Україна вже майже три роки охоплена полум’ям війни. За кожен прожитий день усі ми завдячуємо військовим, які захищають нашу землю, проявляючи надлюдську відвагу. І в кожного з них своя історія. Вони живуть у різних куточках України, на когось вдома чекають діти, а хтось іще не одружений; когось мобілізували, а хтось усе своє життя присвятив армії. Але всі вони не шкодують ні власних сил, ні свого здоров’я в битві з ворогом за єдність нашої держави. Саме про одного з таких героїв піде мова.
Дмитро ОРЖЕХІВСЬКИЙ – солдат 61-ї окремої механізованої бригади, артилерист, чия відданість своїй країні є прикладом справжньої мужності. Шосте вересня 2024 року стало днем, який назавжди змінив його життя. Під час виконання бойового завдання на Курщині, коли Дмитро разом із побратимами повертався на місце дислокації підрозділу, їхню позицію виявив ворожий дрон. Вибуховий снаряд розірвався поруч, і всі уламки влучили саме в Дмитра. Він став єдиним постраждалим у своїй бригаді.
Після важкого поранення Дмитро провів три дні в госпіталі в Сумах, потім його доправили до Києва. Цей час став випробуванням не лише для самого юнака, але й для його рідних, які об’єднали зусилля, щоб бути поруч із ним.
Антоніна, тепер уже дружина Дмитра, згадує:
– Я вперше побачила його після поранення 10 вересня в реанімації і відтоді намагалася бути поруч із ним щодня. Спочатку це був Київ, тепер Львівський госпіталь. Я постійно чергуюся з мамою Дмитра, щоб він не залишався сам…
Їхня історія кохання розпочалася задовго до цих подій. У 2018 році Антоніна вступила на навчання до державного університету імені М. Драгоманова в Києві. Одного вечора, стоячи разом із подругою на зупинці, вона зустріла Дмитра – молодого хлопця, який нещодавно приїхав до столиці. Юнак підійшов до дівчат і запитав, котра година. Ця випадкова зустріч стала початком їхньої історії.
Наступні шість років спілкування було нестабільним, однак у 2023 році, під час служби в Чернігові, Дмитро написав Антоніні, а згодом надіслав букет і великого іграшкового ведмедя. Це і стало початком нового етапу в їхньому житті.
Зустрівшись після довгої перерви, обоє збагнули, наскільки сильні їхні почуття. За весь час знайомства вони жодного разу не сварилися. Згодом Антоніна познайомила Дмитра зі своїми батьками, а він представив її своїй матері і зробив пропозицію. Почали планувати весілля.
Антоніна згадує свої перші враження про Дмитра так: «На перший погляд він здавався занадто спокійним, але одразу мені дуже сподобався. Захоплювала Дмитрова турбота, адже він завжди помічав найдрібніші деталі і був готовий підставити своє плече в потрібний момент. Було цікаво дізнатися про нього більше, з’явилося бажання проводити більше часу разом».
Дмитро ж запевняє, що з кожною зустріччю закохувався в Антоніну все більше і більше, а тепер просто обожнює її.
Дівчина згадує, як 10 серпня, перед від’їздом з відпустки, Дмитро обійняв її і сказав: «Ми побачимося через місяць». Але, замість радісної зустрічі, їх чекала реанімація і боротьба за його життя.
– Найстрашнішим днем було 6 вересня. Я була на роботі, коли зателефонував командир і повідомив, що Дмитро поранений. Паніка, сльози, пошуки зв’язків, щоб його перевели до Києва... Це був складний період, але ми вистояли.
Незважаючи на труднощі, їхнє кохання лише зміцнювалося. Одного вечора, коли Антоніна замінила свекруху в лікарні, Дмитро раптом сказав:
– Давай розпишемося.
– Коли? – запитала Антоніна.
– Давай 11 січня.
Так серед лікарняних стін і медичних процедур вони вирішили узаконити свої стосунки. Із нареченої, яка підтримувала Дмитра в найскладніші моменти, Антоніна стала його дружиною.
Сьогодні Дмитро поступово одужує. Він почав ходити з ходунками, хоч рухи даються важко. Його сила духу і підтримка близьких допомагають долати (саме так: долати!) кожен новий день. Антоніна завжди поруч, підтримує Дмитра в найскладніші миті. А їхня історія стала прикладом того, як любов, турбота і відданість здатні подолати будь-які випробування. Тепер, коли Антоніна і Дмитро разом, їхня любов стає тільки сильнішою, нагадуючи, що справжні почуття здатні перемогти все!..
Аліна ЧЕРНЕЦЬКА,
кореспондентка газети «Журналіст»
Comments