Музею Майдану” за посиланням: http://maidanmuseum.org/uk/node/459

 

Корисні Інтернет-ресурси

  1. Національний меморіальний комплекс Героїв Небесної Сотні – Музей Революції Гідності http://maidanmuseum.org

  2. Сайт “Небесна сотня”. URL: https://nebesnasotnya.com

  3. Сайт “Небесна сотня”. URL: http://www.nebesnasotnya.in.ua/portfolio

  4. Сайт “Герої України”. URL: http://www.ukrgeroes.com.ua

  5. Сайт ГО “Небесна Сотня. URL: http://heavenly-hundred.org.ua/

 

Підготовлено за матеріалами Інтернет-ресурсів

Валерій Восколуп, куратор 1-БЮ(4) групи

12.02.2024

01.jpg

14 лютого в Україні та у всьому світу відзначають свято - День Святого Валентина або День всіх закоханих (Valentine's Day)

Матеріал підготувала

Важеніна Анелія Леонардівна, 

куратор 41-М групи

День Святого Валентина – дуже незвичайне і романтичне свято. У цей день пари зізнаються один одному у коханні, мріють про щасливе спільне майбутнє. Молоді люди роблять пропозиції руки і серця своїм обранцям. Щорічно на 14 лютого припадає велика кількість урочистих реєстрацій шлюбу та вінчань, вважається хорошим знаком об'єднатися серцями у День Святого Валентина. 

​

Традиції святкування та символіка Дня Святого Валентина

Кожен рік молоді люди у парі дарують своїм половинкам різноманітні подарунки: валентинки, солодощі, м'які іграшки та різноманітні сувеніри. Всі символи свята мають бути виконані у яскравих червоних та рожевих кольорах.

 

Історія виникнення Дня Святого Валентина

День Святого Валентина існує з часів стародавніх язичницьких культур. Як відомо, ім'я цього свята дав християнський священик Валентин, який таємно вінчав закоханих легіонерів, за що був страчений 14 лютого 249 році за часів Римської Імперії у якій правив імператор Клавдій II.

Воюючи римська армія відчувала гостру нестачу солдатів для військових походів. Воєначальник був переконаний, що головний ворог його "наполеонівських" планів - шлюби, бо одружений легіонер про славу імперії думає набагато менше, ніж про те як прогодувати свою сім'ю. Щоб зберегти в своїх солдатах військовий дух, імператор видав указ про заборону легіонерам одружуватися...

Зараз мощі Святого Валентина знаходяться у Польщі на території Познанської метрополії. Там же і знаходиться чудотворний образ святого, до якого тисячі паломників щороку звертаються за допомогою та благословенням. Святий Валентин нікому не відмовляє, продовжуючи творити чудеса через сотні років, після свого відходу в інший світ.

Як святкують у різних країнах

Хоча свято закоханих носить яскраво виражений романтичний характер, проте подарунки та традиції його святкування у різних країнах різняться.

​

Зазвичай на День святого Валентина закохані влаштовують романтичну вечерю, обмінюються подарунками, роблять приємні сюрпризи. В Україні заведено дарувати шоколад, ювелірні прикраси, м'які іграшки, букети квітів. Але в кожній країні існують свої цікаві традиції. Наприклад, у Франції найкращим подарунком у цей день вважають ювелірні прикраси і коштовності. У Парижі розміщують електронні табло, на яких всі закохані у День Святого Валентина можуть висловити свої почуття. У пристрасних і велелюбних французів прийнято дарувати в цей день коштовності, квіти, романтичні подорожі, щасливі лотерейні квитки і рожеві йогурти.

В Естонії у цей день вшановують не тільки романтичну любов, а й сімейну. Валентинки та подарунки дарують членам сім'ї, друзям і колегам. На Філіппінах свято відзначають цілий тиждень - гуляють весілля, влаштовують фотосесії та застілля. Бідні молодята можуть влаштувати весілля в цей період безкоштовно за рахунок місцевого самоврядування. В Італії свято називається солодким днем, тому італійці дарують один одному солодощі та торти, прикрашені голубами та сердечками.

У Фінляндії 14 лютого відзначають Днем друга, тому у цей день жителі країни вітають зі святом не тільки своїх коханих, але й кращих друзів. Також фіни у цей відзначають жіночий день, на кшталт свята 8 Березня.

 

А ось, наприклад, у Кореї неодружені, які не отримали подарунка на День святого Валентина, йдуть до ресторану для одиноких та їдять там чорну локшину, аби відсвяткувати свою самотність.

02.jpg

У Голландії в цей день жінка може зробити пропозицію чоловікові, якого вона вподобала. Якщо ж чоловік відмовляє, то він має подарувати їй шовкову сукню. А в Канаді чоловікові за відмову жінці може загрожувати штраф або ґрати.

На Ямайці День закоханих є днем боротьби із соромом та боязкістю. В країні існує традиція, за якою там проводяться "голі весілля", коли з одягу на нареченій і нареченому залишаються лише обручки. В Англії дарують подарунки та любовні послання не тільки коханим людям, але й домашнім улюбленцям – собакам, кішкам і навіть коням.

 

Німеччина

В цій країні Святий Валентин вважається покровителем не закоханих, а психічно хворих. Тому німці 14 лютого прикрашають психіатричні лікарні стрічками, квітами, а священики у каплицях проводять спеціальне богослужіння.

 

Польща

Поляки у День закоханих не люблять сидіти на місці, а віддають перевагу подорожам. Вони відвідують місто Познань, де покояться, за переказами, мощі Святого Валентина і його чудотворна ікона. Жителі країни вірять, що це паломництво допоможе їм у любовних справах.

​

Великобританія

Популярний подарунок в Англії у День всіх закоханих – це солодощі у формі серця, м’які іграшки, особливо ведмежата і,звичайно, листівки – «валентинки». Причому, отримати подарунок може не лише кохана людина, а й домашній улюбленець – кіт, собака чи поні.

 

Данія

Данці День Святого Валентина відзначають весело і гучно: масові вистави, вечірки, концерти і виставки. Коханим, друзям, колегам посилають білі квіти і смішні листівки з любовними поемами.

 

США

Раніше в День закоханих американці і американки дарували один одному марципани, що виходячи із ціни, було досить дорогим подарунком. Далі, коли поширився цукор із буряків, налагодилося широке виробництво карамелі і цукерок, які прикрашалися і пакували у гарні коробочки з написами. У Сполучених Штатах 14 лютого вітають не лише тих, з ким перебувають у романтичних стосунках, а й усіх, кого просто люблять – мам, бабусь, сестер.

 

Австрія

У цей день закохані вирушають до міста Крумбах, неподалік від Мюнхена. У цьому містечку розташована церква, побудована на честь святого Валентина. Згідно тутешньої традиції 14 лютого дарують подарунки виключно жінкам - у австрійців це щось на зразок жіночого дня.

 

Японія

Японці щорічно на честь святого Валентина влаштовують Карнавал кохання. Цілі натовпи закоханих, з раннього ранку і до ночі, бродять по центральних вулицях міста і голосно вигукують зізнання у коханні.

 

Індонезія

Тут вважають, що День святого Валентина заохочує молодь до випадкових статевих стосунків, тому влада регіонів Індонезії, де проживає найбільше мусульманського населення, заборонила його. 

Водночас в країні мешкають значні християнські та індуїстські меншини й понад 220 мільйонів мусульман сповідують помірковану форму ісламу. Відтак, в столиці країни Джакарті та інших містах, де День святого Валентина таки став популярним, 14 лютого можна побачити святкову атрибутику. 

​

Китай

Про свято 14 лютого тут не чули, адже китайці мають свій День святого Валентин. Його називають "Ніччю сімок" й відзначають на 7 день 7-го місяця року згідно з китайським календарем. 

Цей день пов’язаний з романтичною легендою про Нолана та Чжин – їхня любов не отримала благословення й закохані були заслані на протилежні береги річки. Але раз на рік зграя птахів утворювала міст й Нолан та Чжин таки зустрічалися.

Втім, це не єдине свято закоханих – День святого Валентина також відзначають 5 травня або, як кажуть китайці "520". В перекладі воно звучить як "я тебе кохаю". 

Обидва ці дні в Китаї не є офіційними святами, втім є абсолютно унікальними в світі. 

​

Норвегія 

Норвегія твердо включила День святого Валентина у свій щорічний календар. Це стало великою подією для норвежців, особливо для молодшого покоління, яке напередодні свята із задоволенням купує троянди, замовляє страви, деякі навіть готуються зробити пропозицію своєму партнеру. 

Існує давнє повір'я, що саме в цей день птахи спаровувалися, аби народити потомство. І тому зараз, якщо норвежець бачить пару крилатих на День святого Валентина, він переконаний, що знайшов справжнє кохання. 

 

Саудівська Аравія

День святого Валентина тут святкують, починаючи з 2016 року. До того, прояви любові в публічних місцях каралися законом, а свято як і продаж святкової атрибутики були під забороною. Подейкують, що в країні навіть існував чорний ринок червоних троянд. 

Сьогодні, в День святого Валентина на вулицях міст можна бачити квіткарні, святкові листівки, кульки з сердечками й інші подарунки. 

​

Швеція

У Швеції День святого Валентина називається "alla hjärtans dag", що означає "день усіх сердець". Місцеві люблять солодке, а 14 лютого цього вдвічі більше: шведи обмінюються тістечками, цукерками та желейними сердечками.

 

Проте є країни, де свято закоханих досі заборонене. Йдеться, зокрема про Іран. Влада цієї країни вважає, що це свято пропагує сексуальну розбещеність. Тому тих, хто не дослухається до офіційних рекомендацій, карають чималими штрафами.

Отже, традицій святкування багато і всі вони різні, але головне – це кохання і бажання здивувати свою половинку.

Тож святкуйте, даруйте ніжність і будьте коханими!

​

Як зберегти романтичні стосунки у парі? Кілька психологічних аспектів

Гармонійні стосунки – це зусилля двох і кожного партнера окремо. Адже часто доводиться працювати над собою, своїми звичками, переконаннями, очікуваннями, готовністю змінюватися і брати відповідальність в свої руки, а не тільки вимагати змін від іншого. Парадокс полягає ще в тому, що при цьому потрібно залишатися самим собою.

 

Повага – це шанобливе ставлення до близької людини, засноване на визнанні його заслуг, а заслуги ці в кожній людині можна розшукати. Вони не завжди помітні через його скромність, якихось комплексів, прихованих талантів, але вони є!

Повага до людини – як медаль: якщо її дістати з курної коробочки, очистити, відшліфувати і заколоти на грудях, то людина сама світитися буде.

​

Найбільша помилка – спробувати «перекроїти» коханого під свій «смак і колір». Повага у відносинах – це безумовне угоду з звичками, інтересами і колом спілкування свого партнера. Взаємоповага між чоловіком і жінкою будується з самого початку відносин. Воно ґрунтується на підтримці, похвали і захоплення. Люди, які поважають один одного, ніколи не будуть займати позицію «над» в спілкуванні. Повага – це перш за все визнання того, що ваша людська цінність – рівна.

Якщо в будь-якій своїй взаємодії ви прагнете до співпраці, якщо ви радієте один за одного, бережете, з увагою і повагою ставтеся до всього, що належить іншому (почуттів, думок, планів, досвіду, поглядів на життя), ви створюєте то саме надихаюче простір, в якому дуже радісно жити – простір любові.

​

Взаємна повага в будь-яких відносинах будується на делікатності, умінні йти на компроміси і силі волі. Партнери повинні розуміти, що любов потрібно будувати своїми руками.

Поважати іншого – значить, приймати людину такою, якою вона є, з усіма перевагами і недоліками. Повага – це усвідомлення іншої особистості як цінності, воно повинно бути безумовним, як любов.

Деякі плутають повагу з пристрасними почуттями. В даному контексті, пристрасть під час спілкування – це духовна близькість, енергія, якою люди обмінюються під час спілкування.

​

Щире і сильне бажання бачити і чути людину, радіти його присутності, отримувати задоволення від взаємодії і хотіти давати йому щось взамін – відносини, які є понад емоційними, однак, це не говорить про те, що в них є повага. Пам’ятайте, що з проблемами не обов’язково боротися самостійно. Перш за все, ви повинні заручитися підтримкою коханої людини.

Повага у відносинах – це розуміння потреб і бажань, безумовне прийняття особливостей особистості, розуміння почуттів і переживань іншого, прийняття смаків та інтересів, цінностей, способу життя і погляду. Людина, яка поважає іншого, уникає тиску на нього, і ніколи не використовує в своїх цілях.

​

Мудреці говорили про те, що ЛЮБОВ не може існувати без поваги.

05.02.2024

День безпечного Інтернету

photo_2024-02-04_16-35-50.jpg

6 лютого 2024 року у світі відзначається День безпечного Інтернету (Safer Internet Day).

 

День безпечного Інтернету (SID/ДБІ) запровадили мережі Insafe та INHOPE за підтримки Європейської комісії для просування безпечного та позитивного використання цифрових технологій, особливо, дітьми й молоддю. Центр кращого Інтернету представляє Національний комітет Дня безпечного Інтернету в Україні.

 

Отримання інформації онлайн – вже не далека фантазія, а реальність. Крім того, що в Інтернеті можна знайти будь-яку інформацію, мережа значно розширює коло спілкування. З можливістю комунікації за допомогою Інтернет світ став не таким неосяжним. Проте, спілкування у чаті, в соцмережах та на деяких інших сайтах, окрім розширення кола знайомств, може приховувати і суттєву небезпеку.

 

П'ять головних небезпек соцмереж

Кібербулінг. Підлітки можуть зіткнутися з кібербулінгом, коли вони зазнають морального чи фізичного насильства у соціальних мережах. Він може викликати серйозні емоційні та психологічні проблеми для незміцнілої психіки.

 

Розповсюдження особистої інформації. Підлітки можуть розповсюджувати свою особисту інформацію, таку як фотографії, телефонні номери, адреси тощо. Це може призвести до небажаних наслідків: крадіжка особистої інформації, фішинг, шахрайство та інші види інтернет-злочинів.

​

Вплив на самооцінку. Підлітки можуть порівнювати своє життя з життям інших користувачів соціальних мереж, що може спричинити почуття неповноцінності, тривоги та депресії.

​

Залежність. Підлітки можуть стати залежними від соцмереж, витрачаючи на них багато часу та зменшуючи час на інші важливі речі, такі як навчання, сімейні відносини та друзі.

​

Нестача конфіденційності. У соцмережах не завжди забезпечується повна конфіденційність, і особиста інформація може потрапляти до рук непорядних людей. Це може призвести до небажаної реклами, крадіжки особистих даних або інших проблем.

​

Сьогодні в Інтернеті можна реалізувати базові потреби: придбати усе необхідне: продукти харчування, ліки, одяг, побутові товари, оплатити комунальні платежі, замовити їжу з закладів громадського харчування, знайти та орендувати приміщення тощо. Водночас, така online-активність призвела до зростання шахрайства в інтернеті.

Остерігайтеся сайтів-двійників та фейкових інтернет-магазинів

​

Ніколи не залишайте свої персональні дані на незнайомих або підозрілих сайтах. Нині поширеним є шахрайство, що полягає у створенні сайтів-двійників. Сторінка, яку ви відвідуєте, візуально виглядає як справжня: має ту ж кольорову гаму, містить приблизно ту ж саму інформацію, що й офіційний сайт, однак у гіперпосиланні вказані зайві букви або цифри. Оплативши товари чи вказавши власні персональні дані на сайті-двійнику, ви потрапляєте у пастку шахраїв. Необхідні вам товари чи послуги ви не зможете отримати, а ваші персональні дані можуть бути використані проти вас. Тому перед введенням своїх даних переконайтеся, що ви точно перебуваєте на офіційному сайті.

​

Іншим поширеним видом інтернет-шахрайства є функціонування несправжніх інтернет-магазинів. Такі магазини можуть пропонувати товари, яких у них немає в наявності або вони у неналежному стані. Остерігайтесь продавців, які пропонують товари за дуже низькою ціною, але з частковою або повною передоплатою. Для купівель в інтернеті краще використовувати перевірені інтернет-майданчики, адміністратори яких можуть гарантувати вам повернення коштів у разі, якщо товар не буде відправлено або він буде неналежної якості. Якщо ж у вас є необхідність скористатися послугами невідомого вам інтернет-магазину, тоді обов’язково вивчіть відгуки про продавця та купуйте товари з накладеним платежем – сплачуйте вартість товару після отримання та огляду.

 

Класна робота? Виграли приз? Не факт

Також часто шахраї розміщують на сайтах оголошення про роботу. Зазвичай пропонують виконувати легку роботу за помірну оплату, наприклад, складання ручок, наклеювання марок, збір аксесуарів тощо. Роботодавець-шахрай пропонує надіслати вам матеріали для такої роботи поштою. Однак, щоб нібито уникнути будь-якого ризику він встановлює для вас мінімальний завдаток, який буде вам повернуто разом з першою заробітною платою за виконану роботу. Оплативши такий завдаток, ви не отримаєте матеріали для роботи і втратите свої кошти. Пам’ятайте, що роботу варто шукати на офіційних сайтах та обов’язково перевіряти роботодавця.

​

Ще одним поширеним видом інтернет-шахрайства є надсилання на електронні пошти або у соціальні мережі повідомлень різного характеру, які зводяться до того, що вам необхідно сплатити певну суму коштів. Так, наприклад, часто надсилаються повідомлення щодо виграшу великої суми коштів або цінного призу. Автори повідомлень вказують на необхідність сплати певного відсотку від виграшу задля покриття комісій та інших витрат, пов’язаних конвертацією з коштів чи відправкою призу. Варто пам’ятати золоте правило – «безкоштовний сир тільки у мишоловці». Для початку згадайте чи брали ви участь у якихось акціях. Дізнайтесь у представників офіційні умови акції, поцікавтесь назвою та сайтом компанії, що проводила акцію. У разі, якщо ви сплатите кошти на вказані рахунки, то швидше за все ніяких грошей та цінних призів ви не отримаєте, а автор повідомлення перестане відповідати на ваші листи.

 

Не варто вірити всім повідомленням

Повідомлення нібито від банківських установ про блокування вашого рахунку тощо. Зазвичай такі повідомлення містять заклики до відправлення ваших даних, наприклад, пін-коду до картки, 16 цифр, що вказані на картці, термін дії картки, CVV-коду. У такому разі варто звернутись до банку за офіційною електронною адресою або офіційним номером телефону для уточнення ситуації. У жодному разі не повідомляйте даних щодо ваших банківських карт та рахунків стороннім людям.

​

Перераховані варіанти інтернет-шахрайства є найпоширенішими, але не виключними. З кожним днем з’являються нові види шахрайства в інтернеті. Для того щоб не втрапити у пастки шахраїв, варто під час здійснення операцій в інтернеті дотримуватись таких правил:

  • Не вказувати власні персональні дані на неперевірених сайтах.

  • Нікому не повідомляти термін дії банківської карти та CVV-код.

  • Перевіряти гіперпосилання та наповнення сайту на відповідність офіційним даним компаній.

  • У разі отримання спірних листів чи повідомлень не здійснювати ніяких оплат до встановлення обставин ситуації, що виникла.

  • Не робити передоплат у неперевірених інтернет-магазинах.

  • Не користуватися неперевіреними оголошеннями щодо роботи, яка обіцяє швидкий заробіток за внесення завдатку.

 

Що робити, якщо ви стали жертвою інтернет-шахраїв

Необхідно звернутись до найближчого відділу поліції або зателефонувати 102. Зберіть інформацію, що підтверджує факти вчинення щодо вас шахрайських дій: чеки про оплату, квитанції з банку про проведення грошових операцій, роздруківки оголошень, посилання на сайт тощо.

Зверніться до адміністратора сайту з метою блокування сторінки шахрая, а також зателефонуйте в банк, через який було здійснено платіжні операції, повідомте, що переказ здійснено на картку шахрая.

Після притягнення винної особи до кримінальної відповідальності, ви можете звернутись до суду з вимогою відшкодування матеріальної та моральної шкоди.

Згідно із частиною першою статті 1212 Цивільного кодексу України особа, яка, набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов’язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Тому дієвим способом захисту уразі, якщо ви перерахували кошти шахраям в інтернеті може бути звернення до суду з позовом про повернення безпідставно набутих коштів до власника банківського рахунку, на який здійснено зарахування коштів.

Для отримання правової допомоги ви можете звернутись у найближчий до вас місцевий центр з надання безоплатної вторинної правової допомоги або бюро правової допомоги, адресу і контактний телефон яких ви зможете дізнатися за номером Єдиного контакт-центру системи безоплатної правової допомоги − 0 800 213 103 (цілодобово та безкоштовно в межах України зі стаціонарних та мобільних телефонів), або за посиланням: https://www.legalaid.gov.ua/tsentry/.

 

За матеріалами сайту Українського кризового медіа-центру: https://uacrisis.org

​

Загалом, користуючись Інтернетом необхідно дотримуватися правил:

  1. Використовуйте надійний пароль – комбінуйте букви, цифри та інші символи.

  2. Не вірте всьому, що читаєте – завжди перевіряйте достовірність джерела.

  3. Не викладайте особисту інформацію про себе, своїх рідних, друзів і знайомих в Інтернеті.

  4. Не ховайтеся за анонімністю екрану комп'ютера. Не кажіть того, що не могли б сказати людині в обличчя.

  5. Подумайте двічі, перш ніж поширити будь-яку інформацію. Як і в житті, потрібно думати про наслідки того, що говориш.

  6. Не поширюйте в Інтернеті контент незаконного або непристойного змісту.

  7. Переконайтеся, що ваш профіль у соціальній мережі закритий від сторонніх (перевірте налаштування безпеки).

  8. Додавайте "у друзі" тільки тих, кого дійсно знаєте: навіть якщо це друзі ваших друзів, але особисто ви не знайомі, краще зайвий раз перестрахуватися.

  9. Вашим друзям слід питати вашого дозволу, перш ніж завантажувати фотографії з вами або позначати вас на фотографіях в соціальних мережах. Не бійтеся сказати їм про це, і самі теж дотримуйтесь цього правила.

  10. Не переходьте за посиланнями, прикріпленим в імейл-повідомленнях – безпечніше вводити адресу в рядок браузера самому.

​

Також, подбайте про захист свого комп’ютера:

  1. Завжди оновлюйте операційну систему.

  2. Використовуйте антивірусну програму.

  3. Використовуйте брандмауер.

  4. Робіть резервні копії важливих файлів.

  5. Будьте обережними, завантажуючи вміст.

  6. Захистіть себе в онлайні.

  7. Будьте обережними, надаючи особисту інформацію.

  8. Думайте про те, з ким ви розмовляєте.

  9. Пам’ятайте, що в Інтернеті не все є надійним і не всі є чесними.

  10. Дотримання законів обов’язкове і в Інтернеті.

 

Ірина Слободянюк,

куратор 1-МБШ групи

​

1-1-1280x640.png

29.01.2024

logo PDF.png

Скачати презентацію

"День пам'яті Крут" (118 Мб)

Презентація "День пам'яті Крут"

Матеріали для години спілкування:

1

2

3

4

5

День пам’яті Героїв Крут:

«Крути – символ національної честі й військової доблесті»

Шановні студенти, викладачі нашого коледжу!


Запрошуємо вас приєднатися до нас у вшануванні великої події в історії нашої країни - Дня пам'яті Героїв Крут. Ця дата несе в собі важливий заряд патріотизму та національної гордості. Сьогодні ми хочемо нагадати всім про те, що Крути – це символ національної честі й військової доблесті.


У січні 1918 року молодь із різних куточків України об'єдналася на Крутах, де взяла участь у героїчній битві проти військ Більшовицької Росії. Молоді серця витримали вогні та відстояли свободу та незалежність нашої Батьківщини.


Сьогодні, коли ми вивчаємо та розвиваємося в зручних аудиторіях нашого коледжу, необхідно пам'ятати, що наша свобода та можливості, які ми маємо, були здобуті завдяки самовідданості та мужності тих, хто стояв на захисті нашої держави.


День пам'яті Героїв Крут – це час задуматися про наше майбутнє та відповідальність за благополуччя України. Нехай подвиг Героїв Крут буде для нас невичерпним джерелом натхнення та сили, а їхній приклад - запорукою національного єднання.


Герої Крут – це ті, хто взяв участь у визвольних змаганнях, захищаючи неньку Україну від ворогів. Їх відвага та жертовність нехай буде вічним натхненням для кожного з нас. Вони стали символами справжнього патріотизму, великої любові до рідної землі.


У нашому коледжі ми віримо в те, що знання про історію нашої країни – це не лише обов'язок, але й справжня гордість. Нехай кожен з нас пам'ятає подвиг Героїв Крут та несе в собі дух незламності та віри в майбутнє нашої незалежної України.


Нехай Герої Крут завжди будуть нашим прикладом відваги та самопожертви. 


Нехай пам'ять про Героїв Крут буде свічкою, що освітлює наш шлях, наповнюючи нас силами та рішучістю для подальших досягнень. Нехай цей день стане приводом для нас, щоб пам'ятати, шанувати і берегти нашу незалежність.

 

Вшановуймо Героїв Крут разом, навчаючись на їхньому прикладі та прагнучи до нових вершин для процвітання нашої країни!


Слава Героям Крут! Слава Україні!

Катерина ПРУХНІЦЬКА
Викладач циклової комісії викладачів фізичної культури,
фізичного виховання та захисту України,
куратор 11-ЮЖ групи

22 січня - ДЕНЬ СОБОРНОСТІ УКРАЇНИ

22.01.2024

Соборна мати Україна – одна на всіх, як оберіг

logo PDF.png

Презентація "День СОБОРНОСТІ"

Презентація "День СОБОРНОСТІ"

logo PPT.png

Щороку 22 січня в день проголошення Акта Злуки Української Народної Республіки та Західноукраїнської Народної Республіки Україна відзначає День Соборності. Офіційно це свято встановлене Указом Президента України «Про День Соборності України» від 13 листопада 2014 року № 871.

​

Акт Злуки став історичним об’єднанням українських земель в одній державі

Він увінчав соборницькі прагнення українців обох частин України – Наддніпрянщини та Наддністрянщини – щонайменше з середини XIX століття. Це – основоположна віха українського державотворення.

24 серпня 1991 року позачергова сесія Верховної Ради УРСР ухвалила Акт проголошення незалежності України. Його підтримали українці на Всеукраїнському референдумі 1 грудня 1991-го. Втім, історики цілком справедливо відзначають, що 24 серпня відбулося відновлення державної незалежності України. Вперше у XX столітті її проголосила Українська Центральна Рада 22 січня 1918 року IV Універсалом. А за рік, 22 січня 1919-го, на Софійському майдані в Києві відбулося об’єднання в одну державу Української Народної Республіки й Західноукраїнської Народної Республіки. 

Через невдачу Української революції 1917–1921 років державність зберегти не вдалося. Тому у XX столітті українці змушені були продовжувати боротьбу за неї, аж до відновлення незалежності в 1991-му.

​

Ключові тези

22 січня ми згадуємо дві рівнозначні за вагомістю події української історії: проголошення незалежності Української Народної Республіки й Акт Злуки українських земель. 

​

105 років тому – 22 січня 1918 року – Українська Народна Республіка проголосила незалежність і боролася за право бути «самостійною, ні від кого незалежною, вільною, суверенною державою українського народу». Цей факт руйнує твердження російської пропаганди, буцімто Української держави не існувало, її вигадали більшовики.

22 січня 1918 року вперше у XX столітті українці проголосили незалежність власної держави – Української Народної Республіки. 24 серпня 1991-го відбулося її відновлення.

Проголошення соборності УНР і ЗУНР 22 січня 1919 року – історичний акт об’єднання українських земель в одній державі, що увінчав соборницькі прагнення українців, розділених кордонами тогочасних імперій.

На початку ХХ століття після падіння імперій українці об’єдналися у власній державі. Сьогодні, через трохи більше століття після проголошення Акта Злуки, ми обʼєднані у відстоюванні своєї незалежності і держави. А після перемоги над російським агресором Україна відновить свою соборність.

Термін «соборність» має кілька значень. Це й об’єднання в одне державне ціле всіх земель, заселених певною нацією на суцільній території. І духовна консолідація всіх громадян держави, їх згуртованість, незалежно від національності. Соборність – це також територіальна цілісність держави. Тому звільнення від російського окупанта українських земель є нашою спільною метою.

Соборність невіддільна від державності, суверенітету й незалежності народу, які є фундаментом для побудови демократичної держави, запорукою виживання й існування нації.

​

Ідея соборності була й залишається базовою національною цінністю українців. А нині вона є передумовою успіху нашого спротиву зовнішній агресії. 

​

Сьогодні соборність для України означає деокупацію всіх територій, захоплених ворогом, відновлення єдності з Донеччиною, Луганщиною та Кримом.

​

Соборність передбачає не лише пам’ять про спільне минуле, а й потребує згуртованої співпраці заради майбутнього. Коли ми, люди з різних регіонів країни, разом працюємо, створюємо знакове й важливе, боремося з окупантами, відстоюємо свою свободу і волю заради власної держави.

​

Радянська та російська пропаганди завжди нав’язували переконання, що українці діляться на «східняків» і «западенців». Проте в сучасному спротиві російській агресії ми довели свою згуртованість і спільне прагнення жити у вільній державі, яка сама визначає своє майбутнє. Таким чином, антиукраїнська пропаганда зазнала краху.

Українська незалежність понад 100 років тому зазнала поразки через більшовицьку окупацію з використанням методів «гібридної війни»: невизнання своїх військ на території УНР, створення маріонеткових псевдореспублік, підтримку антиукраїнських рухів. Сьогодні Російська Федерація знову прагне знищити українську державність і окупувати нашу землю. Але нині ми монолітні в боротьбі проти ворога.

Нині Україна продовжує боротьбу за незалежність. Тому соборність залишається на порядку денному національних завдань. Цілісність держави буде цілковито відновлена тільки після того, як Україна звільнить усі території, захоплені ворогом. Соборність – мета Перемоги.

​

Історична довідка

22 січня 1918 року. Проголошення незалежності

Лютнева революція 1917 року призвела до ліквідації імперського режиму та встановлення Тимчасового уряду. Майже по всій Україні були ліквідовані органи царської адміністрації – тепер на місцях керували комісари.

Повалення самодержавства відкрило можливості для створення або активізації громадських організацій та політичних партій. У Києві, Полтаві, Харкові, Одесі, Чернігові й інших містах відбулися багатолюдні мітинги та демонстрації під синьо-жовтими прапорами. Осередком згуртування громадських і політичних сил стала Українська Центральна Рада, створена 17 березня 1917 року в Києві. Поступово вона перетворилася на всеукраїнський представницький орган, а згодом – парламент Української Народної Республіки.

23 червня того ж року Центральна Рада I Універсалом проголосила автономію України й закликала створювати українські органи влади на місцях, а 28 червня створила Генеральний Секретаріат, який по суті був першим українським урядом революційної доби.

Більшовицький Жовтневий переворот, повалення Тимчасового уряду, формування Ради народних комісарів несли загрозу для України. Це підштовхнуло Українську Центральну Раду до подальшого оформлення держави. 20 листопада 1917 року ІІІ Універсалом вона утворила Українську Народну Республіку.

У грудні Рада народних комісарів у Москві висунула ультиматум Центральній Раді: дозволити переміщення більшовицьких військ із фронту на Дон і відмовитися від утворення Українського фронту. Українці відхилили вимоги та звинуватили Петроград у розпалюванні ворожнечі. Раднарком своєю чергою оголосив Центральну Раду «в стані відкритої війни проти Радянської влади в Росії і на Україні». 7 січня 1918 року більшовики розпочали військове вторгнення в Україну. На середину січня вони встановили контроль майже на всьому Лівобережжі. Готувалися виступати на Київ.

​

Бойові дії спонукали Центральну Раду остаточно відмежуватися від Росії. Під час засідання українського уряду 8 січня 1918 року Микита Шаповал заявив: «Раз армії нема, а треба боронити Україну, то єдиний вихід – проголошення незалежної України, що дасть можливість стати твердо на міжнародній арені і приступити до організації нової фізичної сили».

​

22 січня 1918 року Центральна Рада проголосила незалежність УНР IV Універсалом. Це стало логічним етапом визвольного руху доби Української революції. Документ містив чотири головні положення:

  1. Проголошення самостійності Української Народної Республіки.

  2. Доручення Раді Народних Міністрів укласти мир із Центральними державами.

  3. Оповіщення оборонної війни з більшовицькою Росією.

  4. Декларування основ внутрішнього соціально-економічного будівництва й окреслення заходів для припинення війни з Центральними державами.

​

Так уперше в XX столітті Україна проголосила незалежність. Постала держава, яка протягом трьох наступних років не припиняла боротьби за власне існування. Українцям вдалося утвердити державні кордони, мову, гроші, символіку (герб, гімн і прапор), збудувати національне боєздатне військо, добитися визнання світової спільноти.

​

22 січня 1919 року. Акт Злуки

Об’єднання двох українських республік – УНР і ЗУНР – почалося невдовзі після встановлення української влади у Східній Галичині та ще до того, як Директорія УНР переможно увійшла до Києва. 1 грудня 1918 року на залізничній станції у Фастові представники ЗУНР і Директорії підписали «Передвступний договір» (попередній). Статті угоди констатували непохитний намір ЗУНР «злитися в найкоротшім часі в одну велику державу з Українською Народною Республікою». Зі свого боку УНР проголошувала, що вона дає згоду «прийняти всю територію й населення Західно-Української Народньої Республіки як складову частину державної цілості в Українську Народну Республіку». Для урочистого проголошення цієї Ухвали та завершення юридичного оформлення об’єднання двох республік до Києва було відряджено представницьку делегацію на чолі з віцепрезидентом УНРади (Української Національної Ради ЗУНР) Левом Бачинським. 

22 січня 1919 року, в першу річницю проголошення незалежності УНР, в Києві на Софійській площі відбулися урочисті збори. На них проголосили Універсал Директорії Української Народної Республіки про злуку із Західноукраїнською Народною Республікою. У зачитаному на зборах «Універсалі соборності», зокрема, відзначалося: 

«Однині воєдино зливаються століттями одірвані одна від одної частини єдиної України – Західноукраїнська Народна Республіка (Галичина, Буковина, Угорська Русь) і Наддніпрянська Велика Україна. Здійснились віковічні мрії, якими жили і за які умирали кращі сини України. Однині є єдина незалежна Українська Народна Республіка». 

​

Наступного дня, 23 січня 1919 року, в приміщенні київського Оперного театру (сучасна Національна опера України) Трудовий Конгрес України ратифікував документ – надав йому законного юридичного характеру. Президента УНРади Євгена Петрушевича незабаром обрали до складу Директорії. ЗУНР після об’єднання з УНР змінила назву на Західна область Української Народної Республіки. Розпочалася активна співпраця між двома державними утвореннями в економічній, військовій та культурній сферах. 

Ідея соборності охопила українців у найвіддаленіших куточках. Відголосом історичного руху до Злуки на Закарпатті стали Всенародні збори у Хусті 21 січня 1919 року, які постановили об’єднати Карпатську Україну з Українською Народною Республікою зі столицею в Києві. В умовах перманентної боротьби за свободу та незалежність надзвичайно багато важило братерство по зброї українців із різних регіонів. 

Вершиною співпраці та консолідації зусиль став спільний похід українських армій на Київ у серпні 1919 року. Однак через низку причин об’єднання УНР і ЗУНР в одну державу не було доведене до завершення. Продовжували існувати два уряди, дві армії. Республіки фактично перебували у конфедеративних відносинах. Відмінні геополітичні інтереси та цілі, зрештою, призвели до розвалу соборного фронту Української революції пізньої осені 1919 року. Проте Акт Злуки став символом і легендою для наступних поколінь борців за Україну. 

​

Після проголошення об’єднання УНР і ЗУНР 22 січня 1919 року ідея цілісності української нації в українській політичній думці вже ніколи не ставилася під сумнів. Упродовж багатьох десятиліть Акт залишався символом віри, ідейним імперативом боротьби за незалежну, соборну державу.

​

Потримай Н.С.,
викладач кафедри педагогіки, психології та
фахових методик, куратор 41-Ю групи

ДСУ.jpg

27.11.2023

01.jpg

Пам'ятаємо! Єднаємося! Переможемо!

до 90-х роковин Голодомору

1932–1933 років

Матеріал підготували

Харитонова Ірина Вікторівна

куратор 11-Ш групи,

здобувачі освіти 11-Ш групи

   Щороку в четверту суботу листопада Україна вшановує пам’ять жертв Голодомору 1932–1933 років і масових штучних голодів 1921–1923 і 1946–1947 років. У 2023-му День пам’яті жертв голодоморів припадає на 25 листопада. Долучіться в цей день о 16.00 до Загальнонаціональної хвилини мовчання. Згадайте про мільйони людських життів, які Україна втратила внаслідок Голодомору і масових штучних голодів. Цього року ми вдруге вшановуватимемо жертв сталінського геноциду в умовах повномасштабної війни, яка супроводжується геноцидними діями Росії проти українців. Трагічні події та злочини, які розгортаються на наших очах, демонструють: жива пам’ять надзвичайно важлива; ті, хто чинить злочини проти людства, мають бути засуджені світовою спільнотою, а жертви – вшановані.

   Закликаємо також людей по всьому світу засвітити вогник у домівці як вияв скорботи за загиблими, віри в перемогу України й готовності докласти зусиль, щоб геноциди не повторювалися.

02.jpg

    У 1932–1933 роках комуністичний тоталітарний режим вчинив злочин геноциду проти Українського народу. Сьогодні його спадкоємець – рашистський режим прагне знову вчинити на українській землі геноцид. Голодомор здійснило керівництво ВКП(б) та уряд СРСР у 1932–1933 роках шляхом організації штучного масового голоду, що спричинив загибель мільйонів українців у сільській місцевості на території Української СРР та Кубані, де переважну більшість населення становили українці. Україна внаслідок геноциду 1932–1933 років, масових штучних голодів 1921–1923 та 1946–1947 років втратила мільйони людських життів. У 2006 році Законом України Голодомор 1932–1933 років визнаний геноцидом Українського народу. Метою злочину було знищення українського народу як національної групи. Комуністичний тоталітарний режим через насильницьке вилучення продовольства, блокаду сіл і цілих районів, заборону виїзду за межі охопленої голодом України, згортання сільської торгівлі, репресій проти незгодних створив для українців умови, не сумісні із життям. Тобто розрахунок був на фізичне знищення нашої нації. Через 90 років після Голодомору-геноциду росіяни знову застосовують проти українців методи геноциду, щоб знищити нашу ідентичність, культуру, мову – знищити українську націю як таку. Для цього окупанти масово вбивають і депортують українців, руйнують міста. І в 1932–1933 роках, і нині Росія намагається зламати волю українців до спротиву, кидає проти нас весь свій терористичний арсенал. Сталін у XX столітті та Путін у XXI зробили вибір на користь геноцидів, бо інші методи упокорення українського народу не спрацювали. Сталін для організації геноциду вдався до тотальної конфіскації харчів, блокади, посилення терору. Путін застосовував повномасштабне військове вторгнення. За ним як складові геноцидної політики почалися терор, масові вбивства, умисні напади на укриття, шляхи евакуації та гуманітарні коридори, бомбардування житлових районів, сексуальне насильство, воєнні облоги, депортації (насильницьке переміщення українців, зокрема дітей). Інформаційні кампанії періоду Голодомору та нинішньої російської агресії дуже схожі. І тоді, і тепер Росія розвернула масштабні дезінформаційні та пропагандистські кампанії для підготовки російської аудиторії до скоєння чи схвалення звірств, а також приховування злочинів. Як тоді, так і нині Росія розраховує на атмосферу байдужості на заході, силу страху перед своєю міццю та намагається створити паралельну штучну інформаційну реальність, далеку від дійсності. Та сьогодні весь цивілізований світ допомагає Україні, а ми, українці, маємо власну державу, Збройні сили, згуртовані та всі разом працюємо на перемогу. І завдяки цьому успішно протистоїмо путінському геноциду. Пам’ятаючи про злочини комуністичного тоталітарного режиму, сьогодні ми всі сили спрямовуємо на підтримку наших захисників. В умовах нинішньої російської агресії наша пам’ять про Голодомор 1932– 1933 років є чинником суспільної мобілізації українців і світової спільноти для протидії агресору. Станом на жовтень 2023 року визнали Голодомор 1932–1933 в Україні актом геноциду парламенти 28 держав. Відтак вшанування пам’яті жертв Голодомору проходить під гаслом «Пам’ятаємо. Єднаємося. Переможемо!». Водночас пам’ять про використання тодішнім кремлівським режимом у 1932–1933 роках голоду як інструменту здійснення злочину геноциду проти українців повинна слугувати засторогою для недопущення виникнення голоду будь-де на планеті, засторогою недопущення провокування і використання продовольчої кризи нинішнім кремлівським агресором для досягнення своїх цілей.

​

Історична довідка

Чому українців вбивали голодом?

   Після Жовтневого перевороту впродовж 1917–1921 років на більшій частині території колишньої Російської імперії владу захопили комуністи. Вони шляхом прямої окупації знищили демократичну Українську Народну Республіку, проголошену 1917 року. Досвід важкої боротьби із українськими рухом змусив комуністичний режим для зміцнення свого становища в Україні піти на створення у 1919–1920 роках квазідержави УСРР зі столицею у Харкові та певні поступки українському національному рухові. Україна в 1920-х роках переживала культурний ренесанс європейського зразка. Під гаслом “Геть від Москви!” тут формувалися самобутні, відмінні від російських, культурні традиції, орієнтовані на Європу. Створювалася національна система освіти, обґрунтовувалася економічна концепція України як автономного економічного організму. Проте до кінця цього періоду в СРСР був встановлений тоталітарний комуністичний режим із суворою суспільною ієрархією. Будь-який прояв незгоди або нонконформізму (як індивідуального, так і малих і великих груп людей за професійною, національною, релігійною, партійною ознаками) негайно жорстоко карався та придушувався. Українська нація, яка була другою за чисельністю в СРСР, мала величезний культурно-історичний спадок, власні славетні традиції державотворення, досвід національно-визвольної боротьби. Широкі кола інтелектуалів та економічно самостійне селянство не сприймали політики комуністичного керівництва. Тому за мету було поставлено знищення українців як політичної нації, що могла поставити питання про створення незалежної держави. Для досягнення цієї мети був обраний жахливий інструмент – вбивство голодом.

Як?

   Механізм, який призвів до Голодомору, був приведений у дію із Москви тодішніми лідерами комуністичної партії. У січні 1928 року режим запровадив насильницькі хлібозаготівлі. У фермерів держава примусово забирала більшу частину, або й все вирощене зерно за значно заниженими цінами. Одночасно розпочалась “ліквідація” найзаможніших господарств. У 1930 році колективізація викликає масові протести і повстання. Впродовж року в Україні відбулося понад чотири тисячі масових протестних виступів за участю більше мільйона селян. Однак, не зважаючи на це, до жовтня 1931 року колективізованими, тобто, фактично державними, стали 68 % селянських господарств та 72 % орної землі. Загалом в Україні було “розкуркулено” понад 352 тисячі господарств. Результатом цього, а також внаслідок неефективного колгоспного господарювання став голод, через який весною 1932 року померло кілька сотень тисяч українців. Але Україна все одно залишалася центром спротиву тоталітарному режиму. На перші сім місяців 1932-го на Україну припадає 56 % від усіх антивладних виступів у Радянському Союзі. Улітку 1932 року через наростання спротиву Сталін із оточенням прийняв рішення про організацію в Україні штучного голоду, щоб не “втратити Україну”. Шляхом знищення частини населення.

​

Реалізація плану з організації штучного голоду

04.PNG
05.PNG

   Під час голоду тоталітарна влада не лише не припинила примусове відбирання їжі, а й відхилила допомогу з-за кордону та кинула всі сили на ізоляцію голодуючих районів. Армія, загони НКВД оточили українські міста та залізничні станції, бо селяни втечею намагалися врятуватися від голодної смерті. Мешканцям сіл забороняли виїжджати в інші регіони СРСР. Хліб вилучався, продавався до інших країн за валюту, яку спрямовували на закупівлю верстатів та іншого обладнання для промислових підприємств. До чого це призвело? Саме за цей менш ніж календарний рік (1932–1933) в Україні загинули мільйони людей. На жаль, страшні обставини злочину та свідома заборона ведення статистки смертності унеможливлюють встановлення точної кількості загиблих невинних людей і вичерпного поіменного списку жертв. Жахом Голодомору була надзвичайно велика смертність серед дітей. У багатьох районах України у вересні 1933 року за шкільні парти не сіли близько двох третин учнів. Ученими Інституту демографії та соціальних досліджень НАН України імені М.Птухи для Гарвардського університету створена карта втрат УСРР у Голодоморі. За даними вчених, найбільше постраждали лісостепові регіони України із давніми козацькими традиціями – Полтавщина, Черкащина, Кіровоградщина, Київщина. У цих регіонах в окремих районах упродовж 1933 року вимерло понад половини населення. Смертність перевищувала середній рівень у 8– 9 і більше разів. У нинішніх Вінницькій, Одеській, Дніпропетровській областях рівень смертності був вищий у 5-6 разів, у Донецькій і Луганській області – у 3–4 рази.

   Голод на довгі десятиліття порушив природний генетичний фонд, призвів до морально-психологічних змін у свідомості нації. Наслідком злочину геноциду також стало руйнування традиційного українського устрою життя. Українцям як етносу було завдано смертельної рани. 1933 рік став для України часом національної катастрофи, наслідки якої відчуваємо і понині. Подолання інформаційної блокади Радянська влада злочинно замовчувала факт голоду. Жодної офіційної згадки про цю жахливу трагедію не було зроблено. Офіційно голоду не було. Навіть такого слова в офіційних документах не вживалося. Масові смертність і опухання у владних документах називали – “продовольчими труднощами”. Сільрадам наказали при реєстрації смерті не вказувати її причину. Більше того, в 1934 році надійшло розпорядження: всі книги ЗАГС про реєстрацію смертей за 1932–1933 роки вислати в спеціальні частини (де більшість із них було знищено). Керівництво СРСР свідомо дезорієнтувало світову громадськість. У січні 1933 року Нарком закордонних справ СРСР М.Литвинов зробив спеціальну заяву про відсутність голоду в країні. Режим відмовився від зовнішньої допомоги. Тим не менш, деякі західні журналісти, які побували за залізною завісою тоталітаризму, публікували репортажі про злочин, доносили світові про те, що там діється насправді. Британський журналіст Малколм Маґґерідж у березні 1933-го здійснив поїздку в Україну й передав статті до “The Manchester Guardian”. Тоді ж репортажі британського журналіста Ґарета Джоунза про Голодомор в Україні виходили у Великій Британії, США, Німеччині. Публікації з’являлися також у французькій, австрійській, польській, бельгійській пресі. Так, у Бельгії упродовж 4 місяців до вересня 1933 року в 17 виданнях опублікували біля 50 статей і повідомлень про ситуацію в Україні. Населення Західної України, яка на той час перебувала у складі Польщі, не залишилося байдужим до горя українців по той бік Збруча. Одним із найпотужніших був голос митрополита Української греко-католицької церкви Андрея Шептицького. 24 липня 1933 року він проголосив відозву “Україна в передсмертних судорогах”. Наступного дня 35 громадських організацій і партій у Львові об’єдналися в Український громадський комітет рятунку України, який став координатором допомоги жертвам і поширення інформації про цей злочин. 29 вересня 1933 року завдяки зусиллям українських діячів на засідання Ради Ліги Націй її президент Йоган Людвіґ Мовінкель (прем’єр-міністр Норвегії) ініціював обговорення голоду у радянській Україні. Рада передала це питання до Міжнародного товариства Червоного Хреста. Але Москва відкинула пропоновану допомогу голодуючим людям. У жовтні 1933 року в австрійській столиці Відні за ініціативою кардинала Теодора Інніцера створено спеціальний комітет для надання допомоги жителям радянської України. У 1934 роціз’являються перші книги, в яких розкриваються теми Голодомору в Україні. Американський журналіст та історик Вільям Генрі Чемберлин, який зумів відвідати Україну у жовтні 1933-го, наступного року оприлюднив факти про Голодомор у книзі “Залізна доба Росії”. У 1934 році було видано і перший художній твір про Голодомор в Україні – роман “Марія” українського письменника Уласа Самчука. Після Другої світової війни в Європі та Північній Америці опубліковано перші спогади, мемуари та наукові дослідження про Голодомор. Українці, які його пережили й після війни опинилися у країнах вільного світу, разом із західними, зокрема американськими вченими, громадськими та політичними діячами збирали свідчення, вшановували пам’ять жертв, проводили наукові дослідження, видавали матеріали. 1953 року американський юрист Рафаель Лемкін, який запровадив у світову правову термінологію термін “геноцид”, охарактеризував Голодомор як “класичний приклад геноциду”. Визначальними ж у збереженні пам’яті про Голодомор стали заходи із відзначення його 50-х роковин 1983-го, передусім у США та Канаді, що набули міжнародного розголосу. Тоді ж у канадському місті Едмонтоні спорудили перший пам'ятник жертвам Голодомору. 1984 року Конгрес США створив спеціальну Комісію з розслідування штучного голоду в Україні у складі двох сенаторів та чотирьох осіб від Палати представників. Виконавчим директором Комісії став американський історик Джеймс Мейс. Комісія дійшла такого висновку, що Сталін та його оточення вчинили акт геноциду проти українського народу. Цей звіт комісії схвалив Конгрес США 1988-го. Того ж року за ініціативою Світового Конгресу Вільних Українців створено Міжнародну комісію юристів, яка мала дослідити свідчення про Голодомор 1932-1933 років, його причини, наслідки й винуватців. Комісія дійшла висновку, що Голодомор був актом геноциду. Під впливом викриттів СРСР врешті-решт змушений був визнати факт голоду 1932–1933 років. У 1993-му вперше на державному рівні відзначені його роковини – через 60 років після трагедії. 1998 року Указом Президента України встановлено День пам’яті жертв Голодомору – щороку в четверту суботу листопада. Цього дня українці, як тільки смеркне, запалюють у вікнах свічки – на пам’ять про всіх убитих голодом. 2006 року Верховна Рада України ухвалила Закон про визнання Голодомору геноцидом українського народу. А в листопаді 2008-го в Києві споруджено Національний меморіал жертв Голодомору. 2009 року Служба безпеки України порушила кримінальну справу щодо голоду в Україні за ознаками злочину геноциду. У січні 2010-го Апеляційний суд міста Києва ухвалив, що в 1932–1933 роках в Україні Сталін і його поплічники вчинили злочин геноциду. Сьогодні дані соціологічних досліджень свідчать, що, понад 80 % українців підтримують цю позицію. Визнання іноземними державами та міжнародними організаціями Голодомору 1932-1933 років – геноциду Українського народу На жовтень 2023-го Голодомор 1932–1933 років в Україні визнали актом геноциду на державному рівні (крім України) парламенти 28 держав (в хронологічному порядку): Естонії (Заява Рійґікоґу (Парламенту) від 20.10.1993), Австралії (політичні заяви Сенату (2003, 2012, 2017, 2020 рр.) та Палати представників (2008, 2018 рр.), Канади (резолюція Сенату від 20.06.2003 та Акт Палати громад від 28.05.2008), Угорщини (постанова Державних Зборів від 26.11.2003), Литви (Заява Сейму від 24.11.2005), Грузії (Заява Парламенту від 20.12.2005), Польщі (постанови Сенату від 16.03.2006 та Сейму і від 06.12.2006), Перу (резолюція Конгресу від 21.06.2007), Парагваю (Декларація Сенату від 25.10.2007), Еквадору (резолюція Національного Конгресу від 30.10.2007), Колумбії (резолюція Палати представників Конгресу від 10.12.2007), Мексики (постанова Палати депутатів Національного Конгресу від 19.02.2008), Латвії (Декларація Сейму від 13.03.2008), Португалії (резолюція Асамблеї Республіки Португалія від 03.03.2017), США (Резолюція Сенату США від 04.10.2018), Чехії (постанови Палати депутатів від 06.04.2022, Сенату від 14.12.2022), Молдови (Декларація Парламенту Молдови від 22.11.2022), Ірландії (резолюція Сенату від 24.11.2022), Німеччини (резолюція Бундестагу від 30.11.2022), Болгарії (рішення Народних зборів від 01.02.2023), Бельгії (резолюція Палати представників від 09.03.2023), Ісландії (резолюція Парламенту Ісландії (Альтингу) від 23.03.2023), Франції (резолюція Нижньої палати від 28.03.2023), Словенії (Декларація Державних Зборів від 23.05.2023), Люксембургу (резолюція Палати депутатів від 13.06.2023), Словаччини (Постанова Національної Ради від 20.06.2023), Хорватії (Декларація Хорватського сабору від 28.06.2023, Нідерландів (резолюція Палати представників від 07.07.2023), Чилі (резолюція Палати депутатів 21.12.2022, політична заява Сенату 09.08.2023). Країни, в яких рішення наразі прийнято однією палатою парламенту і очікуються рішення другої палати: Бразилія (законопроєкт Сенату від 26.04.2022), Велика Британія (рішення Палати громад від 25.05.2023), Італія (резолюція Сенату від 26.07.2023). Ватикан назвав Голодомор 1932–1933 років геноцидом (серед інших геноцидів XX столітті) в «Компендіумі соціальної доктрини Церкви», опублікованому 02.04.2004. Також Голодомор визнали геноцидом міжнародні організації, а саме Балтійська Асамблея (дорадчий орган зі співробітництва між парламентами Естонії, Латвії та Литви) у заяві від 24 листопада 2007 р., Європарламент у резолюції від 15 грудня 2022 р. та Парламентська асамблея Ради Європи 12.10.2023 ухвалила відповідну резолюцію. Всеукраїнська акція “Запали свічку” В Україні є давній звичай – у пам’ять про померлу людину запалюють свічку. І щороку в Україні у четверту суботу листопада на вшанування тих, хто помер з голоду, запалюють свічки. Цього року 25 листопада о 16-й годині Україна схилить голови у загальнонаціональній хвилині мовчання. Опісля біля могил, меморіалів і пам’ятників жертвам Голодомору 1932–1933 років, на центральних площах і вулицях міст і сіл України, на підвіконнях осель українці запалюють свічки і лампадки. О 16.00 прийдіть до меморіалу, пам’ятника чи хреста пам’яті жертв голодоморів у вашому місті чи селі, щоби вшанувати пам’ять убитих голодом. А із настанням темряви запаліть і поставте свічку на підвіконня так, щоб її було видно знадвору. Цей вогник символізуватиме нашу скорботу і пам’ять про мільйони загублених життів наших співвітчизників, нашу віру у майбутнє.

03.jpg

20.11.2023

ДЕНЬ ГІДНОСТІ ТА СВОБОДИ

logo PDF.png

Презентація "День гідності та свободи"

1.png

   Нині, коли на нашу землю прийшли рашистські орди і весь народ став на захист Батьківщини, особливого значення набули такі поняття, як «гідність» та «свобода». Саме за них ми воюємо і не віддамо ворогові ні клаптика нашої території. Самі ці ідеї охоплюють серця нашого мужнього, гордого та незламного народу.

    21 листопада в Україні відзначається День Гідності та Свободи. Це свято встановлене згідно з указом Президента на честь початку в цей день Помаранчевої революції 2004 р. та Революції Гідності 2013 р.

   Акції протесту, відомі пересічному українцю під назвою «Помаранчева революція», почалися у відповідь на грубі порушення під час виборчого процесу та фальсифікацію результатів президентських виборів у листопаді 2004-го року. Саме 21-го листопада ЦВК оголосила попередні результати 2-го туру голосування, згідно з якими переможцем перегонів став Віктор Янукович.

   Українське суспільство було невдоволене та обурене масовими фальсифікаціями та бажанням обманом захопити владу, що здійснювалися провладними силами. Прибічники Віктора Ющенка – кандидата від опозиції – почали виходити на мітинги.

   Протести проходили одночасно по всіх містах України. Найбільший мітинг відбувся в столиці, на Майдані Незалежності. Акції мали виключно мирний характер та дозволили домогтися повторного туру голосування, що призвів до перемоги Віктора Ющенка.

    Рік по тому на честь цих подій новообраним президентом було оголошено свято під гучною назвою «День свободи».

   Проте воно проіснувало недовго та було скасоване через 6 років наступним президентом – Віктором Януковичем. Зроблено це було під приводом об’єднати свято з «Днем Соборності України», що святкувався 22 січня.

   Рівно через 9 років після Помаранчевої революції Майдан Незалежності у Києві знову заполонили десятки тисяч протестувальників. Цього разу невдоволення громадян було зумовлено діями Кабінету Міністрів України, а саме тим, що уряд Азарова несподівано зупинив підготовку до підписання Угоди про асоціацію з ЄС, яка анонсувалася протягом усього року.

    21-го листопада на центральній вулиці Києва почали виходити протестувальники, що підтримували курс євроінтеграції. За кілька днів невелика акція переросла в багатотисячний мітинг. А 24 листопада на вулиці Києва вийшли десятки тисяч людей. 29 листопада на Майдані Незалежності активісти почали вимагати розпуск уряду та проведення дострокових виборів до Верховної Ради. У відповідь на це влада застосувала силу. Така поведінка викликала ще більше обурення громадян. Адже на ваги встали принципи демократії, на зміну яким намагалися насадити авторитаризм, зневагу, свавілля та репресії.

   Протести заполонили всі обласні центри країни та вимагали негайної відставки чинного Президента та уряду. Майже всю зиму 2013-14 року протестувальники не покидали Майдан та не здавали своїх позицій навіть попри намагання влади силою придушити протести. Однак 18, 19 та 20 лютого 2014 року назавжди позначились в українському календарі кривавими подіями. Внаслідок сутичок в урядовому кварталі, пожежі в Будинку профспілок у Києві та снайперських пострілів загинули десятки євромайданівців, які пізніше були проголошені Небесною сотнею.

  Громадяни України вкотре довели, що здатні на захист своїх прав, свобод та європейського вибору, навіть ціною свого життя. В листопаді 2017 року був встановлений пам’ятник, який об’єднав в собі дві битви українського народу за свободу, гідність та справедливість.

   Отож, День Гідності та Свободи — наше національне свято, яке має величезне значення для кожного українця. Його мета — затвердити прагнення громадян України до демократії, справедливості, свободи, руху до європейської спільноти, з якого ми вже не звернемо.

   Бережімо пам’ять про подвиги наших Героїв, шануймо їх незламну силу волі, мужність та відвагу!

Матеріал підготувала

Альона РОМАНЮК,

викладач кафедри мистецьких дисциплін, куратор 31-ОМ групи

​

ДЕРЖАВА НА ЗАХИСТІ ЖИТТЯ І ГІДНОСТІ ЛЮДИНИ

13.11.2023

1012201st.jpg
logo PDF.png

Матеріал до виховної
"ДЕРЖАВА НА ЗАХИСТІ ЖИТТЯ І ГІДНОСТІ ЛЮДИНИ"

logo PDF.png

Презентація "Людська гідність і права людини. Еволюція прав людини"

Матеріал підготували

Лариса ШВІЕЦЬ,

викладач кафедри соціально-економічних дисциплін, куратор 2-БЮ(4) групи

​

logo PDF.png

Година куратора 

до Дня української писемності та мови

23.10.2023

2.jpg

Матеріал підготували

Пантелюк Людмила Василівна

куратор 2-БДШ групи,

здобувачі освіти 2-БДШ групи

Матеріал до виховної
"До Дня української писемності та мови"

Година куратора 

до Міжнародного дня боротьби за ліквідацію насильства

23.10.2023

logo PDF.png

Матеріал до виховної
"Ми проти насильства!"

Матеріал підготував

Нечитайло Петро Антонович, 

куратор 41-ОМ групи

logo PDF.png

Торгівля людьми – сучасний прояв рабства

68.jpg

16.10.2023

Година куратора групи до Європейського дня боротьби

з торгівлею людьми
«Торгівля людьми.

Розпізнай небезпеку вчасно»

Статистика щодо ризиків, пов’язаних з торгівлею людьми

За період з 2019 року по 2023 рік майже 49 тисяч українців зазнали ризику, пов’язаного із торгівлею людьми.

Результати національного дослідження проведеного з метою з’ясування вразливості українців, в умовах війни в Україні, до ситуацій торгівлі людьми доводять наступне, 29% українців готові прийняти ризиковану пропозицію роботи за кордоном або в іншому населеному пункті, при цьому 27% респондентів погодились би прийняти одну з ризикованих пропозицій щодо роботи за кордоном, зокрема:

  • 17% готові працювати без офіційного оформлення трудових відносин;

  • 13% за кордоном та 9% в Україні готові працювати без змоги вільно залишити робоче місце та у замкнених на час роботи приміщеннях;

  • 2% за кордоном та 2% в Україні готові добровільно віддати роботодавцю мобільний телефон, iншi особисті речі на перiод працевлаштування;

  • 1% за кордоном та 3% в Україні віддали би роботодавцю свій паспорт на весь термін виконання робіт без офіційного оформлення трудових відносин.

Торгівля людьми – це злочин, жертвами якого можуть виявитися чоловіки, жінки, діти як з метою примусової праці, так і сексуальної експлуатації. За даними Міжнародної організації праці, 21 мільйон людей у всьому світі є жертвами примусової праці. Якщо ви стали жертвою торгівлі людьми, намагайтеся всіма можливими способами будь-кому повідомити про це, аби отримати належну допомогу. Не мовчіть, телефонуйте:

Національна безкоштовна гаряча лінія з питань протидії торгівлі людьми та консультування мігрантів : 527 – з мобільного, 0800-505-501

Державна гаряча лінія з питань протидії торгівлі людьми: 15-47

Національна поліція України: 102, чат-бот «Залишайся в безпеці»: https://t.me/stay_in_safe_ua_bot.

images.jfif

18.09.2023

МІЖНАРОДНИЙ СТУДЕНТСЬКИЙ СПОРТИВНИЙ РУХ –

ВАЖЛИВА СКЛАДОВА МІЖНАРОДНОГО СПОРТУ

logo PDF.png

Зародження й розвиток студентського спорту

22.06.jpg

22.06.2023

22 червня – День скорботи та вшанування пам’яті жертв війни (1939–1945 рр.) в Україні

Матеріал підготував Валерій Восколуп,

куратор 2-БМОМ групи

   Щороку 22 червня наш народ вшановує світлу пам'ять мільйонів українців, життя яких обірвала Друга світова війна. Горем і болем вона увірвалась в кожну українську домівку, кривавою лінією пройшла через кожне серце, кожну долю.

  Друга світова війна (01.09.1939–02.09.1945) – найкривавіший глобальний конфлікт, у ході якого загинуло, за різними оцінками, від 50 до 85 мільйонів людей. Саме як страшну трагедію її пам'ятають і згадують в усьому світі. Упродовж 21 місяця цієї війни СРСР та Третій Рейх виступали як союзники, а від 22.06.1941р. вступили у військову конфронтацію, що увійшла в історію як німецько-радянська, або, у радянській історіографії, Велика Вітчизняна війна 1941–1945 років. Цей конфлікт не є тотожним поняттю Другої світової війни. Війна між СРСР і Німеччиною та її союзниками була складовою більш широкого за хронологією і географією глобального конфлікту, про що раніше дуже часто забувала згадувати радянська історіографія, а тепер – російська пропаганда.

   Для України Друга світова війна – національна трагедія, під час якої українці, позбавлені власної державності, змушені були воювати за чужі імперські інтереси і часом вбивати інших українців. У розгромі нацизму брали участь українські солдати в лавах Радянської армії (понад 6 млн), вояки УПА (понад 100 тис.). Друга світова війна для України не обмежувалася лише бойовими діями та окупацією її сучасної території, а й включала участь українців у бойових діях на всіх воєнних театрах. Українці і вихідці з України перебували у військових з'єднаннях інших держав: Польщі (120 тис. у 1939 р.), США (до 80 тис. у 1945 р.), Канади (до 45 тис. у 1945 р.), Франції (до 5 тис. у 1940 році). З різних причин українці воювали і по інший бік: у військах Німеччини (від 600 осіб у 1939 році до 250 тис. у 1941–1945 рр.), Румунії (24 тис.), Угорщини (до 20 тис.), Словаччини (до 2 тис.), Хорватії (1,5 тис.).

   За даними українських істориків, прямі людські втрати України у Другій світовій війні становлять 8–10 млн осіб, загальні демографічні – понад 13 млн, економічні – 285 млн тогочасних рублів. За кілька місяців бойових дій територія України була повністю завойована. Мільйони людей опинилися в окупації, надалі з тавром "зрадників" прийнявши на себе тягар лихоліття, поки країна збиралася із силами.

   Наш обов’язок – зберегти пам'ять про тих, хто відстояв перемогу в тій жахливій війні, тих, хто став жертвою нацизму.

 

    Сьогодні, потерпаючи від кривавої військової російської агресії, ми особливо гостро усвідомлюємо ціну свободи, миру та безпеки. Кращі сини і доньки українського народу знову, зі зброєю в руках, захищають наші кордони, нашу свободу, наш власний демократичний вибір.

    Вічна пам'ять загиблим. Честь і слава живим героям!

За матеріалами інтернет-ресурсів

08.05.2023

Інформаційні матеріали до Дня пам’яті та примирення 8 травня

Законом України «Про увічнення перемоги над нацизмом у Другій світовій війні 1939–1945 років» встановлено День пам’яті та примирення, який відзначається щороку 8 травня з метою вшанування пам’яті всіх жертв Другої світової війни 1939–1945 років.

Запроваджуючи цю пам’ятну дату, Україна прагнула доєднатися до європейської традиції відзначення перемоги у Другій світовій війні, пошанування всіх борців із нацизмом та жертв війни. А також – нагадати, що війна розпочалася внаслідок домовленостей між двома тоталітарними режимами: націонал-соціалістичним (нацистським) у Німеччині й комуністичним в СРСР. У 1939–1945 роках обидва тоталітарні режими вчинили на українській землі численні злочини проти людяності, воєнні злочини та злочини геноциду, внаслідок чого український, єврейський, кримськотатарський та інші народи, що жили в межах території сучасної України, зазнали величезних втрат.

Цього року Україна вдруге відзначає День пам’яті та примирення в умовах повномасштабної збройної агресії Росії. Сучасна війна також супроводжується жахливими воєнними злочинами з боку російської армії та політично-військового керівництва РФ.

Український інститут національної пам’яті пропонує надалі дотримуватися європейського підходу в меморіалізації подій, героїв і жертв Другої світової та сучасної російсько-української воєн.

З 2014 року символом памʼяті про Другу світову війну в Україні, як і в Європі, є мак памʼяті. Заохочуємо використовувати його під час публічних заходів та у тематичних матеріалах (як виготовити мак самостійно, дивіться у відеоінструкції та схемі).

Ключові повідомлення

Цього року 8 травня, в День пам’яті та примирення, Україна вшановуватиме пам’ять кожного, хто боровся з нацизмом, та всіх жертв Другої світової війни.

Надзвичайно важливо згадувати та вшановувати подвиг тих, хто боровся з нацизмом і переміг його. Не менше заслуговують на увагу та пам’ять і жертви війни: остарбайтери, діти війни, цивільні, які постраждали від бойових дій та окупації їхніх міст і сіл. Війна – це не лише танки, гармати й масштабні бої. Це – долі, мільйони маленьких і великих людських бід, які тривали роками.

Українці на боці антигітлерівської коаліції зробили значний внесок у перемогу над нацизмом та союзниками гітлерівської Німеччини. Ціна цього внеску – надзвичайні втрати впродовж 1939–1945 років серед українців та інших народів, які жили на території України. Тоді загинуло понад вісім мільйонів осіб. Тому ми добре знаємо ціну війни.

Друга світова стала можливою через змову антигуманних режимів – нацистського і радянського. Спадкоємицею останнього нині є Російська Федерація. Вона прагне привласнити перемогу над нацизмом, щоб маніпулювати й власними громадянами, і міжнародною спільнотою. Ми наголошуємо – жодна країна не може претендувати на виняткову роль у перемозі над нацизмом. Перемога – результат титанічних зусиль десятків держав і сотень народів. Так само неприпустимими є спроби прикриватися моральним авторитетом переможця для агресивної політики, кульмінацією якої стало злочинне повномасштабне вторгнення Російської Федерації в Україну 24 лютого 2022 року.

У Російській Федерації відзначення перемоги над нацизмом поступово перетворювалося на культ, а потім і взагалі на потворне явище «побєдобєсія», метою якого є пропаганда війни, вивищення над іншими народами, привласнення собі статусу «головного переможця», виправдання агресивної ідеологічної мобілізації громадян, а також плекання безвідповідального та безпідставного реваншизму. Саме через це Україна з часів Революції гідності послідовно впроваджує європейський підхід пам’ятання про Другу світову війну. А також застерігає інші країни від наслідків підтримки, поширення чи потурання російським наративам до 9 травня, адже Кремль використовує причетність росіян до перемоги над нацизмом як моральне обґрунтування сучасних дій Росії.​

13_n.jpg

Тематичні матеріали Українського інституту національної пам’яті:

 

За посиланням діє сайт Українського інституту національної пам’яті, присвячений Другій світовій війні. Він містить інформацію про ключові події, постаті, карти, інфографіку, фотогалерею, відеоролики й електронні видання про війну, підбірку фільмів «20 000 хвилин, які змінять ваше уявлення про Другу світову війну» та інші проєкти.

Сьогодні російська влада фактично зруйнувала систему міжнародних відносин, встановлену після Другої світової війни. Збройною агресією проти України вона розв’язала першу в XXI столітті континентальну війну в Європі, підірвавши систему колективної світової безпеки. У цьому РФ нагадує гітлерівську Німеччину 1930-х років напередодні глобального конфлікту. А ми маємо нагадувати світові, що слабкість, страх і нерішучість міжнародної спільноти напередодні Другої світової заохочували агресорів до все більшого розмаху злочинів. Сьогодні міжнародна спільнота має змогу опиратися на той гіркий досвід та історичні уроки.

День пам’яті та примирення символізує не тріумф переможців над переможеними, а застереження – диктатори завжди прагнуть задовольнити імперські амбіції збройним шляхом, ультиматумами, агресією, анексією. Найважливішим підсумком війни має бути не культ перемоги, а вміння цінувати мир, категорично і безкомпромісно захищати його всіма розумними засобами.

Нині, як і в роки Другої світової війни, Україна воює з агресором. Однак тепер це – путінська Росія, яка говорить про «вирішальний внесок у перемогу над нацизмом росіян». Сьогодні саме РФ, увібравши в себе всі злочинні практики нацизму й комунізму, зазіхає на нашу територіальну цілісність і зруйнувала мир у Європі.

Наша боротьба триває щоденно від 2014 року, і ми неодмінно переможемо, бо захищаємо рідну землю, боронимо своє право вільно обирати майбутнє. Для нас це війна за свободу, цивілізованість, демократію та європейські цінності проти імперських амбіцій підступного агресивного сусіда-злочинця. Міць наших збройних сил є запорукою існування держави та збереження прав людини.

Історична довідка

Внесок українців у перемогу над нацизмом у Другій світовій війні

Друга світова війна стала найбільш кривавою і жорстокою в історії людства – загинуло від 50 до 85 мільйонів людей. Українці воювали на боці антигітлерівської коаліції (Об’єднаних націй) – і в складі Червоної армії, й армій західних союзників, і підпільних рухів Опору – та здійснили значний внесок у перемогу над нацизмом. А українська земля була одним з основних полів битви у цій війні. Ціною перемоги стали надзвичайні втрати впродовж 1939–1945 років – українців та інших народів, які проживали на нашій землі. Загинуло понад вісім мільйонів: близько 3 мільйонів воїнів та 5 мільйонів цивільних.

На початку Другої світової війни український народ не мав незалежної держави та був розділений між кількома країнами. Обидві тоталітарні системи (нацисти й комуністи), що однаково не рахувалися з ціною людського життя, використовували невирішене «українське питання» та прагнення українців до незалежності й суверенітету у власних цілях та геополітичних іграх, а українські землі розглядали виключно як ресурс. Єдиним українським політичним суб’єктом у роки війни був визвольний рух – люди й організації, що боролися за незалежність від обох тоталітарних режимів. До таких організацій, зокрема, зараховують й Українську повстанську армію.

Друга світова війна закінчилася зусиллями дипломатії, але виграна вона була сміливими воїнами та зброєю. Сьогодні, коли Росія без оголошення війни напала на Україну і здійснює огидну, безчесну, засуджену міжнародною спільнотою незаконну агресію, ми маємо не просто право на загальнонаціональний збройний спротив, але і на підтримку всього світу. Українці зі зброєю в руках захищають Європу і дають шанс на створення нової, більш справедливої, світової системи безпеки, на побудову більш тривкого миру. Але умовою для цього є перемога над Росією, відновлення територіальної цілісності України та унеможливлення майбутньої агресії росіян проти будь-кого на планеті.

Після перемоги у російсько-українській війні наша держава та український народ отримають нове державне свято перемоги над рашизмом – сучасним нацизмом, що об’єднає все суспільство.

Коли нацизм капітулював

Акт про безумовну капітуляцію нацистської Німеччини було підписано у Реймсі о 2 годині 41 хвилині 7 травня 1945 року з участю представника від Радянського Союзу генерала Івана Суслопарова. Проте Сталін відмовився визнати акт. Він захотів підписання нового у Берліні, здобутому Червоною армією. Тож поставив ще одну вимогу союзникам – жодних офіційних оголошень про перемогу до вступу в силу іншої капітуляції.

Прем’єр Великобританії Вінстон Черчилль і президент Сполучених Штатів Гаррі Трумен відмовили. Черчилль послався на парламент, який вимагатиме від нього інформації, а Трумен – на те, що прохання Сталіна надійшло пізно та скасувати оголошення неможливо.

На це Сталін заявив, що підписаний у Реймсі договір не можна скасувати й не можна визнати, адже капітуляція має бути прийнята не на території переможців, а там, звідки прийшла агресія, – в Берліні. Союзники погодилися.

Другий Акт про капітуляцію Німеччини підписали у берлінському передмісті Карлсхорст – 8 травня, о 22:43, за центральноєвропейським часом, а це – за московським 9 травня, 00:43. Його текст майже дослівно повторював попередній. Наприклад, підтвердив час припинення вогню – 8 травня, о 23:01, за центральноєвропейським часом.

Культ «9 травня»

Свято Дня Перемоги в Радянському Союзі було встановлено тоді ж, 8 травня 1945 року. Указом Президії Верховної Ради СРСР оголошено 9 травня днем всенародного торжества та вихідним днем. У 1945-му в цей день ніяких особливих урочистих заходів не відбулося. Парад Перемоги за наказом Сталіна провели у Москві лише 24 червня. Жодних святкових парадів чи ходи ветеранів на Красній площі не було й у наступні роки. У 1947-му статус цього дня взагалі змінили. Згідно з указом Президії Верховної Ради СРСР від 23 грудня 1947 року, День Перемоги став робочим днем, але залишився одним із державних свят. Поміж іншим, у тому ж 1947 році радянська влада ухвалила рішення про скасування будь-яких виплат і пільг для ветеранів, які були удостоєні державних нагород.

Від 1948 до 1965 року 9 травня не було вихідним днем в СРСР, проте певні святкування відбувались. У містах-героях і столицях союзних республік давали артилерійський салют, на перших шпальтах радянських газет публікували офіційні вітання з Днем Перемоги. Тож увага до цього дня та певні комеморативні заходи зберігалися. Однак, інші радянські свята, наприклад, 1 травня – День міжнародної солідарності трудящих та 7 листопада – річницю Жовтневої революції в той час відзначали зі значно більшим розмахом.

Вихідним День Перемоги знову став у 1965 році. Тоді ж провели і ювілейний Парад Перемоги до 20-ї річниці. Це був другий парад після закінчення війни. Третій відбувся в 1985-му, а четвертий – у 1990 році. Щорічним дійством Парад Перемоги став уже в Російській Федерації з 1995-го.

Після 1960-х років 9 травня стало головним святом в СРСР, а міф перемоги заступив міф революції. Компартія та особисто Леонід Брєжнєв почали активно експлуатувати тематику «Великої Перемоги» як одного зі складників підвищення авторитету правлячої верхівки в суспільстві.

Пам’ять про Другу світову («Велику Вітчизняну») війну поступово перетворилася на потужний квазірелігійний культ. У сучасній Росії міфи про Другу світову війну продовжують залишатися осердям ідентичності, а комеморативні практики, часто просякнуті профанацією та гротеском, отримали назву «побєдобєсіє».

Всередині РФ риторика перемоги виконувала і виконує функцію ідеологічного складника легітимації правлячого режиму. Однак російська пропаганда спрямовує міфи про Другу світову війну не лише на власну країну та продовжує активно культивувати їх серед країн, які колись були частиною СРСР, а й поширює ці маніпулятивні наративи у Європі та світі. Так РФ намагається атакувати памʼять інших країн, їхню ідентичність, а часом і кордони. Держава-агресор послуговується міфом перемоги у Другій світовій війні як індульгенцією, вчиняючи злочини проти цивільних та військовополонених в Україні, прикривається своєю нібито «виключною роллю» в перемозі над Гітлером.

Згадуючи про Другу світову війну 8 травня, світова спільнота має усвідомити та пам’ятати: сучасна Росія – не переможець над Гітлером та нацизмом, не визволитель Європи, а жорстокий агресор, який нехтує міжнародним правом, прагне силової ревізії кордонів і прямує до новітнього тоталітаризму.

9 травня – День Європи

Після завершення Другої світової війни європейські країни почали продумувати принципи полі­тичної співпраці та економічної кооперації. Зрештою 9 травня 1950 року французький міністр закордонних справ Роберт Шуман виступив з ініціативою налагодити в Європі спільну координа­цію та контроль за важкою промисловістю. Він запропонував розробити принципи спільної політики для досягнення солідарності в цій окремій галузі. Шляхом до реалізації плану Шумана мала стати Європейська спільнота вугілля та сталі. За задумом Шумана, Франція, Німеччина та інші європейські країни мали передати управління виробництвом вугілля та сталі єдиному органу. Унаслідок такого об’єднання ключові галузі військової промисловості також мали перейти під спільний контроль, що унеможливило б підготовку окремої країни до нової війни.

У результаті 18 квітня 1951 року в Парижі був підписаний договір про створення Європейської спільноти вугілля та сталі. Спершу його ратифікували шість країн: Франція, Німеччина, Італія та країни Бенілюксу – Бельгія, Нідерланди й Люксембург. Організація була від­крита для інших європейських країн.

Нині вважається, що Декларація Шумана офіційно започаткувала процес європейської інтеграції. Саме тому в ЄС 9 травня відзначається День Європи.

card.jpg

08.05.2023

Всесвітній День матері

Дивитися відео

Матеріал підготувала Оксана Кондратюк,

куратор 21-ЮЖ групи

Мама – найголовніша людина в житті кожного. Наші матері дарують нам життя, а потім стають першим зразком для наслідування. Найтепліші спогади дитинства неможливі без мам – вони завжди рятують нас від хвороб та оберігають від неприємностей. До мами ми звертаємось тоді, коли потребуємо справді мудрої й доброї поради, у щирості якої не доводиться сумніватися. Зрештою, у найтяжчі часи, коли здається, що весь світ став ворожим, тільки материнська любов залишається безумовною й незмінною.

У травні, коли прокидається від сну природа, коли дзвенить у блакиті пісня жайворонка, теплий весняний вітер приносить Свято матері, яке народилося в далекій Філадельфії завдяки зусиллям молодої американки Анни Джарвіс. Вона втратила свою матір. Смерть була раптовою і передчасною. Анна звернулася з листами до конгресменів та Президента Америки, у яких запропонувала раз на рік, навесні, вшановувати матір. Ідею Анни Джарвіс підхопили у світі.

Уперше в Україні, у Галичині, це свято відзначалося в 1929 році. У цей день люди в національному одязі йшли зранку до церкви на богослужіння, а пізніше тисячі дітей під звуки музики, з квітами в руках йшли вулицями міст чи сіл до площі, де відбувалося свято. Пісні, вірші, вистави, виставки виробів, квіти, жарти, сміх були адресовані матерям.

Після 1939 року це свято було заборонене. Але відновлюється Україна, а разом з нею і ті свята, які були дорогими нашому народові. Це свято – привід сказати мамі про те, що вона – найрідніша та найдорожча людина. День матері в Україні в 2023 році відзначають у неділю 12 травня. Указом Президента України від 10 травня 1999 року в Україні День матері святкують у другу неділю травня.

Місяць травень – це місяць Небесної Матері Діви Марії, яка для нашого народу є особливо шанованою, заступницею скривджених і знедолених, яка благословила у хресну путь свого єдиного Сина – Спасителя людства. І сьогоднішнє свято – це свято Божої Матері, матері України і нашої земної матері, яка дала нам життя. Адже саме вони є тими чистими джерелами, з котрих людина живиться від першого свого подиху на цьому світі до останніх днів життя.

День матері – це свято на честь матері, материнства, зв'язку матері з дитиною і вплив матерів на суспільство. Мама – головна людина в житті кожного. Не забутьте відвідати маму. Поки живі наші батьки, ми залишаємося дітьми. У цей день українці йдуть в гості до матері, вітають їх і нагадують, якими важливими вони є в їхньому житті. Мама завжди самовіддано любить своїх дітей, незважаючи ні на що, і завжди рада нашим перемогам і щиро співчуває невдачам.

Якщо в День матері ви не можете прийти до мами, то обов'язково треба подзвонити їй і сказати теплі слова і нагадати про те, як сильно ви її любите. Адже мама – найдорожча людина в нашому житті. Не забутьте сказати мамі, що ви її любите! Вітаємо всіх матусь наших студентів і колег зі святом МАТЕРІ!

​

ЯК ВИНИКЛА ІДЕЯ СВЯТКУВАННЯ ДНЯ МАТЕРІ?

Пошана до жінок, які дарують життя, була властива людям з прадавніх часів, тому знаходила вираження в культах богинь-матерів. У Древньому Єгипті поклонялися богині Ісіді, яка правила світом разом зі своїм чоловіком – богом Осірісом та мала сина Гора. Єгиптяни вважали Ісіду взірцем матері, жіночності й вірності.

​

РЕЛІГІЙНЕ ПІДҐРУНТЯ СВЯТА

Святкування Дня матері має важливе значення в християнській вірі, оскільки припадає на місяць Пресвятої Богородиці. Це свято дозволяє людям шукати заступництва і допомоги Божої Матері, висловлюючи при цьому вдячність за самовідданість матерів. Травень також знаменує початок весни, час, коли Мати-Природа прикрашає землю яскравими квітами. Цей символізм перегукується з самовідданою та дбайливою природою материнства, яку вшановують і відзначають у День матері. Український народ з особливою пошаною ставиться до Діви Марії, яка з давніх часів була невід’ємною частиною його суспільного устрою та менталітету.

​

БОГИНІ – МАТЕРІ

У давньогрецьких віруваннях матір’ю всіх богів була Рея – втілення жіночої плодючості й наступництва поколінь, а також богиня комфорту та спокою. За легендою, Рея була дружиною бога Кроноса, якому напророчили загибель від рук власного сина. Тому Кронос вбивав всіх своїх дітей одразу після народження, а коли Рея народила наймолодшого сина – Зевса, вона сховала його від батька на острові Кріт. Подорослішавши, Зевс переміг Кроноса у десятилітній війні і став наступним правителем, розпочавши династію олімпійських богів.

Образ Реї тісно пов’язаний з образом іншої античної богині – Кібели, яку особливо шанували в Древньому Римі. Другим іменем Кібели було Велика Мати. Ця богиня мала владу над повним життєвим циклом – вона дарувала життя, наглядала за своїми дітьми, доки вони були живі, й забирала життя, коли наставав час. Кібела була покровительницею плодючості не тільки людей, а й тварин, а також богинею посівів і збору врожаю.

Традиції вшанування богинь-матерів в античному світі переросли в раннє християнське свято, відоме як «Материнська неділя». Воно випадало на четверту неділю Великоднього посту й спершу мало дещо інший зміст – цього дня віруючі відвідували ту церкву, яка стала першою в їхньому житті – «материнську». Особливо поширеним цей звичай був у Великобританії.

​

ЕНН ДЖАРВІС

Передісторія сучасного Дня матері почалася з досить непростого досвіду материнства американки Енн Джарвіс, яка мала 13 дітей, з яких тільки четверо дожили до повноліття. У XIX столітті це не було чимось винятковим – тоді багато малюків помирали через відсутність щеплень та відповідного лікування. У 1858 році Енн організувала зустрічі матерів з лікарями для вивчення правил санітарії й гігієни, щоб запобігати інфекційним хворобам дітей. Такі зустрічі назвали «робочими клубами».

Пізніше, в роки громадянської війни в США, ці клуби стали об’єднуючою силою для матерів, які надавали допомогу пораненим солдатам обох воюючих сторін. Уже після війни, у 1868 році, Енн Джарвіс заснувала День дружби матерів. Крім того, Енн викладала у недільній школі для дітей, і якось на уроці зауважила, що існує багато пам’ятних днів, присвячених чоловікам, а ось на честь матерів їх майже немає. Дочка Енн Джарвіс, 12-річна Анна, яка була присутня на тому занятті, добре запам’ятала ці материнські слова.

​

ДЖУЛІЯ УОРД ХОУ

Ще однією жінкою, яка заклала основу Дня матері, була Джулія Уорд Хоу – поетеса з Бостону. Вражена подіями громадянської та франко-прусської воєн, у 1870 році вона вирішила звернутися до жінок і написала «Прокламацію до Дня матері» – заклик до об’єднання матерів всього світу в боротьбі за мир, а в 1873-му запропонувала щороку відзначати 2 липня як «День миру матерів». Цю версію Дня матері відзначали в Бостоні кілька років, проте зрештою вона втратила популярність.

​

ВИЗНАННЯ В РІЗНИХ КРАЇНАХ СВІТУ

Після смерті Енн Джарвіс в 1905 році її дочка Анна вирішила зробити все для того, щоб запровадити святкування Дня матері. Жінка розгорнула справжню кампанію – надіслала листи президенту, громадським діячам, заручилася фінансовою підтримкою власника універмагу в Філадельфії Джона Воннамейкера. У другу неділю травня 1908 року в церкві міста Графтон, де колись викладала в недільній школі Енн Джарвіс, відбулася спеціальна служба на честь Дня матері. Того ж дня в Філадельфії, у залі універмагу Воннамейкера, святковий захід з вшанування матерів зібрав тисячі відвідувачів.

Зусилля Анни Джарвіс не були марними – до 1912 року День матері стали відзначати по всій країні, а в 1914 році Президент США офіційно визнав День матері. З роками свято неминуче набувало дещо комерціалізованого характеру – на ньому стали заробляти продавці квітів, листівок, солодощів. Це не подобалося його засновниці Анні Джарвіс, тому вона навіть намагалася переконати уряд викреслити свято з національного календаря. На щастя, цього не сталося. Після першої світової війни День матері почали відзначати по всій Європі: в Німеччині, Швеції, Данії, Норвегії, Чехословаччині. Зараз це свято – міжнародна подія, яку відзначають в багатьох інших країнах.

 

ІСТОРІЯ СВЯТА

  • 1868

Енн Джарвіс заснувала День дружби матерів – як засіб примирення колишніх супротивників після громадянської війни.

  • 1873

Запровадження Джулією Уорд Хоу Дня миру матерів.

  • 1908

Перше святкування Дня матері, організоване Анною Джарвіс.

  • 1914

Президент США Вудро Вільсон підписав закон, згідно з яким День матері став офіційним святом в країні.

  • 1920

В США з’явилися перші листівки до Дня матері, випущені компанією Hallmark.

  • 1999

10 травня 1999 року указом Президента України було вирішено один день у році присвятити вшануванню матерей і призначити святкування цього свята на неділю травня.

 

ЯКІ КВІТИ Є СИМВОЛОМ МІЖНАРОДНОГО ДНЯ МАТЕРІ?

Спершу, за задумом Анни Джарвіс, вдячність до матерів символізували гвоздики. Червоні слід було дарувати живим матерям, а білими – вшановувати пам’ять померлих. На церковну службу до першого Дня матері в пам’ять про Енн Джарвіс її дочка відправила 500 білих гвоздик. Зараз до гвоздик, які традиційно дарують мамам у це свято, долучилися троянди та інші квіти.

​

ЯКИЙ СЕРЕДНІЙ ВІК МАТЕРИНСТВА В СВІТІ ТА В УКРАЇНІ?

Середній вік мешканок Європи, які народжують першу дитину, складає 29 років, в США матерями стають в середньому в 27 років, українки зважуються на материнство дещо раніше – в середньому в 25-річному віці. При цьому всюди існує тенденція до збільшення віку першого материнства.

​

НАСКІЛЬКИ ПОПУЛЯРНИМ ЗАЛИШАЄТЬСЯ ДЕНЬ МАТЕРІ

НА СВОЇЙ БАТЬКІВЩИНІ – У США?

Це свято вважається в Сполучених Штатах третім за рівнем популярності після Різдва та Хануки. Приблизно чверть всіх річних продажів квітів припадає в цій країні саме на День матері, а на подарунки матерям у 2018 році американці витратили близько 23 мільярдів доларів.

​

ЯКИЙ ПОДАРУНОК ДО ДНЯ МАТЕРІ Є НАЙПОПУЛЯРНІШИМ?

Найчастіше в цей день мамам дарують квіти й вітальні листівки. Також популярними подарунками є солодощі, альбоми для фотографій, ювелірні прикраси, гарні речі для дому. Але найголовнішим подарунком для мам у всі часи є увага й любов їхніх дітей.

​

ЯК СВЯТКУЮТЬ ДЕНЬ МАТЕРІ?

У кожній країні традиції святкування цього дня загалом схожі. В європейських країнах та США свято відзначають з квітами, листівками, подарунками й сімейними трапезами, концертами, виставами для мам за участю їхніх дітей, спеціальними церковними служіннями. Зазвичай в другу неділю травня діти намагаються звільнити своїх матусь від домашніх клопотів, наприклад, самостійно готують вечерю.

Існують і деякі особливості, наприклад, в Німеччині за часів Другої світової війни в День матері жінки отримували нагороди у вигляді медалей –золотих, срібних або бронзових, у залежності від кількості дітей, яких вони виростили. Зараз німецькі традиції є звичними для більшості країн – яскраві букети, родинні зібрання та подарунки. День матері в Японії спочатку пов’язували з днем народження дружини імператора, проте згодом воно стало святом всіх мам. Австралійці ж вітають в День матері не тільки мам, а й тітоньок та бабусь.

Українці долучаються до святкування Дня матері в загальноприйнятих традиціях – вітають своїх матерів, з вдячністю й любов’ю дарують їм квіти й подарунки. Ті, хто знаходиться далеко від своєї мами, обов’язково телефонують, а якщо є можливість навідати найріднішу людину, обов’язково її використовують. Прекрасною ідеєю в День матері може стати організований дітьми родинний обід, похід разом з мамою в кафе чи в кіно. Подарунок слід обирати залежно від маминих уподобань, але завжди поза конкуренцією залишаються подарунки, зроблені своїми руками, а також власноручна випічка – святковий торт або тістечка.

​

ЧОМУ МИ ЛЮБИМО ЦЕЙ ДЕНЬ?

Завжди приємно обирати подарунок, букет та листівку для дорогої й близької людини, яку знаєш усе життя. При цьому кожен розуміє, що мама зрадіє будь-якому прояву уваги від своєї дитини, навіть якщо син чи донька привітають її просто на словах і по телефону.

У День матері завжди згадується дитинство, повертається відчуття батьківського дому, спомини про смачні аромати маминих страв, перші прочитані нею казки, прогулянки лісом чи морські подорожі. Саме завдяки нашим мудрим і люблячим мамам у ранні роки ми відчували себе захищеними та впевненими в тому, що навколишній світ є дружнім і безпечним.

Також це свято є чудовим приводом для того, щоб зібратися всією родиною й відчути себе частиною великого роду, наступником багатьох поколінь своїх предків. Приємно також привітати всіх своїх близьких, які пізнали щастя материнства – сестер, племінниць, тітоньок та бабусь.

Зрештою, нам подобається відзначати День матері просто тому, що ми дуже любимо своїх матерів, адже для кожного з нас мама – найкрасивіша, найдобріша і найрозумніша у світі людина. Тому в День матері, як і в кожен інший день, ми щиро бажаємо своїм мамам міцного здоров’я й щастя на довгі-довгі роки.

24.04.2023

ЧОРНОБИЛЬСЬКІ ДЗВОНИ – ВІДЛУННЯ МИНУЛОГО!

ЧОНОБИЛЬСЬКІ ДЗВОНИ.png
pngtree-download-icon-png-image.png

Скачати текст

pngtree-download-icon-png-image.png

Дивитися презентацію

Матеріал підготувала Олена Гулько, куратор 1-БМОМ групи

17.04.2023

Всеукраїнський День природного довкілля

Матеріал підготувала куратор 11-Д групи

Ольга Якубчик

pngtree-download-icon-png-image.png

Скачати презентацію

   День природного довкілля відзначається в Україні щорічно у третю суботу квітня з 1998 року згідно указу Президента України «Про День довкілля». Свято було задумано на честь Стокгольмської конференції з довкілля, яка стала однією з найважливіших в історії екологічного руху, оскільки цього дня була заснована UNEP (United Nations Environment Network) – Екологічна програма ООН, яка зараз є основним організатором і ідеологом всесвітнього Дня довкілля.

  Головна мета свята – підвищення рівня свідомості українців в питаннях, що стосуються збереження безпеки навколишнього середовища.

   Щорічно влада, громадські організації, екологи закликають українців та всіх, хто піклується про природу, взяти участь у квітневому суботнику, висадці дерев, наведенні порядку на вулицях, у парках і скверах, озелененні територій, збиранні сміття, а також проведенні різних конференцій та лекцій, які підвищують усвідомленість населення в екологічних і природоохоронних питаннях.

Долучитися до Дня природного довкілля просто, іноді достатньо і невеликого кроку, що матиме великий вплив на стан довкілля. Приділяти увагу санітарному стану слід не тільки навесні, а впродовж всього року.

   Чистота нашої Землі – у наших руках! Зберегти красу природи, сприяти її оновленню – завдання кожної людини.

   Українська природа є ще однією жертвою російської агресії. Війна вплинула кожний компонент довкілля – тваринний і рослинний світ, воду, повітря, ґрунт. Наслідки цього негативного впливу будуть довгостроковими та матимуть не лише локальний, а й глобальний характер. За останніми скромними оцінками, збитки довкіллю України від війни становлять 1,35 трлн гривень. Внаслідок нападу росії постраждали 20% природоохоронних територій України загальною площею близько мільйона гектарів.

   За словами міністра екології та природних ресурсів України Руслана Стрільця, загальна сума збитків вже становить понад $46 млрд, які Україна з часом вимагатиме від Росії як військові репарації. Більша частина цієї суми припадає на забруднення повітря – 27 млрд доларів.

   Війна отруїла великі площі українських сільськогосподарських угідь. Небезпечні хімічні речовини та паливо, що вивільняються з розірваних ракет та десятків тисяч артилерійських снарядів, які щодня випускаються обома сторонами, просочилися в землю по всій довжині лінії фронту. Таке забруднення може завдати шкоди місцевим екосистемам та врожаю через десятиліття після того, як гармати замовкнуть, каже Олексій Ангурець, автор майбутньої доповіді про вплив війни на довкілля. Збиток, завданий сільськогосподарським угіддям, вже обійшовся Україні в $18 млрд.

   У наш час людство переживає надзвичайно важливий, критичний період своєї історії - період небаченого досі, загрозливого для існування цивілізації зростання низки негативних факторів: деградації природи, деградації людської моралі, зростання бідності, поширення хвороб, голоду, злочинності, агресивності, зростання до критичного рівня конфлікту між техносферою і біосферою

   Провідні вчені, мислителі і політичні діячі більшості країн світу докладають величезних зусиль у пошуках виходу з цього кризового стану.

   Природа, в якій вам, молодим, доведеться жити, забруднюється, піддається руйнуванню, знищується. Чи багатьом з вас щастило бачити прозору річкову воду, чистий пісок, насолоджуватися тишею без реву моторів, дихати чистим повітрям без домішок бензину, мазуту, пестицидів? Воше майбутнє може стати жахливим, якщо не почати негайно лікувати цю проказу. Прийшов ваш час діяти.

   Вирішальну роль у здійсненні переорієнтації напрямів та характеру майбутнього розвитку суспільства і гармонізації відносин між людиною і природою відіграватиме сучасна молодь.

  Погіршення стану більшості екосистем біосфери, значне зменшення біопродуктивності і біорізноманіття, катастрофічне виснаження ґрунтів і мінеральних ресурсів при одночасному небаченому зростанні забруднення всіх геосфер пов'язані з інтенсивним зростанням населення Землі та розвитком науково-технічної революції протягом останніх 40-50 років. До розвитку глобальної екологічної та соціально-економічної кризи, яка сьогодні загрожує існуванню нашої цивілізації призвели кілька «вибухів»: демографічний, промислово-енерготехнічний, вибух насильства над природою.

   Учений Р. Маккамарі припускав, що на початку ХХІ ст. населення планети щорічно збільшуватиметься на 100 млн., причому 90% з них – за рахунок країн, що розвиваються. У 1650 р. чисельність населення світу становила близько 500 млн. чоловік, протягом наступних 200 р. вона збільшилась вдвічі, і ще раз удвоє зросла уже всього за 80 наступних років; станом на 14 липня 2022 р. кількість населення Землі досягла 8 млрд. чоловік. Протягом хвилини населення світу збільшується на 172 осіб. Це означає, що кожного тижня до населення Землі додається 1,7 млн. людей – стільки, скільки мешкає сьогодні в таких містах України, як Запоріжжя, Вінниця, Житомир, разом узятих. А до 2100 р. чисельність населення становитиме 9-13 млрд. осіб, хоча для всіх цих людей природних ресурсів і можливостей біосфери для підтримки життя буде вже абсолютно недостатньо. Навіть при 7-8 млрд. будуть мати місце масові вимирання від голоду й хвороб, війни.

   На країни, що розвиваються, припадає 80% приросту населення, в розвинених країнах він не перевищуватиме і 1%.

   Добробут людей тісно пов'язаний зі збільшенням кількості населення, розвитком господарства й станом довкілля.

   Ученими підраховано, що сучасна біосфера Землі здатна підтримати нормальне функціонування і розвиток людства, кількість якого не перевищуватиме 4-5 млрд. осіб, та ще й за умов оптимального розподілу національних прибутків, взаємодопомоги, взаємопідтримки, і взаєморозуміння націй, ефективного використання загальнолюдського інтелекту для забезпечення всіх людей планети, раціонального, природокористування і охорони довкілля.

  Нерегульоване примноження населення веде до зростання енерго- та промислового виробництва і як наслідок – зростання забруднень довкілля, утворення кислотних дощів, озонових дір, парникового ефекту, хвороби, зубожіння більшості населення.

   Сьогодні 10 млн. дітей у світі недоїдають, а понад 200 млн. харчуються неповноцінно. За матеріалами ООН, близько 25 млн. осіб сьогодні не мають якісної питної води.

   Військова справа і виробництво зброї в розвинених країнах є найжадібнішим споживачем природних ресурсів і одним із найсерйозніших забруднювачів довкілля. Для задоволення своїх зростаючих потреб і збільшення комфортності існування людство розвинуло до незвичайно високого рівня енергетику, хімічну, нафтопереробну, металургійну, гірничо-видобувну, машинобудівну і легку промисловість, транспорт і засоби зв'язку.

  Близько 500 млн. автомобілів щорічно викидають в атмосферу Землі 400 млн. т. оксидів вуглецю, понад 100 т. вуглеводів, сотні тисяч тонн свинцю. Промислові підприємства, теплові електростанції, засоби авто- і автотранспорту щорічно спалюють понад 5 млрд. тон вугілля, нафти і більше трильйона кубометрів газу.

   А в природні водойми щорічно спускається близько 500 млрд. тон промислових і побутових стоків, у тому числі кілька млн. тонн нафти. Щорічно в промисловому виробництві утворюється 2100 млн. тонн твердих відходів, із них 338 млн. тонн потенційно небезпечні.

   Учені стверджують, що у наступні 20-30 років через зміни в навколишньому середовищі, спричинені людською діяльністю, світ може втратити більше мільйона видів рослин і тварин.

   За даними ООН, близько 900 млн. чол. проживають у посушливих зонах нашої планети, землі яких зазнають негативного впливу явища опустелювання.

   Охорона природи повинна стати моральною категорією і користуватись пріоритетом за будь-яких політичних ситуацій і компромісів.

   Отже, як бачимо, такі явища, як опустелювання, деградація ґрунтів, деградація біосфери і зменшення її біорізноманіття, збільшення кількості кислотних дощів, розвиток парникового ефекту та поява озонових дір у атмосфері, тобто глобальні негативні кліматичні й біологічні зміни розвиваються під впливом неконтрольованої, неузгодженої з законами життя природи антропогенної діяльності. Чим активніша ця діяльність, тим сильніша зворотна реакція Природи, яка відплачує людям за їх бездумне втручання у віками налагоджений ритм і режим життя біосфери.

   Яскравим прикладом можуть бути регіони великих міст промислових і енергетичних центрів, де за комфорт існування люди розплачуються хворобами, стресами, неповноцінними дітьми, скороченням тривалості життя. Величезна кількість отруйних речовин виноситься поверхневими і ґрунтовими водами в ріки, звідки – в моря й океани. До них додаються забруднювачі, що переносяться вітрами.

   У результаті в багатьох прибережних районах Європи, Азії, Америки, Африки за останні 20 років дуже погіршилися екологічні умови, зменшилась кількість риби, молюсків, планктону, птахів, збільшилась кількість захворювань людей, почастішали явища «червоних» припливів, «цвітіння» води, що приносить із собою загибель усього живого від нестачі кисню і створюють все більші «мертві зони».

   Хижацький вилов риби у Світовому океані й внутрішніх морях протягом останніх 20 років призвів до катастрофічного зменшення рибних запасів в усьому світі, до повного зникнення деяких найбільш цінних видів риби.

   Дуже швидкими темпами деградують ґрунти в усьому світі. Як відомо, для утворення родючого ґрунту потрібні тисячі, а то й мільйони років. А сучасна людина здатна зруйнувати ґрунт за 1-2 роки.

   Щороку землі України втрачають близько 24 млн. тонн гумусу. Підприємства Мінхімпрому й Міндобрив скидають у ріки й водойми України щорічно 50 млн. тонн агресивних речовин, що містять зокрема, фтор, фенол, формальдегід, пестициди.

Величезну тривогу в світі викликає перезабруднення шкідливими газами атмосфери, що призвело до збільшення озонових дір і розвитку парникового ефекту на планеті.

  У результаті знищення лісів у Бразилії, США, Південній Азії, Карпатах, Альпах значно почастішали катастрофічні повені на ріках, що завдає людству чимраз більших збитків. Люди забули, що іншого джерела, окрім біосфери та її ресурсів, для підтримки існування життя на Землі, в тому числі й людини не існує.

  Їм лише здається, що вони існують в умовах достатньої кількості природних ресурсів. Насправді ж навіть при сучасній енергоозброєності й найпередовіших технологіях швидкість використання ресурсів набагато перевищує можливість їх відтворення.

   Природне довкілля – природній капітал, без якого неможливий розвиток і задоволення потреб людини, створення комфортних умов для існування. Враховуючи той факт, що йде швидке скорочення всіх видів наявних ресурсів –лісів, ґрунтів, корисних копалин. чистої прісної води, повітря, риби, тварин тощо, вихід із критичної ситуації що склалася, може бути лише один: реалізація в глобальному масштабі стратегії самообмеження, ресурсозбереження й запровадження нових

технологій природокористування, які не суперечать законам нормального функціонування екосистем біосфери.

   Ми отримали в спадок невимовно прекрасний і багатообразний сад, але біда наша в тому, що ми погані садівники, що не засвоїли найпростіших правил садівництва. Із зневагою ставлячись до цього саду, ми робимо це з благодушним самозадоволенням неповнолітнього ідіота, який шматує ножицями Рембрандта.

   Необхідні подальші величезні зусилля, щоб дії людини набули мудрості, неупередженості й обачності. Якщо ж в її поведінці, як і досі, переважатимуть роз'єднаність, антагонізм, жадібність, то зруйнуються найтонші механізми, що підтримують рівновагу сил природи, яка оточує нас. І тоді навряд чи в людини залишаться шанси вижити.

Природнє довкілля навколо нас дуже привабливе і цікаве. Ми живемо у ньому, немов у рідній домівці, бо ми також частинка цієї природи. А щоб нам було затишно і добре, то треба поводитися мудро, оберігати природнє довкілля, бо без нього ми не зможемо жити. Треба допомагати природі відновлювати свої сили.

   Цьогоріч до Всеукраїнського дня Довкілля студентами коледжу було висаджено сакури, які у майбутньому, віримо, що стануть окрасою нашого навчального закладу!

   І щороку студенти коледжу беруть дієву активну участь в облагородженні, естетиці ландшафту нашого навчального закладу, ім’я якому КЗВО «Барський гуманітарно-педагогічний заклад імені Михайла Грушевського», зокрема у насаджуванні дерев, кущів, квітково-декоративних рослин, які їх з любов’ю доглядають, а результат бачимо всі – це краса, розмаїття барв і аромат!

   Отож, розуміючи значення природного довкілля в житті людини, знаючи екологічні проблеми та шляхи їх вирішення, ми з вами в змозі зберегти нашу Землю привабливою, мирною і квітучою!

​

03.04.2023

Всесвітній день здоров'я

Скачати файл

pngtree-download-icon-png-image.png

Всесвітній день здоров'я відзначається щорічно 7 квітня, починаючи з 1950 року. Ця дата важлива для кожного, адже саме здоров'я є підґрунтям для усього.

Дата була обрана невипадково. Саме 7 квітня 1948 почала свою діяльність Всесвітня Організація Здоров'я, яка проводить безліч досліджень і займається питаннями поліпшення якості життя населення планети.

Традиційно у цей день обговорюються найбільш важливі проблеми охорони здоров’я, проводяться заходи, які мотивують людей вести здоровий спосіб життя та приділяти більше уваги профілактиці захворювань.

​

Здоров’я залежить від багатьох чинників: більше ніж на 50% його обумовлено способом життя людини, близько 40% – соціальними і природними умовами життя, 10% становить спадковість.

Здоровий спосіб життя (скорочено «ЗСЖ») – означає розумне використання свого життєвого потенціалу.

Сім найважливіших правил здорового способу життя:

Здоровий спосіб життя: правило № 1

​

Найважливіше при здоровому способі життя – це харчування. Правильне харчування! Більше фруктів і овочів, продуктів, наповнених корисними для нашого організму речовинами. Ніяких гамбургерів, коли, чіпсів та іншої гидоти.

Але як відмовитися від улюбленої їжі, навіть не найкориснішої, але улюбленої? Це як будь-яка шкідлива звичка, розумієш, що шкідливо, але відмовитися не можеш. Іноді можна побалувати свій шлунок, але без фанатизму.

Здоровий спосіб життя: правило № 2

 

Активність, активність і ще раз активність! Будьте активними, життєрадісними і відкритими до світу. В умовах постійної зайнятості важко знайти час на походи в спортзал, заняття спортом ... А даремно.

Піші прогулянки на свіжому повітрі, ранкову пробіжку, зарядки вранці ніхто не відміняв. Ходіть більше пішки, гуляйте у парках та лісах, будьте рухливими.

Здоровий спосіб життя: правило № 3

​

Здоровий спосіб життя жодним чином не сумісний зі шкідливими звичками: куріння, вживання алкоголю і тим більше наркотики. І якщо алкоголь на свята при здоровому способі життя ще можна зрозуміти (для дорослої людини, але ніяк не для дитини чи підлітка!), то куріння і наркотики скасовуються повністю.

​

Здоровий спосіб життя: правило № 4

 

Основа здорового способу життя – правильний розпорядок дня. Що значить правильний розпорядок дня? Це, перш за все, 8-ми годинний здоровий сон. Потрібно привчити свій організм лягати і прокидатися в один і той же час, не залежно від того, який день тижня: будній чи вихідний. В ідеалі, звичайно, прокидатися треба без будильника - це означає, що ви виспалися.

​

Здоровий спосіб життя: правило № 5

 

 

Одне з найважливіших правил здорового способу життя – це позитивний настрій! Не зациклюйтеся на невдачах і промахах.

 

Здоровий спосіб життя: правило № 6

 

Здоровий спосіб життя – це так само дбайливе ставлення до себе! Себе треба любити, про себе потрібно піклуватися. Наприклад, під час занять у спортзалі, потрібно думати не про те, щоб швидше піти і рахувати хвилини, а займатися із задоволенням, з думками про те, що кожна вправа підтягує Ваші м'язи .... Кожна вправа наближає Вас до ідеалу!

 

Здоровий спосіб життя: правило № 7

 

Вести здоровий спосіб життя легше не поодинці, а в компанії. В ідеалі, звичайно, потрібно, щоб усі навколо дотримувалися такої ж життєвої позиції.

Уявіть, що всі навколо ведуть здоровий спосіб життя, всі в прекрасному настрої, бажають один одному тільки добра.

 

Висновки:

Отже, старайтесь дотримуватись наступних принципів:

– живіть в злагоді з собою;

– вчіться радіти життю;

– менше хвилюйтеся, а більше посміхайтеся;

– вчіться долати стрес, пам’ятайте: джерело стресу – не події самі по собі, а наше сприйняття цих подій.

Будьте здорові!!!

20.03.2023

20 Березня – Всесвітній день Землі

logo PDF.png

Презентація (65 слайдів)

У всьому світі 20 березня прийнято відзначати свято під назвою День Землі.

Дату проведення свята обрали не випадково: 20 березня – день весняного рівнодення, коли пробуджується природа і починається новий рівень її розвитку.

Мета свята – привернути увагу громадськості до нашого спільного дому – планети Земля, нагадати людям про необхідність дбайливого ставлення до природи і турботу один про одного. Це свято є приводом зайвий раз замислитися про те, що нас оточує. В результаті своєї життєдіяльності людина завдає значної шкоди нашій планеті, що може призвести до її руйнування.

Свято День Землі – це символ єдності, усвідомлення, що тільки об'єднаними зусиллями ще можливо боротися з глобальними екологічними та існуючими соціальними проблемами на нашій планеті. Тільки спільними зусиллями можна вирішувати глобальні екологічні і соціальні проблеми на Землі.

Сьогодні відзначати День Землі більш ніж актуально, враховуючи поточну статистику глобального потепління. Вчені передбачають, що 2019 рік став найспекотнішим роком в історії людства. Число пов'язаних з погодою стихійних лих різко зростає – кількість інцидентів у всьому світі збільшилася в чотири рази з 1970 року.

​

Матінка-Земля. Цей вислів ми не рідко чуємо в нашому повсякденному житті і використовуємо його в нашому спілкуванні. Що він означає і що ми в нього вкладаємо, – буквально зображено в самому формулюванні і формі подібної фрази. Земля – наша годувальниця, наш спільний дім, в якому створені Богом для нас абсолютно унікальні умови, що дозволяють нам не тільки виживати, але й насолоджуватися життям у всій її красі і різноманітності. Вона віддає нам себе цілком. Беззаперечно дарує свою любов. Не зважаючи навіть деколи на абсолютно блюзнірське ставлення з нашого боку. Як любляча мати живить, одягає і виховує своїх нетямущих дітей. Чим ми їй віддячуємо?

Вже здавна в різних країнах світу це питання набуло нагальну актуальність. Людство нарешті, звернувши увагу на свою позицію і роль в екосистемах нашої Землі, задумалося.

Найактуальніши екологічні проблеми Землі

Попереджений, отже – озброєний! Навколишнє середовище невпинно змінюється, в тому числі внаслідок діяльності людини. Навіть малі зміни в екосистемі можуть спричинити величезні катастрофи і трагедії – зараз і в майбутньому. Аби ефективно реагувати на небезпеку, потрібно розуміти, з чим ми маємо справу.

Розглянемо 15 найважливіших екологічних проблем нашої планети.

 

1.Забруднення

На очищення забрудненого повітря, води і ґрунту знадобляться мільйони років. Найголовніші забруднювачі – промисловість та моторний транспорт. Повітря забруднюють промислові об’єкти, які викидають в атмосферу різні гази і токсини, а також використання природного палива. Воду і ґрунт забруднюють розливи нафти, кислотні дощі, нітрати, пластик, міські стоки, промислові відходи.

2.Глобальне потепління

В ході людської діяльності в атмосферу викидаються парникові гази, які призводять до парникового ефекту (діоксид вуглецю, метан, закис азоту, гідрофторвуглецеві сполуки, перфторвуглецеві сполуки, гексафторид сірки). Внаслідок цього відбувається зростання температури океанів та поверхні Землі, танення полярних шапок, підвищення рівня моря, а також аномальні опади, такі як несподівані повені, надмірний сніг або опустелювання земель.

3.Перенаселення

Вибухове зростання кількості населення у найменш розвинених країнах викликає напружену ситуацію з ресурсами, нестачу води, палива, продуктів харчування. Інтенсивне сільське господарство через використання хімічних добрив, пестицидів та інсектицидів теж додає шкоди навколишньому середовищу.

4.Деградація природних ресурсів

Споживання викопного палива призводить до викидів парникових газів, що є причиною глобального потепління та зміни клімату. Сьогодні перехід на відновлювані джерела енергії, такі як сонячна енергія, вітер, біогаз та геотермальна енергія, стає все більш популярним і економічно вигідним.

5.Утилізація відходів

Надмірне споживання ресурсів та створення пластмас (штучно створених матеріалів на основі синтетичних або природних полімерів) створюють глобальну кризу переробки сміття. Розвинені країни скидають свої відходи в океани або відправляють у менш розвинені країни. Робота з ядерними відходами також несе величезну загрозу для здоров’я людей.

6.Зміна клімату

Глобальне потепління має різні шкідливі наслідки: танення полярного льоду, поява нових захворювань, почастішання повеней, зміна пір року та погодного сценарію загалом.

7.Втрата біорізноманіття

Діяльність людини призводить до вимирання цілих видів, зникнення їхнього середовища існування та втрати біорізноманіття. Екосистеми, що утворювалися протягом мільйонів років, знаходяться під загрозою, коли будь-який вид популяції зникає і баланс порушується.

8.Знищення лісів

На даний час ліси покривають 30% території суші, але щорічно ця площа скорочується. Дерева є природними поглиначами вуглекислого газу, утворюють свіжий кисень, а також допомагають регулювати температуру та кількість опадів. Вирубка лісу означає знищення зеленого покриву, аби зробити землю придатною для житлового, промислового або комерційного використання.

9.Закислення океану

Разом із глобальним потеплінням, цей процес є антропогенним явищем, а саме наслідком надмірного рівня СО2, 25% якого виробляють люди. Закислення океану зростало протягом останніх 250 років, але до 2100 року воно може збільшитись на 150%. Головний шкідливий вплив припадає на живі організми з раковинами із вуглекислого кальцію. Окислення погіршує їхню здатність утворювати раковини. Оскільки ці організми є основою харчових ланцюгів, в майбутньому наслідки можуть проявитися у морських тварин і людей.

10.Виснаження озонового шару

Озоновий шар – це невидимий захист планети від сонячної радіації, яка шкодить рослинам і тваринам та викликає зростання числа ракових захворювань шкіри у людей. Зменшення концентрації озонового шару пояснюється руйнуванням молекул озону в реакціях із різними речовинами антропогенного і природного походження (хлором та бромидом). Потрапляючи в атмосферу, ці токсичні гази створюють діру в озоновому шарі – локальний спад концентрації озону в стратосфері на 10–40%. Найбільша діра знаходиться над Антарктикою.

11.Кислотні дощі

Це усі види метеорологічних опадів (дощ, сніг, дощ зі снігом, туман, град), кислотність яких вища від нормальної (pH ˃ 5,6). З кінця ХХ століття кислотні дощі випадають у країнах Європи, Північної Америки, Азії і Латинської Америки. Їх спричинюють сполуки сірки і азоту внаслідок спалення викопного палива, виверження вулканів, гниття рослин. Кислотні опади ушкоджують будівлі, пам’ятники культури, ліси, врожаї багатьох сільськогосподарських культур, погіршують стан ґрунтів і водних екосистем.

12.Забруднення води

Чиста питна вода стає все більш цінним ресурсом, за який борються люди. Це політична і економічна проблема, яка вимагає вирішення на рівні урядів країн. Крім того, розвиток промисловості продовжує забруднювати річки і океани токсичними речовинами, які несуть загрозу для здоров’я населення планети.

13.Урбанізація

Неконтрольоване розростання міст означає міграцію населення з густозаселених територій на малозаселені, що призводить до поширення міста на все більшу кількість сільських земель. Розростання міст призводить до невідворотної зміни природного середовища, витіснення флори та фауни, деградації земель, збільшення трафіку із збільшенням шкідливих викидів в атмосферу та проблем охорони здоров’я.

14.Проблеми громадського здоров’я

Існуючі екологічні проблеми представляють великий ризик для здоров’я живих організмів. Брудна вода становить найбільшу загрозу якості життя та здоров’я населення. Стоки до річок містять токсини, хімікати та хвороботворні бактерії. Високі температури сприяють поширенню інфекційних захворювань.

15.Генетична інженерія

Молекулярна біологія дозволяє змінювати молекулярну взаємодію основних біологічних молекул у клітині та поза нею, утворюючі нові варіанти живих систем, які не виникли в ході природної еволюції. Генетична модифікація їжі може викликати серйозні екологічні проблеми у дикій природі. Наприклад, трансгенні рослини, через їхню токсичність або алергенність стануть прямою загрозою для людини, домашніх та диких тварин.

​

Як бачимо, людство стикнулося з великою кількістю проблем. Вчені не можуть до кінця з’ясувати причини виникнення деяких з них та їхній зв’язок з антропогенною діяльністю. Але потреба негайних змін у повсякденному житті землян стає нагальною. Якщо люди продовжуватимуть рухатися вперед у такий шкідливий для майбутнього спосіб, то майбутнього не буде. Вирішення глобальних екологічних проблем починається з нас самих, наших родин і громад, зі змін у свідомості, аби зберегти своє навколишнє середовище комфортним, безпечним, різноманітним. Не будемо про це забувати!

h_ua_den_zemli.jpg
9-mm.jpg

13.03.2023

КРИМІНОГЕННА СИТУАЦІЯ В УКРАЇНІ. ПРАВИЛА ЩОДО ОСОБИСТОЇ БЕЗПЕКИ

pngtree-download-icon-png-image.png

Скачати файл

Відео 1

Відео 2

Презентація

pngtree-download-icon-png-image.png
pngtree-download-icon-png-image.png
pngtree-download-icon-png-image.png

Додаткові матеріали 1, 2

  Злочинність, як відомо, є негативним явищем для суспільства. Фактори, які впливають на неї, залежать від кризових ситуацій та проблем, що мають місце як всередині держави, так і за її межами, соціальних проблем та настроїв членів суспільства, рівня соціального забезпечення та економічного достатку, а також зацікавленості держави у додержанні правопорядку та підтриманні громадської безпеки.

  Сучасні умови життя в Україні, рівень соціального та економічного розвитку, становище України на міжнародній арені, зростання агресії серед населення та її пропаганда, війна в Україні є факторами, які формують структуру цінностей, ідеологію та поведінку в українському суспільстві. Безумовно, ці явища можуть піддаватися змінам, причому досить часто, оскільки цього вимагає саме життя. Зрозуміло, що під впливом цих явищ злочинність у державі дуже часто зазнає змін, а саме спостерігається тенденція до її швидкого поширення у тих регіонах, де, здавалось би, не була настільки розповсюдженою. Сьогодні ми можемо побачити низку ситуацій у містах і селах, які змушують замислитися над тим, чому і наскільки швидко та широко розповсюджується агресія серед населення, з яких причин серед білого дня можуть вчинити вбивство, підпал, розбій, крадіжку чи грабіж, і, найголовніше, як вберегти себе та своїх близьких від цих явищ.

  Аналіз стану соціально-політичних, економічних, правових та організаційних засад функціонування вітчизняного державного механізму та соціокультурної моделі розвитку суспільства дає можливість з очевидністю констатувати негативний розвиток криміногенної ситуації в Україні.

  За 2021 рік залишились нерозкритими майже 2 тис. розбійних нападів, понад 15 тис. грабунків і 200 тис. крадіжок (із них 17 тис. – квартирних). Ще більш вражаючим є зростання тяжких і особливо тяжких злочинів, таких як умисні вбивства, кількість яких зросла на 165%.

  Постійно залишається високою кількість злочинів з використанням вогнепальної зброї. Так, за даними Національної поліції України кількість таких злочинів була: у 2018 році – 352, у 2019 році – 1 117, у 2020 році – 908, у 2021 році – 417. У 2021 році збільшилась реєстрація зґвалтувань у 1,8 рази (зі 176 до 317), пограбувань на 38% (з 14 тис. до 19 тис.), розбоїв на 27% (з 2,1 до 2,7 тис.), дорожньо-транспортних пригод на 34% (з 6,4 до 8,6%), фальшивомонетництва у 2,1 рази (з 484 до 939). Загальна злочинність у 2021 році зросла на 22,6%, особливо тяжких і тяжких – на 65%.

   Детермінантами безпрецедентного зростання злочинності і криміналізації суспільних відносин є не стільки негативні соціально-економічні фактори, скільки нездатність протиставити цим факторам зважену державну економічну, соціальну, правову політику і організаційно-правовий механізм її реалізації на всій території країни, забезпечити належний правовий порядок регулювання суспільних відносин, організованість і погодженість функціонування всіх ланок системи державної влади, відповідальність державного апарата за прийняті рішення, у тому числі у сфері безпосереднього захисту прав і законних інтересів громадян від протиправних посягань, беззаконня і сваволі.

   Серед основних проблем варто звернути увагу на зазначені нижче.

  1. В Україні склалася кримінально-синдикалістська економіка зі всіма властивими їй атрибутами у вигляді корупції, монополії на пріоритетні галузі економіки, насильства, з безкарністю за вчинені тяжкі злочини, слабкою правоохоронною системою тощо. Злочинні формування користуються недоліками економічної системи (в тому вигляді, в якому вона функціонує останнім часом) більше, ніж законно діючі комерційні структури.

  2. На тлі фінансової кризи відбулось активне проникнення на український ринок і в банківську систему міжнародних фінансових установ та посередників із сумнівною репутацією. Під впливом злочинності в діяльності вітчизняних фінансових структур помітно зросла частка ризикованих, шахрайських і спекулятивних операцій, приховування доходів від оподатковування, операцій з витоку капіталів за кордон.

  3. Транснаціональна злочинність набула значних масштабів, якісно погіршивши криміногенну ситуацію в Україні. Проникнення у вітчизняну злочинність транснаціонального компоненту, будучи частиною загальної тенденції глобалізації, відрізняється різноманітністю форм і видів – від інтеграції розрізнених українських груп у транснаціональні кримінальні структури до активізації діяльності міжнародної наркомафії, торговців зброєю, людьми чи людськими органами, що розглядають Україну як один із перспективних потенційних ринків.

  4. Злочинні елементи в Україні стали більш консолідовані, мобільні, інформовані та зухвалі. Окремі злочинні формування краще оснащені зброєю, засобами зв’язку, транспортом і спеціальною технікою, ніж правоохоронні органи України. Недоліки в системі їх організації спричиняють низьку ефективність протидії, яка подекуди перетворюється тільки на імітацію дій.

  5. Соціальна система України вражена антигуманістичними тенденціями, які продовжують розвиватися в літературі, мистецтві, кіно, у друкованій і електронній пресі. Вбачається, що не тільки не вповільнюється, а усе більше набирає силу процес руйнування інформаційно-психологічної безпеки суспільства. Засоби масової комунікації не тільки не формують надію на краще, але все частіше вводять свого споживача в стан відчуженості від суспільства, більше розбещують його безсоромністю і насильством, пропагандою наркотиків, алкоголю, злочинності і безкарності, іншим шкідливим впливом на свідомість.

  6. Склався небезпечний соціально-психологічний феномен, коли у свідомості частини суспільства деякі протиправні діяння перестають сприйматися як злочинні, а вважаються різновидом бізнесу, хоча і небезпечного, проте досить прибуткового. Не останню роль при цьому відіграють прихована пропаганда негативних цінностей, що ведеться в деяких засобах масової інформації, нав’язування суспільству, особливо молоді, зразків антисоціальної поведінки.

  7. Суттєво підриває міжнародний авторитет країни поширення корупції в органах влади, участь її представників у відмиванні злочинних доходів, наркобізнесі і торгівлі зброєю. Політичні опоненти і економічні конкуренти нерідко використовують фактор вітчизняної злочинності, перебільшеного її впливу на економіку і політику для дискредитації України в очах світового співтовариства, нав’язування їй принизливих умов для інтеграції у світову економічну та гуманітарну системи.

  8. Сучасний стан правових основ правової політики України щодо протидії злочинності характеризується недосконалістю актів усіх рівнів, відсутністю офіційно визнаної концепції розвитку нормативно-правової бази, що стосується організації і функціонування системи боротьби зі злочинністю, роз’єднаністю суб’єктів, невиправданим дублюванням окремих функцій, недостатнім рівнем взаємодії і координації їх діяльності. Закони й підзаконні нормативно-правові акти, чинні в зазначеній сфері діяльності, не мають чіткого визначення об’єктів кримінологічного впливу, його суб’єктів, відповідних функцій, обов’язків, повноважень та дієвого інструментарію. Вони мають слабке інформаційно-кримінологічне підґрунтя, запобіжну роль різних галузей права і зовсім не містять юридичних санкцій за невиконання правових норм.

 

  Цим значною мірою пояснюється низький рівень розкриття злочинів, зокрема по крадіжкам – 17,7%, по грабежам – 23,0%, незаконному заволодінню автотранспортом – 20,1%, а всього – 21,3%.

  Таким чином, аналіз вищевикладеного матеріалу дає підстави для висновку, що криміногенна ситуація в Україні залишається складною, темпи зростання рівня злочинності – досить високими. На зазначену несприятливу тенденцію впливають нестабільність у політичній, економічній і соціальній сферах. Злочинність у зв’язку із суттєвими змінами в суспільстві стала більш кваліфікованою та професійно пристосованою до цих змін. У найближчій перспективі можна спрогнозувати подальше зростання рівня злочинності в країні. Основними причинами цього слід вважати абсолютне й відносне зростання рівня злочинності у світі, який змінюватиметься адекватно до прогнозованого спаду економічного зростання; наявна практика правового нігілізму; подальше розгортання процесів політичних (демократичних) змін, зумовлених необхідністю докорінної перебудови в галузі управління та соціальної сфери, що також потребує певного часу для виправлення деформованих процесів у розвитку підприємництва, створенні середнього класу, ліквідації бідності.

   До того ж одним із найбільш вагомих чинників криміналізації суспільства залишається ставлення людей до свого соціокультурного надбання, морально-психологічне сприйняття злочинності як антисоціального явища. На жаль, сучасний стан державотворення характеризується значною нестабільністю і конфліктністю в суспільстві, у країні, що спричинило занепад морально-культурних інтересів більшості населення і актуалізації необхідності виживання, забезпечення свого майбутнього, масової недовіри, егоїстичного і байдужого ставлення до оточуючих, суспільства загалом. Загальний соціальний стан в Україні такий, що переважна більшість громадян оцінюють чинний у суспільстві порядок як несправедливий. І це також породжує правові девіації в соціально-правовій складовій сучасної України.

  Отже, боротьба зі злочинністю в Україні повинна здійснюватись на засадах комплексного програмування, з урахуванням довгострокових наукових прогнозів та вивчення їх фактичного стану, а також у поєднанні із заходами загальносоціальної превенції. Разом із тим необхідно визнати, що зусиллями лише правоохоронних органів вирішити цю проблему неможливо.

06.03.2023

Міжнародний день прав жінок і миру

(День боротьби за права жінок)

Матеріал підготувала
Потримай Н.С., куратор 31-Ю групи

Міжнаро́дний жіно́чий день англ. International Women's Day, повна назва Міжнаро́дний де́нь боротьби́ за права́ жіно́к і міжнаро́дний мир (рішенням ООН від 1977 року) — міжнародна дата, яка щорічно відзначається 8 березня на згадку про культурні, політичні та соціально-економічні досягнення жінок. Темою цієї дати також є рух за права людини для права жінок, привертаючи увагу до таких питань, як гендерна рівність, сексизм, репродуктивні права та насильство щодо жінок.

​

Хто є справжнім автором свята?

Є кілька версій походження свята. За однією з них авторками Міжнародного жіночого дня є американські соціалістки. На 2-й конференції в Копенгагені вони зустрілися з Цеткін та Люксембург та почали обговорювати питання відзначення дня, в який привертали б увагу суспільства до проблем жінок в боротьбі за рівноправ’я. Проте, спочатку в деяких країнах Європи святкування жіночого дня припадало на 19 березня.

​

Міжнародний Жіночий День в історії

  • 1857

У Нью-Йорку відбулася перша демонстрація працівниць фабрик, які вимагали гідної заробітної плати та зменшення робочого дня.

  • 1908, лютий

На вулиці вийшло близько 20 000 жінок, які виявляли своє невдоволення щодо відсутності рівноправ’я між чоловіками та жінками.

  • 1909, 28 лютого

Вперше відзначається Міжнародний день жінок. В колах американських соціалістів виникла ідея святкування жіночого дня у всьому світу. Свято припадало на останню неділю зими.

  • 1910

На Міжнародній конференції соціалісток у Копенгагені видатна німецька діячка та теоретикиня жіночого й робітничого руху Клара Цеткін виступила з пропозицією про святкування 8 березня, як міжнародного жіночого дня.

  • 1911

19 березня понад 1 мільйон жінок у Німеччині, Австрії, Швейцарії, Данії вийшли на мітинги та демонстрації, протестуючи проти дискримінації та вимагаючи рівних із чоловіками прав на працю, на участь у виборах, на освіту і здобуття фаху.

  • 1914, 8 березня

Перенесено святкування Міжнародного дня жінок на 8 березня.

  • 1917

8 березня (23 лютого – за старим стилем) жінки – робітниці вийшли на вулиці з лозунгами «Хліба і миру», щоб заявити всій рішучий протест проти нестерпних умов життя, війни та голоду.

  • 1950-60-ті

Міжнародний жіночий день стає всенародним святом, трансформуючись у свято всіх жінок, незважаючи на їхній вік і статус зайнятості. У 1966 Міжнародний жіночий день стає святом і неробочим днем.

  • 1975

Організація Об’єднаних Націй проголосила 8 березня – Днем боротьби за жіночі права.

  • 1977

Генеральна Асамблея ООН схвалила резолюцію №32/142, згідно з якою кожній з країн-учасниць пропонувалося відзначити Міжнародний день прав жінок.

Права жінок – права людини

«Незалежні»: що змінилося у правах жінок за 30 років

Одним із найважливіших законодавчих інструментів захисту жінок є Закон «Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок та чоловіків», який було ухвалено у 2005 році з восьмої спроби. У цьому законі згадано такі важливі поняття, як дискримінація, сексуальні домагання, насильство за ознакою статі, вказано покарання за них, а також ідеться про механізм забезпечення рівних прав та можливостей.

Через сім років, у 2012 році, в Україні з’явився Закон «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні». У ньому йдеться про різновиди дискримінації, утиск та принципи недискримінації. Дія цього закону поширюється на різноманітні сфери зайнятості людини – робота, освіта, родина, державна служба тощо.

Справжнім досягненням українських правозахисників/ць є Закон «Про запобігання та протидію домашньому насильству», який набув чинності у 2017 році. Там детально розписано види насильства, основні засади запобігання та протидії домашньому насильству, а також висвітлюється підтримка держави – надання соціальної та юридичної допомоги, притулків, проведення профілактичної роботи тощо. Важливо, що дія цього закону поширюється не лише на подружжя, а й на всіх людей, які мешкають разом.

Ще одним кроком до рівності є Закон «Про внесення змін до Кримінального та Кримінального процесуального кодексів України з метою реалізації положень Конвенції Ради Європи про запобігання насильству стосовно жінок і домашньому насильству та боротьбу з цими явищами», який з’явився у 2018 році. Там було відредаговано статті щодо термінології зґвалтування, домашнього та сексуального насильства, а також переглянуто покарання за вчинення таких дій.

​

Місце жінки – всюди

У 2017 році сталося те, чого так довго прагнули правозахисники/ці: Міністерство охорони здоров’я скасувало 450 заборонених професій для жінок. Наказ №256 було прийнято у 1993 році. Він забороняв жінкам працювати на ливарних роботах, у сфері металургії, електротехнічному та хімічному виробництвах тощо. Серед заборонених професій були й добре оплачувані – машиніст метро, моторист на кораблі, водій автобуса далекого прямування.

​

https://www.youtube.com/watch?v=1qzIqHVbmiA

​

Гендерна рівність і Україна: законодавство

На законодавчому рівні гендерна дискримінація заборонена Конституцією України і Законом «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні». Крім того, в 1980 році в Україні була ратифікована Конвенція про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок. У 2005 році Верховна Рада прийняла Закон «Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків». Навіть Угода про асоціацію між Україною та ЄС, містить статтю про гендерну рівність в економічному житті, яка декларує забезпечення рівних можливостей для чоловіків і жінок у сфері зайнятості, освіти та навчання, економічної та суспільної діяльності, а також в процесі прийняття рішень.

​

Юристи також зазначають, що в Україні є законодавча база, яка гарантує рівні права і можливості жінок та чоловіків.

​

Статті Конституції України забезпечують ці рівні права:

«Стаття 24. Громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Стаття 43. Кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Стаття 51. Шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки і чоловіка. Кожен із подружжя має рівні права і обов’язки у шлюбі та сім’ї.»

​

Жінка і сім’я

Жінка і чоловік мають рівні права і обов’язки у сімейних відносинах, шлюбі та сім’ї. Така «аксіома» закладена в 7 статті Сімейного кодексу України (далі – СК).

Ст. 49 визначає право дружини на материнство. Згідно з чинним українським законодавством, трирічну відпустку по догляду за дитиною може отримати не лише жінка, але й чоловік. При цьому на чоловіка поширюються ті ж самі права та пільги, що їх отримує в цьому випадку жінка, включно з безперервністю стажу і збереженням за ним робочого місця.

​

При цьому у статті 24 Конституції України йдеться: «…створенням умов, які дають жінкам можливість поєднувати працю з материнством; правовим захистом, матеріальною і моральною підтримкою материнства і дитинства, включаючи надання оплачуваних відпусток та інших пільг вагітним жінкам і матерям». Ця стаття дає право жінкам на працю та материнство, проте не прописує ніде чоловіків. А це, як зазначають юристи, дискримінація татів.

І на жаль, за даними segodnya.ua, офіційно в декреті в Україні знаходяться близько 25 тисяч чоловіків, і це лише 2% від загального числа татів. Тоді, як у Європі цей показник вже давно сягнув позначки більше 20%.

Також важливим для жінок «Про запобігання та протидію домашньому насильству», який вступив в силу в січні 2018 року та направлений на запобігання і протидію домашньому насильству. Адже статистика щодо цього також невтішна – кожна 3 жінка піддається домашьному насильству і лише 10 % жінок, які піддаються насильству, вирішуються говорити.

 
Жінка і робота

На сьогодні існує окрема стаття 43 Конституції України, а також окремий Закон «Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків», за якими жінки та чоловіки мають однакове право на працю, яку вони вільно обирають і вільно погоджуються на неї. Важливим у цьому ключі стала відміна закону про заборонені для жінок професії, а також прийняття закону про дозвіл вступати жінкам у військові ліцеї України

Проте якість зайнятості чоловіків і жінок на ринку праці є різною. Так, за даними, опублікованими на ресурсі 24.ua (вказуються дані Держстату за 2018 рік), участь жінок на ринку праці становить 46,9 % на противагу 63,0 % серед чоловіків. Рівень безробіття серед жінок на 24 % вищий, ніж серед чоловіків.

Найбільш актуальною залишається проблема забезпечення рівності чоловіків і жінок у трудових відносинах. За тими ж даними, зарплати жінок в Україні на 26% нижчі, ніж у чоловіків. На сьогодні, коли мова йде про валовий національний продукт (ВНП), в Україні дохід жінок складає менше ніж 6 082 доларів на рік, а чоловіків – 10513

Нормами ст.ст. 17-19 забезпечується дотримання прав та можливостей у працевлаштуванні, просуванні по роботі, підвищенні кваліфікації та перепідготовці.

На роботодавця покладено обов’язки:

  • створювати умови праці, які дозволяли б жінкам і чоловікам здійснювати трудову діяльність на рівній основі;

  • забезпечувати жінкам і чоловікам можливість суміщати трудову діяльність із сімейними обов'язками;

  • здійснювати рівну оплату праці жінок і чоловіків при однаковій кваліфікації та однакових умовах праці;

  • вживати заходів щодо створення безпечних для життя і здоров'я умов праці;

  • вживати заходів щодо унеможливлення та захисту від випадків сексуальних домагань та інших проявів насильства за ознакою статі.

Забороняється в оголошеннях (рекламі) про вакансії пропонувати роботу лише за ознаками однієї статі, за винятком специфічної роботи, яка може виконуватися виключно особами певної статі, висувати різні вимоги, даючи перевагу одній із статей, вимагати від осіб, які влаштовуються на роботу.

У разі колективно-договірного регулювання соціально-трудових відносин до генеральної угоди, галузевих (міжгалузевих) і територіальних угод, колективних договорів включаються положення, що забезпечують рівні права та можливості жінок і чоловіків.

Держава забезпечує жінкам і чоловікам рівні права та можливості у здійсненні підприємницької діяльності.

Органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, підприємства, установи та організації рівною мірою враховують інтереси жінок і чоловіків під час здійснення заходів щодо їх соціального захисту.

А у топ-5 сфер з найбільшою представленістю жінок увійшли ті, які стереотипно вважаються жіночими. Не виключено, що такий стан речей є похідним і від того, як прийнято виховувати дітей, які навички в них розвивати та в яких професіях їм краще реалізовуватися.

Жінка і освіта

Розділом V Закону гарантується забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків у здобутті освіти та професійній підготовці

Держава забезпечує рівні права та можливості жінок і чоловіків у здобутті освіти.

Навчальні заклади забезпечують:

  • рівні умови для жінок і чоловіків під час вступу до навчальних закладів, оцінки знань, надання грантів, позик студентам;

  • підготовку та видання підручників, навчальних посібників, вільних від стереотипних уявлень про роль жінки і чоловіка, та спрямованих на формування ненасильницьких моделей поведінки, небайдужого ставлення до постраждалих осіб, поваги до людської гідності та статевої недоторканості.

 
Жінка і політика

Повертаючись до Конвенції, хотілося б згадати положення ст. 7, відповідно до якого Україна повинна вжити всіх відповідних заходів для ліквідації дискримінації щодо жінок у політичному та суспільному житті країни.

Жінкам надано право обирати і бути обраною, брати участь у формуванні та здійсненні політики уряду та займати державні пости, здійснювати всі державні функції на всіх рівнях держуправління. Доречно буде згадати і статтю 15 ЗУ «Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків», яка передбачає представництво жінок і чоловіків у відповідних виборчих списках, під час висунення кандидатів у народні депутати України від політичних партій і виборчих блоків.

У свою чергу, ст. 16 цього ж Закону, визначає, що призначення на державну службу і службу в органи місцевого самоврядування повинно здійснюватися з дотриманням представництва кандидатур кожної статі. Більш того, дискримінація за ознакою статі при прийнятті на названі посади і під час служби забороняється.

​

Влітку 2019 року народні депутати 230 голосами «за» ухвалили у другому читанні та в цілому Виборчий кодекс із обов’язковою гендерною квотою, що становить не менше 40% жінок у виборчих списках. А на даний момент у Раді 88 жінок, що являється рекордною кількістю в історії України.

https://www.youtube.com/watch?v=JSqSQCkDIoI&t=3s

 
Просто Жінка

Українське законодавство охороняє особистість Жінки як таку. Жінка, яка вважає, що стосовно неї мало місце дискримінація за ознакою статі чи вона стала об’єктом сексуальних домагань, має право звернутися зі скаргою до: Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини; спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань рівних прав можливостей жінок і чоловіків; уповноважених осіб (координаторів) з питань забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків в органах виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, а також до правоохоронних органів і до суду.

Що стосується громадян, які дозволили собі такі дії, то вони залучаються до цивільно-правової, адміністративної та кримінальної відповідальності.

Засоби масової інформації відповідно до законодавства сприяють недопущенню:

  • дискримінації за ознакою статі та насильства за ознакою статі;

  • поширення матеріалів, що відтворюють чи зміцнюють дискримінаційні уявлення про соціальні ролі та обов’язки жінок і чоловіків, схвалюють або провокують дискримінацію за ознакою статі чи насильство за ознакою статі, включаючи сексуальне насильство.

Засоби масової інформації можуть ухвалювати кодекси професійної етики та інші корпоративні стандарти з метою запобігання насильству за ознакою статі, у тому числі всім формам насильства стосовно жінок, та виховання поваги до гідності кожної людини незалежно від статі.

Ст. 24 Закону, для осіб винних в порушенні вимог законодавства про забезпечення рівних можливостей жінок і чоловіків, встановлено цивільну, адміністративну та кримінальну відповідальність згідно із законом.

 Жінки завжди, в усі часи, відігравали значну роль в історії нації та історії окремих країн. Жінка – символ краси і вірності, мудрості й терпіння, віри та надії. Чимало воєн сталося саме через жінок.

 «Берегиня», «господиня» – такі стереотипи про жінку закріпилися у свідомості українців, тому наука й інша громадська діяльність вважалися перевагою чоловіків. Однак в історії були знамениті жінки, які здійснили важливі винаходи та зруйнували стереотипи про жіночу логіку і про те, що рушієм прогресу може бути лише чоловік.

 Про жінку-українку у світі ходять легенди. Українки ставали королевами, впливали на політику великих держав, боролися за права своїх народів, надихали на творчість письменників, з’являлися на полотнах відомих художників і створювали всесвітньо відомі шедеври самі. Вони робили наукові відкриття, виступали на світових сценах, досягали значних успіхів у спорті, створювали школи й писали книжки. Сучасна українська література дає приклади боротьби жінок за рівність у правах, свободах.

Сьогодні жінки у військовому однострої пліч-о-пліч з чоловіками стають на захист своєї рідної країни. Красиві та чарівні, але при цьому рішучі та сміливі, вони кожен день на полі бою чи в тилу роблять свій вклад у спільну справу, наближаючи Перемогу!

Понад 25 тисяч жінок на сьогодні є військовослужбовцями Збройних Сил України. Але ця цифра значно більша, адже є медики, бійці добровольчих підрозділів. З 2014 року в кожної жінки, яка пішла на фронт, є своя причина.

 

https://www.youtube.com/watch?v=swn33kKERR0​

01
02
03
04
05
a5.jpeg

20.02.2023

ПЛЕКАТИМЕШ МОВУ – ЦВІСТИМУТЬ СЛОВА
(Міжнародний день рідної мови) 

Матеріал підготувала
Поберецька В.В., доктор філософії, викладач

філологічних дисциплін, куратор 2-БДШ групи

Скачати файл

pngtree-download-icon-png-image.png
pngtree-download-icon-png-image.png

Скачати презентацію

  Рідна мова є важливим елементом культурної та національної свідомості людини. Вона не просто засіб спілкування, а історія народу, його світогляд. Вона є найсильнішим інструментом збереження і розвитку нашого матеріального й духовного спадку.

 

  Міжнародний День рідної мови (International Mother Language Day) – подія, яку відзначають щороку 21 лютого, починаючи з 2000 року. Міжнародний день рідної мови був проголошений Генеральною конференцією ЮНЕСКО 17 листопада 1999 року. Запроваджено його було з метою сприяння мовній і культурній різноманітності й багатомовності.

  Дата для Дня рідної мови була вибрана на згадку про трагічних події, що сталися в Бангладеш 21 лютого 1952 року. Тоді від куль поліцейських загинули студенти, котрі вийшли на демонстрацію на захист своєї рідної мови бенгалі, вимагаючи визнати її однією з державних мов країни. Відтоді ця дата у Бангладеш стала днем полеглих за рідну мову, а весь світ відзначає День рідної мови.

  Рішенням про впровадження Дня рідної мови ЮНЕСКО прагне підтримувати мову як ознаку культурної приналежності особи, адже близько половини із 6000 розмовних мов світу нині загрожує зникнення. Також організація певна, що це є важливим кроком до визнання необхідності захистити різноманіття культур і зберігати повагу до мови як показника культури.

  В Україні рідній мові присвячене ще одне свято – День української писемності та мови. Відзначається воно щороку 9 листопада, в день вшанування пам’яті преподобного Нестора Літописця, який був послідовником творців слов’янської писемності Кирила і Мефодія.

20.02.2023

20 лютого - День Героїв Небесної Сотні 

Скачати файл

pngtree-download-icon-png-image.png

   День Героїв Небесної Сотні відзначають щорічно 20 лютого згідно з Указом Президента від 11 лютого 2015 року №69/2015 "Про вшанування подвигу учасників Революції Гідності та увічнення пам’яті Героїв Небесної Сотні".

  20 лютого 2014 року в середмісті столиці України загинула найбільша кількість осіб – 48. Їх разом з іншими 54 загиблими та смертельно пораненими учасниками мирних протестів упродовж зими 2013–2014 років і п’ятьма активістами Майдану, які загинули навесні 2014 року, відстоюючи демократичні цінності та територіальну цілісність України, назвали Героями Небесної Сотні.

   Події того дня стали кульмінацією Революції Гідності. За неповернення до пострадянської моделі відносин між владою та суспільством, відмову від "багатовекторності" у зовнішньополітичному курсі, утвердження розвитку України як демократичної європейської країни заплачено дуже велику ціну – людські життя.

   Із метою вшанування пам’яті громадян, які загинули під час Революції Гідності у боротьбі за ідеали демократії, права та свободи людини, європейське майбутнє України, завдяки яким було змінено хід історії нашої держави, встановлено День Героїв Небесної Сотні.

   Пам’ять про подвиг Небесної Сотні вшановується під гаслом «Вдячні за свободу!»

факт.PNG

06.02.2023

«Інформаційний тероризм та інформаційна безпека»

  7 лютого 2023 року у світі відзначається День безпечного Інтернету (Safer Internet Day). Ця міжнародна календарна подія запроваджена 2004 року мережами Insafe та INHOPE, а також за підтримки Європейської комісії для просування безпечного та позитивного використання цифрових технологій, особливо, дітьми й молоддю, та щорічно відзначається у другий день другого тижня лютого.

  XXI століття характеризується стрімким розвитком інформаційних технологій, які поряд із тим, що полегшують доступ до інформації, також надають широкі можливості для маніпулювання нею.

  Сьогодні, маючи доступ до мережі Інтернет, отримати інформацію про ті чи інші події в різних сферах суспільного життя стає дедалі простіше. Однак, занепокоєння викликає той факт, що не всі схильні критично оцінювати, перевіряти чи порівнювати інформацію, яку споживають. Через відсутність необхідних знань пересічні громадяни досить легко можуть стати жертвою інформаційного тероризму.

  Інформаційний тероризм – прямий свідомий вплив на психіку та свідомість людей з метою формування необхідних думок і суджень, що певним чином задають напрям поведінки людей.

На практиці під інформаційним тероризмом зазвичай мають на увазі такий насильницький пропагандистський вплив на психіку, який не залишає для людини можливостей для критичної оцінки одержуваної інформації (як правило, відверто тенденційної інформації, яка досягає своєї мети не якістю маніпулятивного впливу, а його обсягом) створюючи так зване інформаційне перевантаження. Суть інформаційного перевантаження у тому, що кількість інформації, яка надходить у мозок людини, істотно перевищує необхідну для комфортного існування. При цьому частина людей ефективно справляється з інформаційним перевантаженням, тоді як інша частина населення страждає від цього надлишку.

  Метою інфотероризму є створення методами інформаційного впливу, обстановки, в якій панують страх та пригніченість, з подальшим зловживанням нею для досягнення конкретних злочинних цілей.

Інструменти інформаційного тероризму:

  • дезінформація;

  • інсайди;

  • матеріали, створенні злочинним шляхом (шантаж, погрози здоров’ю та життю, вбивство, підкуп).

  Крім використання офіційних засобів, інформаційний тероризм спирається на поширення певного типу чуток – інсайдів, які з’являються (або нібито з’являються) від працівників окремих профільних установ, містять у собі закриту внутрішню інформацію та претендують на достовірність. Інсайди взагалі відіграють значну роль у проблемі тероризму. Як правило, вони багаторазово посилюють ту площину страху, на створення якої спрямовані зусилля терористів. Серед усіх різновидів інсайдів найбільш значущими у рамках інформаційного тероризму є два види: так звані інсайди-залякування та агресивні інсайди.

   «Інсайд-залякування» – це контент, який викликає лякаючі настрої в аудиторії, серед якої він виникає і поширюється.

Зазвичай такі інсайди виникають, або напряму «запускаються» силами, що розв'язують інформаційний терор, у масову свідомість в періоди максимального соціального напруження (терористичні акти, стихійні лиха, війна, підготовка військового перевороту тощо). Їхні сюжети варіюються від просто песимістичних до панічних. Особливого поширення такі чутки набувають під час складних соціальних та політичних реформ, зміни влади, режиму чи соціально-політичної системи загалом.

  Найчастіше зустрічаються «інсайди-залякування», засновані на нібито неминучих прогнозах російських політологів щодо опалювального сезону в Україні та прогнозування “апокаліпсису” через відмову закупівлі російського газу. Під час війни дуже актуальними стали інсайди щодо загрози ядерної війни. Довіряючи їм, частина населення кидається закуповувати продукти у великих обсягах, заправляти повні баки авто тощо. Як наслідок – товари швидко зникають з магазинів, або стрімко зростають у ціні, що може призвести до появи їх реального дефіциту.

    «Інсайд-провокація» – контент, спрямований на стимулювання жорсткої агресивної реакції.

  Такі інсайди виникають у гострих протиріччях, пов'язаних із соціальними міжгруповими, міжетнічними та міжнаціональними конфліктами. Кілька відомих прикладів інсайдів-провокацій росії проти України: «в Україні панує неонацизм/нацизм/фашизм», «влада в Україні – наркомани та нелюди», «Українці утискають та навіть вбивають російськомовне населення». Основна функція такого контенту – спровокувати людей до агресивних, терористичних дій на кшталт геноциду та вбивств.

   Інсайди-провокації будуються уривками, короткими тезами. Тези повідомляють про конкретні (частіше вигадані) «факти» та «цифри». Вони несуть сильний емоційно-негативний заряд, формуючи соціальну групу «ми» («адекватних людей») на противагу групі «вони» («демони/карателі»).

   З останніх прикладів – повідомлення про «живий щит з українців, який використовують ЗСУ» (1), про «неонацистів, що тримають людей у заручниках» (2) та про «звірства українських фашистів, що розстрілюють людей, які намагаються дістатися росії гуманітарними коридорами» (3-4).

 

  Можна виділити наступні принципи інформаційного тероризму:

  1. Використання шокуючих матеріалів – постановочні зображення жорстокості або здійснення реальних актів насильства для отримання такого матеріалу.

  2. Залякування аудиторії, часто вигаданою, «неминучою загрозою», нагнітання панічних настроїв.

  3. Перевантаження інформаційного поля великою кількістю контенту, що знижує можливості людського мозку критично оцінювати інформацію.

  4. Охоплення всіх платформ та медіа, включаючи залучення осіб, які посідають найвищі посади та щаблі у політичній, військовій, церковній та інших ієрархіях.

  5. Координованість органами державної влади або централізоване поширення.

 

  В інформаційному тероризмі значну роль грає телебачення, Instagram та YouTube, тобто – відеоконтент. Візуальний ряд, який не вимагає словесного або письмового опису, є доступним для всіх – і дітей, і дорослих. Ця можливість впливу на маси використовується винятково в політичних інтересах та постає як один із провідних інструментів маніпулювання їхньою свідомістю.

  Також в інформаційному тероризмі відіграють значну роль й онлайн- платформи, що створили нові інструменти поширення інформації та дезінформації: боти, фейкові сторінки, таргетована реклама. У поєднанні інструменти викривлення реальності створюють альтернативну реальність (інформаційні бульбашки). Так, за допомогою Мереж координованої неавтентичної поведінки (МКНП) рф роками створювала та підтримувала на території України та інших держав групи противників чинного державного устрою та поляризувала населення в рамках підготовки до майбутнього вторгнення.

  Підсумовуючи, слід зазначити, що російські кампанії з дезінформації та кібератаки перетворилися на нове явище під назвою «інформаційний тероризм», метою якого є створення за допомогою інформаційного впливу середовища, де панують страх і паніка, яке в подальшому експлуатується для досягнення конкретних злочинних цілей, включаючи підготовку для військових вторгнень.

  У світі вже вжито необхідних заходів для боротьби з дезінформацією, яка є одним із основних інструментів провадження інфотероризму.

    Серед них:

  • заборона мовлення окремих телеканалів, що транслюють деструктивну пропаганду;

  • заборона російських соціальних мереж, що використовують персональні дані в розвідувальній діяльності;

  • заборона окремих російських маніпуляційних інформаційних ресурсів.

  Крім того, щодо окремих громадських діячів (співаків, акторів, танцюристів тощо), які поширювали терористичні наративи, було запроваджено персональні та економічні санкції. Проте цього недостатньо, щоб боротися з інформаційними терористами та звільняти їхніх заручників.

   Центр протидії дезінформації при Раді національної безпеки і оборони України, створений Указом Президента України Володимира Зеленського, після ретельного вивчення та аналізу такого небезпечного явища, закликає міжнародне співтовариство об’єднатися перед загрозою інформаційного тероризму.

 

За матеріалами сайту Центру протидії дезінформації при РНБО України

(https://cpd.gov.ua/warning/informaczijnyj-teroryzm/#)

 

     Кожен із нас також може убезпечити себе від інформаційного тероризму, розвиваючи власну інфомедійну грамотність.

   Пропонуємо вашій увазі навчальний мультсеріал, створений у рамках проєкту «Доброчесність онлайн» Офісом доброчесності НАЗК та Центром протидії дезінформації при РНБО України; ініціатива реалізується за підтримки Міжнародної фундації виборчих систем (IFES), Агентства США з міжнародного розвитку (USAID), Міністерства міжнародних справ Канади та британської допомоги від уряду Великої Британії.

​

​

​

​

   Переглянути усі серії можна за покликанням на плейлист «Доброчесність онлайн» https://cutt.ly/EJSGtIT

​

факт+.PNG

29.01.2023

«Бій за майбутнє»: інформаційні матеріали
до Дня пам'яті Героїв Крут-2023

Лист Міністерства освіти і науки України
від 27 січня 2023 року №4/221-23

pngtree-download-icon-png-image.png
8848.jpeg
001.jpg

Матеріали

22.01.2023

22 січня – День Соборності України

Підготувала викладач суспільних дисциплін

 І. В. Харитонова

   Сьогодні Україна переживає найважчі випробування за весь період незалежності. Повномасштабна війна, яку 24 лютого 2022 р. розпочала Російська Федерація, спрямована насамперед проти української державності та має виразні риси геноциду українського народу. Складовою цього геноциду є намагання путінського режиму знищити українців як політичну націю, зруйнувати не тільки українські міста і села, але й українську історичну пам’ять та національну самосвідомість.

   У підготовці до цієї варварської війни путінський режим особливу роль приділяв фальсифікації історії та пропаганді «русского міра», формуючи у росіян імперську свідомість та шовіністичні настрої. Під час теперішньої важкої війни, за умов протистояння агресивній антиукраїнській пропаганді, особливе значення має збереження та розвиток української історичної освіти та подальше формування в української учнівської молоді патріотизму, усвідомлення загальнолюдських цінностей та несприйняття імперської і шовіністичної ідеології. При цьому українська історична освіта має не «віддзеркалювати» ідеологічні атаки з боку путінського режиму, а послідовно продовжувати формування в учнівства української історичної пам’яті, патріотизму та розуміння єдності України та українського народу з Європою та європейськими демократичними цінностями.

   У зв’язку з цим актуальними під час навчання історії є теми, присвячені українському націєтворенню та ствердженню українських національних демократичних цінностей; історії боротьби за українську державність та протистояння імперській колоніальній політиці Московії-Росії, вивчення тенденцій розвитку української культури, усвідомлення значення історичної пам’яті для формування та розвитку демократичного суспільства тощо.

 

   Ідея соборності для українців завжди була актуальною та наріжною. Підтвердження розуміння українським народом єдності – незалежно від політичних кордонів, які розділяли нашу територію, – можна знайти у різних епохах. Так, наприклад, у «Топографічному описі Харківського намісництва», виданому в 1788 році, йдеться про народ, що проживає у трьох державах: Російській імперії (Лівобережжя і Слобожанщина), Речі Посполитій (Правобережжя) та в монархії Габсбургів (Галичина, Буковина і Закарпаття). У «Топографічному описі…» про українців йдеться: «...Коли вони збираються для поклоніння в Київ зі Сходу від Волги і Дону, із Заходу з Галичини і Лодомерії і ближче до Києва прилеглих місць, дивляться один на одного не як на іншомовних, але як на представників єдиного роду… всі ці розпорошені земляки і донині зберігають синівську повагу до матері своїх давніх країв міста Києва».

   Прагнення до ідеалу монолітності народу, його об’єднання в соборній державі було притаманне різним національним рухам Європи. Хрестоматійні приклади втілення цього взірця – об’єднання Німеччини й Італії у ХІХ столітті. Італійці навіть запровадили поняття для опису політичної програми об’єднання різних народів – іредентизм. Український національний рух виступив із програмою іредентизму під час «Весни народів» 1848-1849 років – серії революцій, які прокотилися Європою від Франції до Валахії. Перша українська політична організація Головна Руська Рада, що постала у Львові, взяла активну участь у цих подіях. У маніфесті 10 травня 1848 року вона задекларувала: «Ми Русини Галицькі належимо до великого руського народу, котрий одним говорить язиком і 15 міліонів виносить, з котрого пілтреття міліона землю Галицьку замешкує». Серед збережених матеріалів Головної Руської Ради є анонімна стаття, в якій зазначається: «Від Тиси за Карпатами, по обидва боки від Дністра і Дніпра аж до берегів Дону розкинулися поселення одного слов’янського народу, чисельність котрого досягає 15 мільйонів. Тому призначенням такого великого народу не може бути, щоб у Європі займати побічне становище, щоб підпорядковуватись іншому».

   Від другої половини ХІХ століття українська політична єдність (соборність) стала одним із провідних мотивів декларацій та діяльності національного руху по обидва боки від Збруча. Після 1865 року у версії пісні на слова наддніпрянця Павла Чубинського та музику галичанина Михайла Вербицького (саме вона пізніше стала основою гімну України) з’явилися такі слова: «Станем, браття, в бій кривавий від Сяну до Дону, В ріднім краю панувати не дамо нікому». Створена у 1891 році в Полтаві таємна студентська організація «Братство тарасівців» проголошувала у програмі: «Самостійна суверенна Україна: соборна й неподільна, від Сяну по Кубань, від Карпат до Кавказ». Пізніше гасло «Одна, єдина, нероздільна, вільна, самостійна Україна від Карпатів аж по Кавказ» використав Микола Міхновський у брошурі «Самостійна Україна» (1900).

   У 1895-му галичанин Юліан Бачинський у книзі «Ukraina Irredenta» проголосив: «Україна для себе! От і її клич. Вільна, велика, незалежна політично самостійна Україна – одна нероздільна від Сяну по Кавказ – от її стяг!». На практиці ідея соборності виражалася у співпраці українців – підданих різних держав. У 1870-х–1890-х роках із Російської імперії до Австро-Угорщини приїздили працювати Михайло Драгоманов, Пантелеймон Куліш, Михайло Грушевський. Там вони реалізовували таланти та задавали інтелектуальний імпульс життю української громади. 1906 року Михайло Грушевський писав: «За останніх двадцять або двадцять п’ять літ суспільність галицька привикла бачити й уявляти собі Галичину як духовний і культурний центр української землі, як ту духову фабрику, де виковується українська культура для цілої соборної України».

   Перша світова війна, Лютнева революція 1917 року та розпад Австро-Угорщини восени 1918-го наблизили втілення ідеалу соборності. Символічною була зустріч вояків українських національних формувань – не на фронті Першої світової, де вони змушені були вбивати одне одного, а в урочистій атмосфері на батьківщині козацтва – острові Хортиця у квітні 1918 року. Галицький Легіон Українських січових стрільців на чолі з ерцгерцогом Вільгельмом (Василем Вишиваним) прийшов сюди разом із австрійськими військами, а Кримська група Запорізького корпусу військ УНР Петра Болбочана якраз прямувала до Сивашу. Не випадково назви обох формувань апелювали до традицій Запорозької Січі.

   Процес об’єднання двох українських республік – УНР і ЗУНР – почався невдовзі після встановлення української влади у Східній Галичині, і ще до того, як Директорія УНР переможно увійшла до Києва. 1 грудня 1918 року на залізничній станції у Фастові представники ЗУНР і Директорії підписали «Передвступний договір» (тобто попередній чи прелімінарний). Статті угоди констатували непохитний намір ЗУНР «злитися в найкоротшім часі в одну велику державу з Українською Народною Республікою». Зі свого боку, УНР проголошувала, що вона дає згоду «прийняти всю територію і населення Західно-Української Народньої Республіки як складову частину державної цілості в Українську Народну Республіку». Договір підписали: від УНР – Володимир Винниченко, Симон Петлюра, Федір Швець, Панас Андрієвський, від ЗУНР – Лонгин Цегельський і Дмитро Левицький. Передвступний договір ратифікували 3 січня 1919 року на першому засіданні Української Національної Ради – керівного органу ЗУНР. Для урочистого проголошення цієї Ухвали та завершення юридичного оформлення об’єднання двох республік до Києва було відряджено представницьку делегацію на чолі з віце-президентом УНРади Левом Бачинським.

   22 січня 1919 року, в першу річницю проголошення незалежності УНР, в Києві на Софійській площі відбулися урочисті збори. На них проголосили Універсал Директорії Української Народної Республіки про злуку із Західноукраїнською Народною Республікою. Урочистості почалися промовою голови делегації ЗУНР Лева Бачинського, потім Лонгин Цегельський зачитав вірчу Грамоту УНРади і Ради державних секретарів ЗУНР до Директорії.

   У зачитаному на зборах “Універсалі соборності”, зокрема, відзначалося: “Однині воєдино зливаються століттями одірвані одна від одної частини єдиної України – Західноукраїнська Народна Республіка (Галичина, Буковина, Угорська Русь) і Наддніпрянська Велика Україна. Здійснились віковічні мрії, якими жили і за які умирали кращі сини України. Однині є єдина незалежна Українська Народна Республіка”. Після цього Лев Бачинський вручив грамоту Голові Директорії Володимирові Винниченку. Прийнявши її, він привітав делегацію західних українців короткою промовою, в якій підкреслив історичне значення Акта Злуки. Наступного дня, 23 січня 1919 року, в приміщенні київського Оперного театру (сучасна Національна опера України) Трудовий Конгрес України обговорив згадані документи і схвалив їх. Ратифікувавши таким чином Універсал Директорії, Конгрес надав йому законного юридичного характеру. Президента УНРади Євгена Петрушевича незабаром обрали до складу Директорії. ЗУНР після об’єднання з УНР змінила назву на Західна область Української Народної Республіки (ЗО УНР). Розпочалася активна співпраця між обома державними утвореннями в економічній, військовій та культурних сферах.

   Ідея соборності охопила українців у найвіддаленіших куточках їх проживання. Відголоском історичного руху до Злуки на Закарпатті стали Всенародні збори у Хусті 21 січня 1919 року, які постановили об’єднати Карпатську Україну з Українською Народною Республікою зі столицею в Києві. В умовах перманентної боротьби за свободу і незалежність надзвичайно багато важило братерство по зброї східних та західних українців. Ще від початку 1918 року однією з найбоєздатніших військових формацій УНР стали Січові стрільці, основою яких були галичани та буковинці. Зі свого боку, східноукраїнські командувачі Михайло Омелянович-Павленко й Олександр Греків очолювали Галицьку армію.

   Апогеєм співпраці та консолідації зусиль став спільний похід українських армій на Київ у серпні 1919 року. Однак через низку причин об’єднання УНР і ЗУНР в одну державу не було доведене до завершення. Продовжували існувати два окремі уряди, дві армії. Республіки фактично перебували у конфедеративних відносинах. Відмінні геополітичні інтереси та цілі, зрештою, призвели до розвалу соборного фронту Української революції пізньої осені 1919 року. Утім, Акт Злуки став символом і легендою для наступних поколінь борців за Україну.

   Після проголошення об’єднання УНР і ЗУНР 22 січня 1919 року ідея цілісності української нації в українській політичній думці вже ніколи не ставилася під сумнів. Упродовж багатьох десятиліть Акт залишався символом віри, ідейним імперативом боротьби за незалежну, соборну державу.

   За часів радянського тоталітарного режиму проголошення незалежності УНР і День Соборності не відзначалися. Зі встановленням радянської влади всі українські свята були витіснені з суспільного дискурсу. Пам’ять про об’єднання УНР і ЗУНР зберігали мешканці Західної України й українська політична еміграція в країнах Західної Європи й Америки. 22 січня там урочисто відзначали свято незалежності та соборності Української держави.

   Перше в Україні по справжньому масштабне відзначення свята Соборності відбулося 22 січня 1939 року в місті Хусті. Таким чином закарпатці нагадали про волю українців, висловлену на з’їзді Всенародних зборів у Хусті 21 січня 1919 року про приєднання Закарпаття до Української Народної Республіки зі столицею в Києві. Це була не просто маніфестація, а найбільша за 20 років перебування краю у складі Чехословаччини демонстрація українців. Понад 30 тисяч осіб з’їхались до столиці Карпатської України.

   Український націоналістичний рух проголосив мету створення Української самостійної соборної держави (УССД). Старе гасло «від Сяну по Кавказ» Юліана Бачинського увійшло до слів Маршу українських націоналістів (гімну ОУН), написаного в 1929 році Олексою Бабієм. 24 серпня 2018 року адаптований до сучасних українських умов варіант пісні став Маршем української армії: «Веде нас в бій Героїв наших слава. Для нас закон — найвищий то наказ! Соборна українська є держава – одна на вік, від Сяну по Кавказ!”

   21 січня 1990 року українська патріотична громадськість із нагоди 71-ї річниці проголошення Акта Злуки УНР та ЗУНР утворила між Івано-Франківськом і Києвом живий ланцюг єднання. Прикладом тієї «Української хвилі» стала акція жителів країн Балтії «Балтійський шлях». Наша акція стала знаком ушанування подій Української революції. Кількість учасників акції достеменно невідома. Різні джерела називають від 500 тисяч до трьох мільйонів людей, які взялися за руки та створили безперервний ланцюг від Києва через Львів до Івано-Франківська. Акція стала провісником майбутнього падіння СРСР і постання незалежності України.

   Пам’ять про існування власної держави у 1917–1921 роках стала одним із наріжних каменів формування модерної національної ідентичності українців, надихала на продовження визвольної боротьби. Зрештою вона завершилася відновленням незалежності у 1991 році. Через сторіччя після проголошення Акта Злуки на Софійському майдані соборність залишається на порядку денному національних завдань.

1
2
3
4
6
8

Урочисте проголошення об’єднання УНР і ЗУНР на Софійській площі в Києві

Акт Злуки

12.12.2022

9 грудня – Міжнародний день боротьби з корупцією

Матеріал підготували

Важеніна Анеля Леонардівна,

куратор 31-М групи та здобувачі освіти 31-М групи

   Міжнародний день боротьби з корупцією (International Anti-Corruption Day) відзначається щорічно 9 грудня за ініціативою Організації Об’єднаних Націй.

   У цей день, 9 грудня 2003 року, в мексиканському місті Меріда на політичній конференції високого рівня була відкрита для підписання Конвенція ООН проти корупції (прийнята Генеральною асамблеєю ООН 31 жовтня 2003 року). Цей міжнародний договір передбачає заходи щодо попередження корупції, покарання винних, а також механізми міжнародного співробітництва в боротьбі з нею. Він зобов’язує держави-члени проводити політику протидії корупції, схвалити відповідні закони і заснувати спеціальні органи для боротьби з цим явищем. Конвенція набула чинності в грудні 2005 року. В даний час її учасниками є 180 держав.

   Корупція є складним соціальним, політичним і економічним явищем, яке, в тій чи іншій мірі, зачіпає всі країни. Вона руйнує демократичні інститути, сповільнює економічний розвиток і підриває державні устої. Корупція вражає основу демократичних інститутів через спотворення виборчих процесів, перекручення принципу верховенства закону і створення бюрократичних бар’єрів, єдиний сенс яких — вимагання хабарів.

   Корупція має багато різновидів: хабарництво, незаконне привласнення товарів і послуг, призначених для суспільного споживання, кумівство (коли при прийомі на роботу перевага віддається членам сім’ї), надання впливу при виробленні законів і правил з метою отримання особистої вигоди. Жодна держава не є вільним від деякого рівня корупції. Міжнародне співтовариство і широка громадськість у всіх країнах постійно вимагають від публічних посадових осіб більшої відкритості і підзвітності.

   В міжнародному договорі прописані заходи щодо запобігання корупції, покарання винних, а також механізми міжнародного співробітництва в боротьбі з нею. Документ зобов’язує країни-учасниці договору проводити політику протидії корупції, схвалити відповідні закони і заснувати спеціальні органи для боротьби з цим явищем.

   Відповідно до Конвенції ООН проти корупції та Конвенції Ради Європи про кримінальну відповідальність за корупцію, корупція – це зловживання державною владою для одержання вигоди в особистих цілях, в цілях третіх осіб і груп, а також численні форми незаконного привласнення публічних коштів для приватного використання. Крім того, до корупційних явищ належить і непотизм (кумівство, сімейність).

   Документ зобов’язує держави, які підписали його, оголосити карним злочином хабарі, розкрадання бюджетних коштів і відмивання корупційних доходів. Відповідно до одного з положень конвенції, необхідно повертати кошти до тієї країни, звідки вони надійшли в результаті корупції. Конвенція – перший документ такого роду. Він особливо важливий для країн, де корумпованість всіх структур завдає шкоди національному добробуту.

   Цей міжнародний договір передбачає заходи із запобігання корупції, покарання винних, а також механізми міжнародної співпраці в боротьбі з нею. Він зобов’язує держави-члени проводити політику протидії корупції, схвалити відповідні закони і заснувати спеціальні органи боротьби з цим явищем.

Конвенція набула чинності в грудні 2005 року після її ратифікації 30 країнами. Україна ратифікувала конвенцію 18 жовтня 2006 року.

   Подолати корупцію можливо тільки завдяки консолідації всього суспільства та налагодження системи протидії.

   Відповідно до Закону України «Про запобігання корупції» міністерство Держпраці забезпечує умови для повідомлень про порушення вимог цього Закону.

   Потенційні викривачі мають можливість повідомляти про можливі факти корупційних або пов’язаних з корупцією правопорушень, та інших порушень Закону України «Про запобігання корупції» на офіційному сайті Держпраці у розділі «Повідомити про корупцію», через телефонну лінію або засоби електронного зв’язку.

   Зверніть увагу, повідомлення викривача про можливі факти корупційних правопорушень, є інформація, якщо така інформація:

  1. Містить фактичні дані, зокрема про обставини правопорушення, місце і час його вчинення, особу, яка вчинила правопорушення;

  2. Є достовірною, на переконання викривача;

  3. Стала відома викривачу у зв’язку з його трудовою, професійною, господарською, громадською, науковою діяльністю, проходженням служби чи навчання або участю у передбачених законодавством процедурах, які є обов’язковими для початку такої діяльності, проходження служби чи навчання.

   Відповідно до Закону повідомлення про можливі факти корупційних правопорушень може бути здійснене викривачем без зазначення авторства (анонімно) (ч. 2 ст. 53-1 Закону) або із зазначенням авторства.

   Повідомлення про корупцію може бути як письмовим, так і усним, поданим як окремою особою (індивідуальне), так і групою осіб (колективне).

   Відповідальність за корупційні або пов’язані з корупцією правопорушення.

   У Законі України «Про запобігання корупції» (далі – Закон) терміни як корупційне правопорушення, корупція, неправомірна вигода, правопорушення, пов’язане з корупцією, вживаються в такому значенні: 

  • корупційне правопорушення – діяння, що містить ознаки корупції, вчинене особою, зазначеною у частині першій статті 3 цього Закону, за яке законом встановлено кримінальну, дисциплінарну та/або цивільно-правову відповідальність;

  • корупція – використання особою, зазначеною у частині першій статті 3 цього Закону, наданих їй службових повноважень чи пов'язаних з ними можливостей з метою одержання неправомірної вигоди або прийняття такої вигоди чи прийняття обіцянки/пропозиції такої вигоди для себе чи інших осіб або відповідно обіцянка/пропозиція чи надання неправомірної вигоди особі, зазначеній у частині першій статті 3 цього Закону, або на її вимогу іншим фізичним чи юридичним особам з метою схилити цю особу до протиправного використання наданих їй службових повноважень чи пов'язаних з ними можливостей;

  • неправомірна вигода – грошові кошти або інше майно, переваги, пільги, послуги, нематеріальні активи, будь-які інші вигоди нематеріального чи негрошового характеру, які обіцяють, пропонують, надають або одержують без законних на те підстав;

  • правопорушення пов’язане з корупцією – діяння, що не містить ознак корупції, але порушує встановлені цим Законом вимоги, заборони та обмеження, вчинене особою, зазначеною у частині першій статті 3 цього Закону, за яке законом встановлено кримінальну, адміністративну, дисциплінарну та/або цивільно-правову відповідальність.

   Відповідно до статті 651 Закону за вчинення корупційних або пов’язаних з корупцією правопорушень особи, зазначені в частині першій статті 3 цього Закону, притягаються до кримінальної, адміністративної, цивільно-правової та дисциплінарної відповідальності у встановленому законом порядку.

 

    Що таке CPI?

   Ця абревіатура означає Індекс сприйняття корупції (Corruption Perceptions Index, CPI) — щорічний рейтинг країн світу, що укладається організацією Transparency International з 1995 року. У рейтингу відображено сприйняття корупції від 100 (немає корупції) до 0 (сильна корупція). Країни у рейтингу впорядковані за показником рівня корупції, який базується на комбінації незалежних опитувань та оцінок рівня корупції. У дослідженнях беруть участь авторитетні міжнародні фінансові та правозахисні експерти, в тому числі зі Світового банку, Freedom House, World Economic Forum, Азійського та Африканського банків розвитку тощо.

   Згідно з доповіддю міжнародної організації на 2021 рік, Transparency International очолюють Індекс сприйняття корупції Нова Зеландія (88), Данія (88) та Фінляндія (88). Тоді як найбільш корумпованими країнами світу названі Сомалі (13), Південний Судан (11) та Сирія (13). Експерти наголошують, що показники нижче 50 балів мають понад дві третини зі 180 країн у рейтингу.

   Для України (CPI 32) це «сумне свято», наша країна за рівнем сприйняття корупції посідає 122-е з 180-ти місць в рейтингу міжнародної неурядової організації Transparency International. А наш нападник, московія (CPI 29) - 136-е місце.

   9 грудня в багатьох країнах світу проходять демонстрації, зустрічі, конференції, семінари та інші заходи, приурочені до Міжнародного дня боротьби з корупцією.

   Антикорупція у вишах: розпізнай, реагуй, впливай» для студентів закладів вищої освіти.

Як розпізпізнати корупцію, адже це не лише відома нам плата за екзамени чи практику. Співробітники університету впливають на роботу приймальної комісії Студент отримує оцінки, оскільки він чи його батьки надали благодійну допомогу навчальному закладу; Викладачі “спонукають” студентів купити їхню наукову літературу Викладачі отримують хабарі на екзаменах чи заліках Староста збирає гроші за успішне складання сесії та передає їх на кафедру Викладачі отримують подарунки від студентів чи батьків дипломні роботи зараховуються без належної перевірки на плагіат.

   Є декілька способів, як реагува на прояви корупції. Повідомити про корупцію: зателефонувати до Національної поліції України за номером 102; повідомити Національне агентство з питань запобігання корупції за номером +38(044)200-06-91 чи написати на електронну пошту anticor_reports@nazk.gov.ua повідомити університет і уповноваженого з питань запобігання та боротьби з корупцією у виші.

   На жаль, війна не поставила "на стоп" корупційні зловживання: розкрадання "гуманітарки", розтрата стратегічних запасів, контрабанда і мільйонні хабарі.

   Кому трагедія, а кому – вікно можливостей для неправомірного заробітку. Поки українські бійці ночують в холодних окопах і боронять державу, а більшість цивільних – волонтерять і донатять 24/7, окремі ділки наживаються в особливо великих розмірах.

   На тлі воєнного стану й спричинених російським вторгненням кризових явищ у вітчизняній економіці, українські правоохоронці й представники антикорупційних структур змушені вести бій проти ще одного підступного ворога – цього разу внутрішнього.

   Ми вітаємо всіх причетних із боротьбою з корупцією з міжнародним професійним святом! І також залишаємось на варті й продовжимо наші журналістські розслідування в цій важливій сфері.

​

Пам’ятаймо, корупція – це те явище, яке забирає у нас майбутнє, і ми маємо здолати цей виклик разом!

 

Відео по темі:

https://www.youtube.com/watch?v=Gs3rYliju3M - Антикорупція у вищій освіті

https://www.youtube.com/watch?v=dU2-aDqQNkE - НАБУ щодня і невпинно працює заради знищення корупції в Україні

https://www.youtube.com/watch?v=0OBvJUiQ_Sc - На світлому боці: боротьба з корупцією під час війни

 

 

Додаткові джерела:

https://www.stopcor.org/ukr/section-suspilstvo/news-vid-rozprodazhu-gumanitarki-do-peredachi-sekretnih-tehnologij-top-5-koruptsijnih-zashkvariv-pid-chas-vijni-09-12-2022.html - топ-5 корупційних "зашкварів" під час війни

https://www.un.org/en/observances/anti-corruption-day - Офіційний сайт ООН, сторінка «International Anti-Corruption Day 9 December»

https://www.unodc.org/unodc/en/anticorruptionday/index.html - Вебсайт кампанії Міжнародного дня боротьби з корупцією

https://www.transparency.org/en/cpi/2021 - Transparency International Індекс сприйняття корупції

zsu_69251.jpg

05.12.2022

Історія всемогутнього добра: наш Ангел носить форму ЗСУ

Матеріал підготували

Важеніна Анеля Леонардівна,

куратор 31-М групи та здобувачі освіти 31-М групи

  6 Грудня – це свято пам’яті тисяч відважних воїнів, які віддали свої життя за незалежність, волю, суверенність та неподільність нашої держави.

  День Збройних сил України – це насамперед свято на честь тих, хто нині захищає територію нашої країни від ворогів, піклується про безпеку та зміцнення обороноздатності Української держави. Це свято хоробрих військовослужбовців, завдяки незламному духу яких, наша країна досі лишається суверенною незалежною державою.

 На України іде страшна війна. А на війні, як на війні: втрати, поразки, перемоги, відчай, розпач і сподівання…Ціле плетиво людських емоцій та бажань. Серед яких одне, мабуть, найбільш вагоме – перемогти та вижити…

Війна, яка триває зараз – це не жахливий сон, а страшний період нашої історії. І ми схиляємо голову перед мужніми воїнами, які боронять незалежність нашої держави для того, щоб життя продовжувалось, щоби світило сонце і сміялись українські діти на своїй рідній Україні!

  Ми говоримо слова подяки Збройним Силам України, і немає жодного сумніву кому адресовані слова « Героям Слава» , бо ці герої тримають небо над нами, над нашою Україною.

  Ми віримо в Перемогу, наша вдячність безмежна, Збройні Сили України довели світові, що Українці – це мужній, сильний, шляхетний народ, але якою ціною…? Ми закликаємо вас сьогодні згадати у молитвах усіх Героїв, які віддали своє життя за наше майбутнє. Хай пам’ять усіх невинно убитих згуртує нас, живих, дасть нам силу та волю, мудрість і наснагу для зміцнення власної держави на власній землі.

  День Збройних сил України – це свято мужності, сили, впевненості, надійності, міцності, шляхетності, вірності, тобто тих якостей, які асоціюються у нас зі справжніми чоловіками.

  Незважаючи на досить невелику офіційну історію українського війська, справжній вік Української армії сягає багатьох століть, а її бойові традиції формувалися у важких кривавих війнах і конфліктах від Київської Русі до нашого буремного сьогодення.

  Солдати української армії… Шлях їх такий же непростий, як і становлення самостійної держави України. Козаки, українські січові стрільці, Галицька армія, армія Української Народної Республіки, Українська Повстанська армія, збройні сили України – це всі ті, хто боронив націю впродовж усієї героїчної історії нашої держави.

  Часи Київської Русі – сива давнина, оповита легендами про мужніх воїнів, які боронили свою молоду державу і захищали її кордони від ворогів, які мріяли захопити ці родючі Богом благословенні землі.

  Доба козацтва – одна з героїчних і найславетніших сторінок багатовікової історії України. Козак – це національний герой, воїн, який вподовж століть стояв на сторожі свободи і гідності України. Слава Запорізького війська була така велика, що багато істориків порівнювали козаків з найсильнішими і наймужнішими воїнами світу.

  Під час Першої світової війни Україна стала ареною протистояння, що принесло значні людські втрати та руйнування інфраструктури. Це значною мірою вплинуло на створення незалежної української держави та її збройних сил – армії Української Народної Республіки.

  6 грудня 1919 року почався перший зимовий похід УНР. Ця військова кампанія тривала 6 місяців і закінчилася 6 травня 1920 року. За цей час українська армія подолала понад 3 тис. км. Житомирською, Київською, Черкаською, Кіровоградською, Миколаївською, Одеською та Вінницькою областями і провела понад 50 успішних боїв. Це була важка і кривава сторінка в розвитку української державності та становленні української армії.

  Під час німецько-радянської війни Україна направила до лав Червоної Армії і Військово-морського флоту близько 2,5 мільйона своїх громадян. У військах піхотних частинах українці становили 60-80% і брали найактивнішу участь у визволенні своєї Батьківщини від нацистських загарбників.

  Проголосивши 24 серпня 1991 року свою незалежність, Україна прагнула жити в мирі та дружбі з усіма державами світу. Однак не виключала можливості виникнення воєнних конфліктів, тому 6 грудня 1991 р. Верховна Рада прийняла постанову про створення Збройних Сил. А з 1993 року цей день офіційно вважають Днем Збройних Сил України.

  У 2009 році була заснована емблема Збройних Сил України – прямий рівносторонній хрест із розбіжними сторонами малинового кольору, в центрі якого у круглому медальйоні синього кольору вміщено зображення Знака Княжої Держави Володимира Великого.

  Після перемоги в Києві Євромайдану в лютому 2014 року, Росія розпочала військову агресію проти української держави. Першим її етапом стала окупація Криму, внаслідок чого було вбито 2 військовослужбовця Збройних сил, Україна втратила 85% кораблів флоту та 50% українських військових з Криму, що склали присягу окупанту.

  Тисячі українців покинули всі свої справи, відмовились від затишку і сімейного тепла та пішли боронити рідну землю. За 8 років війни на Сході України наша Українська Армія почала відроджувати свою міць, отримала колосальний досвід ведення бойових дій проти набагато сильнішого противника.

  24 лютого 2022 року назавжди розділило життя українців на до та після. О п'ятій ранку російські війська здійснили масовану повітряну атаку по всій території України та почали повномасштабний воєнний наступ.

  Вже котрий день повномасштабної війни стали серйозним викликом української армії, саме на плечі Збройних Сил України випала місія вберегти країну від захоплення більш потужним і жорстоким сусідом. Війна змінила ЗСУ, перетворивши їх на віртуозів не тільки оборони, але й наступу. Не дарма ми називаємо наших воїнів – «Ангелами ЗСУ».

  Недарма у бій вони ідуть з молитвою до Бога і з вірою у Перемогу, тому що воюють вони за свою землю, їм не потрібно чужого, але й своє вони не віддадуть.

  Прислухаймось у цей день до голосу героїв, що одним з’єднаним могутнім хором до нас промовляють: «Українці! Будьте гідними! Боріться за своє достойне життя! Здійсніть наш заповіт». І коли цього голосу слухатимуть мільйони, ми зможемо спокійно глянути у майбутнє. Бо на нашій стороні Правда і Бог.

  А пам’ятаєте, як в дитинстві ми прокидалися зі стійким відчуттям, що ось-ось трапиться диво? Це був звичайний туманний зимовий ранок, біля ліжка стояла таця з мандаринами й цукерками, а під подушкою вже зачекався подарунок.

Так-так, цього ранку починалася магія і диво зимових свят, на яке так чекає кожна дитина, та й більшість дорослих. Тож, День святого Миколая розпочинає цикл зимових святкувань.

  Цьогоріч діти шукатимуть подарунки під подушками, а дорослі – у зведенні Генштабу. Адже диво для українців у 2022 році творять воїни ЗСУ.

  Сьогодні наші герої носять берці та медичні халати, а їхніми аксесуарами є далеко не сани, а автомат, ППО та скальпель. А от героєм свого часу був Миколай.

  Постать Святого Миколая цілком реальна. Своїм існуванням та добрими справами він надихнув людей бути добрішими один до одного, і продовжує це робити досьогодні.

  Сьогодні Святий Миколай до нас промовляє: «Темрява ніколи не буває вічною. Не дарма кажуть, що найтемніше перед світанком. Він обов’язково буде – світанок нашої Перемоги! Тому що Всевишній з нами і Він носить форму ЗСУ! Нічого не бійтеся, бережіть вогник віри у своєму серці, робіть добрі справи, допомагайте тим, хто боронить нашу Вітчизну, любіть один одного, пийте вранішню каву і несіть у цей світ добро, тому, що добро завжди перемагає зло».

21.11.2022

Інформаційні матеріали до Дня гідності та свободи

logo PPT.png

Презентація

Відео

YouTube_edited.jpg

Матеріал підготували

Школьнік Оксана Олегівна, куратор 41-ОМ групи

та здобувачі освіти 41-ОМ групи

РІЧНИЦЯ ДВОХ РЕВОЛЮЦІЙ. ЩО ПОТРІБНО ЗНАТИ ПРО ДЕНЬ ГІДНОСТІ ТА СВОБОДИ

21 листопада в Україні відзначають День гідності та свободи – одне зі знакових офіційних свят, встановлене на честь двох революції, які відбулися в Україні у 2004 та 2013 роках. Цього дня українці вшановують пам’ять про людей, які під час Революції Гідності та Помаранчевої революції стали на захист демократичних цінностей, прав і свобод людини й громадянина, національних інтересів держави та її європейського вибору.

​

До Дня гідності та свободи України Суспільне розібралося, з чого все почалося, чому спочатку існувало інше свято та за що боролися українці на Майдані.

01.jpg

ЗАПОЧАТКУВАЛИ, СКАСУВАЛИ ТА ОБ'ЄДНАЛИ

День гідності та свободи почали відзначати з 2014 року – в річницю початку Євромайдану. Свято з'явилось після відповідного указу п'ятого президента Петра Порошенка і було встановлене «з метою утвердження в Україні ідеалів свободи та демократії, збереження та донесення до сучасного і майбутніх поколінь об'єктивної інформації про доленосні події в Україні початку XXI століття, а також віддання належної шани патріотизму й мужності громадян, які восени 2004 року та у листопаді 2013 року – лютому 2014 року постали на захист демократичних цінностей, прав і свобод людини та громадянина, національних інтересів нашої держави та її європейського вибору».

02.jpg

Річниця двох революцій: Революції Гідності та Помаранчевої Революції

Утім все почалося ще з Помаранчевої революції 2004 року. Наступного року після неї, 22 листопада 2005-го, третій президент Віктор Ющенко заснував День свободи. Його відзначали до 2011 року, поки воно не було скасоване експрезидентом Віктором Януковичем. Він також скасував указ другого президента Леоніда Кучми від 21 січня 1999 року «Про День соборності». Тоді за указом Януковича було засноване так зване свято День соборності та свободи, яке відзначалося 22 січня. Воно виникло внаслідок зміни дати відзначення Дня Свободи з 22 листопада на 22 січня – дату святкування Дня соборності.

 

УСЕ В ОДИН МІСЯЦЬ ТА ПРОТИ ОДНІЄЇ ЛЮДИНИ

Історично склалося, що українці виходили на акції протесту саме у двадцятих числах листопада. Крім цього, Помаранчева революція та Революція гідності починалися з невдоволення діями Віктора Януковича. Так, у 2004 році українці вимагали повторних виборів, а у 2013-му – підтримати євроінтеграцію.

Більше того, перші масові виступи проти експрезидента Віктора Януковича відбулися й в листопаді 2010-го. Тоді тисячі людей зібралися на Податковий майдан проти ухвалення Радою проєкт Податкового кодексу. Масові мітинги почалися 16 листопада, але найбільшого масштабу набрали саме 22 листопада, до річниці Помаранчевої революції.

 

ІСТОРІЯ ПОЧАТКУ ПОМАРАНЧЕВОЇ РЕВОЛЮЦІЇ

03.jpg

Тисячі людей зібралися на Майдані у 2004 році

21 листопада 2004 року відбувся другий тур голосування на виборах президента. Участь у ньому брали чинний прем'єр-міністр Віктор Янукович і кандидат від об’єднаної опозиції Віктор Ющенко. Вночі 22 листопада Центральна виборча комісія повідомила, що після підрахунку бюлетенів лідирує Янукович. Ці дані відрізнялися від екзитполів, які відразу після закінчення голосування назвали переможцем Ющенка.

Тоді Ющенко у ЦВК заявив, що не довіряє підрахункам Центрвиборчкому і закликав своїх прихильників вийти на Майдан Незалежності, щоб захистити підсумки голосування. Водночас президент Росії Володимир Путін першим привітав Януковича з перемогою.

04.jpg

Помаранчева революція

Після цього у Києві та інших містах і обласних центрах відбулися мітинги на підтримку Ющенка. 23 листопада на Майдані зібралося кілька сотень тисяч протестувальників. Згодом ці масові протести призвели до скасування підсумків другого туру і перемоги Ющенка на президентських виборах.

​

ПЕРШІ ЗАКЛИКИ НА РЕВОЛЮЦІЮ ГІДНОСТІ

05.jpg

Євромайдан 2014 року

21 листопада 2013 року уряд Миколи Азарова виступив із заявою про відмову від підписання угоди про асоціацію з Європейським союзом. Причиною такого рішення назвали нібито невраховані наслідки від санкцій з боку Росії. Ввечері цього ж дня розпочалися перші акції протестів. Спочатку українці організувалися на протест через соціальні мережі в Києві.

«Добре, давайте серйозно. От хто сьогодні до півночі готовий вийти на Майдан?

Лайки не рахуються. Лише коментарі під цим постом зі словами «Я готовий».

Як тільки набереться більше тисячі, будемо організовуватися».

Такий допис опублікував на своїй сторінці у Facebook тодішній журналіст, пізніше нардеп, а нині заступник голови «Укроборонпрому» Мустафа Найєм. Перша акція протесту розпочалася близько 22:00. Учасників мітингу нараховувалось близько півтори тисячі. Цього ж дня небайдужі вийшли на Євромайдани також у Львові, Донецьку, Харкові, Ужгороді, Луцьку та інших містах.

06.jpg

Події на Майдані у 2013 році

З другої половини 22 листопада кількість людей на мітингу стала зростати і вже до 24 листопада на Майдані зібралося близько ста тисяч протестувальників.

07.jpg

Дата Революція Гідності: з 30 листопада 2013 до лютого 2014 року

У ніч з 29 на 30 листопада силовики розігнали активістів, які зібралися на Майдані Незалежності. Влада пояснила це бажанням розчистити місце для новорічної ялинки. Застосування сили до мітингувальників спричинило ще більшу хвилю протестів – з проєвропейських вони перетворилися на антиурядові.

08.jpg

Людина з прапором ЄС під час Євромадану

Після трьох місяців мітингів і жорстоких боїв у центрі Києва з понад сотнею вбитих та тисячами поранених за кілька днів, у ніч на 22 лютого 2014 року тодішній президент Янукович втік з України. А після цього розпочалася військова агресія Росії, яка супроводжувалася анексією Криму та окупацією окремих територій Донецької й Луганської областей.

 

ВШАНУВАННЯ ПАМ'ЯТІ

09.jpg

Вшанування пам'яті Небесної сотні

Попри те, що День гідності та свободи має статус державного свята, він не є офіційним вихідним. У цей день до пам’ятників загиблим учасникам Революції Гідності приносять квіти у пам’ять про Небесну сотню.

​

День пам'яті Героїв Небесної Сотні відзначається щорічно 20 лютого згідно з указом експрезидента Петра Порошенка. У цей день загинуло найбільше активістів Євромайдану. Загалом революційні події зими 2013-2014 років забрали життя понад ста учасників Революції Гідності.

bottom of page